Початок інтригуючий, але на третині книжки вже змушувала себе читати. Так і недочитала.

Я була дещо скептично налаштована щодо цієї книги, бо історія про Гекльберрі Фінна мене не надто цікавила, та й Дерева не справили на мене сильного враження. Але насправді мені сподобалося. Це неочікувано захоплива історія, у якій я дійсно співпереживала персонажам і з напруженням читала про небезпеки, у які вони потрапляли. І хоч книга читається дуже легко й, на перший погляд, навіть здається дещо простою, були моменти та діалоги, які наче громом мене вражали, настільки точно та влучно вони передавали жорстокість і несправедливість рабства

Дуже сумнівні враження... Тема однозначно потребує уваги, страшна і болюча частина історії для Америки та світу, але виконання мене не вразило... Посередній гумор.. очевидно, що автор хотів показати тупість і обмеженість расистів, насміхався з них усіма можливими способами, але мене не пройняло. Це моя особиста думка, не ображайтесь ті, кому сподобалось, просто не моє... Вбити пересмішника та Зелена миля в рази краще...

Дуже хотіла прочитати цю книгу, але, на жаль, вона не виправдала моїх сподівань. Багато елементів роману відчуваються недопрацьованими. Навіть головний персонаж не є ретельно прописаним - його мотивації надто поверхневі, а минуле й особиста історія майже відсутні. Решта персонажів узагалі не мають ваги й використовуються радше як інструмент для просування сюжету або емоційного впливу на читача. Наприклад, присутність Гака в цій історії в підсумку не відіграє жодної суттєвої ролі. Також бентежить різкий дисбаланс у темпі оповіді: на початку роману Джеймс тижнями з величезними труднощами рухається на південь, тоді як наприкінці за лічені дні майже безперешкодно дістається до своєї сім’ї на півночі. Водночас у романі все-таки є над чим замислитися. Для мене найбільш цікавою була тема мови та її ролі у формуванні ідентичності. Автор показує, як мова може бути маскою, захистом або зброєю і ці моменти виглядають найбільш переконливими в тексті. Саме ідейний рівень книги змушує не відкладати її одразу й залишає після читання простір для роздумів, хоча художня реалізація цих ідей для мене особисто не спрацювала.

? Проковтнув(ла) за один вечір — без жодного "мяу" Це дуже вау! Переосмислення «Пригоди Гелькбері Фіна». Підіймаються важливі теми. Дуже сподобалась.

Тільки початок року, а у мене вже є серйозний кандидат на найкращу книгу року. Дерева Персіваля Еверетта — це наче я одночасно читала класну книгу і дивилась неймовірно круто знятий фільм. Відверто — протягом перших сторінок мені було некомфортно читати, оскільки не люблю «бруду» в літературі. А в цій книзі показують самі такі — темні та неприємні — сторони американського суспільства та його історії. Але далі… У моїй голові наче увімкнувся Тарантіно 90-х років з Семюелем Л. Джексоном у головній ролі. Але автор на цьому не зупиняється, бо в якийсь момент ми опиняємось прямо всередині Фарго: вишуканого поєднання комедії та трагедії у формі детективу… і як же це прекрасно! Історія за допомогою гротеску та чорного гумору розповідає про розслідування серії вбивств білих, поряд з якими завжди знаходять мертвих темношкірих… з деякими деталями (щоб без спойлерів). В основі книги — реальні події, повʼязані з катуванням та вбивством 14-річного Емметта Тілла, а центральними темами Дерев є расизм та лінчування: Еверетт вправно балансує між жартом та жахом, і це — не таке часте письменницьке вміння, як хотілося б. Він не спотворює ці жанри, а переплітає один з одним, щоб розкрити всі книжні рецептори читача. Під кінець ми вже опиняємось у моторошному трилері. Сторінки під пальцями аж нагріваються від швидкості гортання, темп книги не сповільнюється, а розмах подій зростає у геометричній прогресії. Читала, що дехто незадоволений фіналом, але, на мою думку, будь-яке пряме завершення ворожнечі значно спростило б цю книгу. Врешті-решт злочини на ґрунті расової ненависті нікуди не поділись, і здається, що автор саме тому не закриває це питання. Підсумовуючи мої враження: у цій книзі працює абсолютно все. Вона бездоганна. Маю величезне бажання дописати цей відгук і прочитати її ще раз.

Я дуже добре пам'ятаю, що читав у дитинстві "Пригоди Тома Сойєра". Це була книга з чорно-білими ілюстраціями. І там, де Том продавав за бартер можливість фарбувати паркан — я розмалював той паркан фломастером зеленого кольору. Оце — пригадую, а  більше нічого не пам'ятаю. Відтак, ім'я його дружбана Гелькберрі Фінна мені хоч і не чуже, але й знайоме винятково як загальновідомий факт. Тому, на відміну від усіх тих читачів, хто розуміє контекст та важливість класичної історії про мандрівку на плоту по Міссісіпі хлопчика та раба-втікача Джима, я підходив до книги "Джеймс" Персіваля Еверетта як tabula rasa. А прочитати її я вирішив лише тому, що нещодавно вже читав іншу книгу цього ж автора — "Дерева", яка мені дуже зайшла. Бувають такі, знаєте, письменники, що досить зачепитися бодай ща щось у них, щоби продовжувати читати і все інше. Для мене такими завжди були і будуть Мілан Кундера, Хорхе Луїс Борхес, Тарас Прохасько, Курт Воннеґут. Відтепер до цієї кумпанії приєднався і Персіваль Еверетт. У Марка Твена, якщо я нічого не плутаю, адже оригінальну історію не читав, Гек Фінн втікає від жорстокого батька, інсценізує власну смерть і ховається на острові посеред Міссісіпі, де зустрічається із знайомим йому рабом Джимом. У Персіваля Еверетта Джим називається Джеймсом, він змушений був втекти, бо його збиралися продати, тобто назавжди розлучити з дружиною та донечкою, які знаходяться у рабстві в тієї ж хазяйки. Джеймс мріє здобути достатньо грошей, щоб викупити свою родину. Хто прочитав уже "Дерева" Еверетта, той знає, що в цього автора сюжет несеться, події наповзають одна на одну, а друзів-втікачів чекатимуть карколомні та небезпечні пригоди. Позаяк Гек та Джеймс зникають одночасно, то на раба відкривається полювання за винагороду, адже "ніґер" міг викрасти хлопця, а то й взагалі його вбив. Джеймс у Еверетта — напрочуд інтелігентний раб: він крадькома читає книги, вміє писати і навіть здобуває собі олівця, бо має потребу розповісти про свої поневіряння світу. Ця історія так і розказана автором з перспективи раба-втікача, з його роздумами про свободу і неволю, його стражданнями через розлуку з близькими, його жертовністю і готовністю ще не раз бути проданим — все заради того, щоб врятувати з кабали свою сім'ю. Джеймс послуговується паралельно двома мовами: одна з них — таке собі арґо або суржик, яким розмовляють раби, а інша — мова того, хто може дозволити собі у снах дискутувати на рівних з Вольтером або Локком про свободу і рабство.  Завдяки своїм знанням та досвіду, Джеймс навіть може маніпулювати "білими людьми", але, на жаль, це не завжди спрацьовує. Тому уздовж всієї розповіді йому доведеться потрапляти у великі халепи і бути жорстоко битим. Зрештою він буде змушений взяти на себе відповідальність не лише за власну свободу, долю Гека, майбутнє своєї сім'ї, але й опиниться в авангарді на позір безнадійної боротьби за звільнення інших рабів. Тим більше, що саме розпочинається громадянська війна між прихильниками рабства і тими, хто прагне позбутися цієї плями на репутації Сполучених Штатів назавжди. Але, як ми бачимо зараз, в них із цим досі по-людськи не склалося...

Вже, мабуть, добра чверть століття минула з того дня, як я дивився фільм Тоні Кея «Американська історія Ікс», але відтоді я так жодного разу не наважився передивитися цей страшний калейдоскоп жорстокості, насилля та расової ненависті.  Американський "скелет у шафі" ще навіть не встиг стати скелетом — надто живими і болісними досі є спогади про тисячі випадків лінчування "кольорових" представників американського суспільства — афроамериканців, китайців, індіанців... Чорну комедію Персіваля Еверетта «Дерева» неможливо вписати у межі якогось одного жанру, позаяк це і кримінальна драма, і роман жахів, і поліцейський детектив, і загадкова історія з елементами містики, і політична сатира. А зважаючи на місце у фіналі Букера — ще й інтелектуальний роман. Завдяки коротким розділам, які переважно складаються з кумедних або тупих діалогів, швидкій зміні декорацій та величезній кількості персонажів, ця розповідь не просто легко читається — вона буквально «горить» в руках читача. Попри велику кількість жорстоких убивств — білих чоловіків хтось душить колючим дротом і каструє — неможливо не читати запоєм цей цікавезний «франкенштейн», виплеканий на перетині купи жанрів Взявши за основу реальну історію з 1955 року про катування та лінчування чорношкірого підлітка Емметта  Тілла, якого звинуватили в образі білої жінки,  автор вигадує фантастичну казку про справедливу помсту усім причетним (або їхнім нащадкам). Адже убивць хлопчика згодом виправдає суд присяжних, який складався з білих.  У романі Персіваля Еверетта малоприємних білих чоловіків починають демонстративно убивати за загадкових обставин. Але роблять це якісь «кольорові» месники чи  невідома містична сила — ще треба з'ясувати читачеві. В романі для допомоги в з'ясуванні всіх обставин прибувають спеціальні детективи (обидва афроамериканці, які стали полісменами, щоб зброя була не лише у білих) та агентка ФБР  (також «кольорова»). Дуже колоритною персонажкою роману є Мама З. — стоп'ятирічна жінка, яка була свідком лінчування свого батька в 1913 році і з того часу збирає інформацію про всі інші подібні злочини. Загалом таких випадків тисячі і не лише в Південних штатах. Окрім збережених імена та прізвищ конкретних жертв у цьому архіві є також інформація про вбивство десятків нерозпізнаних  «кольорових» чоловіків, жінок, дітей... Злочини на ґрунті расової ненависті — це надто складна тема для громадян США навіть в ХХІ столітті, в особливо зараз, коли там при владі опинилося зборисько ідіотів з конченим нарцисом на чолі. Позаяк сьогодні розв'язувати цю проблему точно ніхто не буде, гротескний, дуже перебільшений роман «Дерева» може подіяти там, де ніколи не працюватимуть жодні державні правозахисні програми або освітні кампанії. Попіл тисяч закатованих емметтів тіллів стукає в серцях скривджених, відтак рано або пізно американська частина цивілізованого світу повернеться до якогось з варіантів демократії. Але спершу ми всі, на жаль, змушені будем піти долиною темряви смертної, через нові Темні Віки...