Цей твір — справжня епопея українського життя XIX століття. Панас Мирний і Іван Білик показали долю народу крізь історію Чіпки Варениченка — людини, яка прагнула справедливості, але через соціальну нерівність, жорстокість і несправедливість суспільства стала на хибний шлях. Мені сподобалося, що автори не лише зобразили особисту драму героя, а й відтворили широку картину життя селян, їхню тяжку працю, злидні та прагнення кращої долі. Роман змушує замислитися, як соціальні обставини можуть зламати навіть сильну особистість.

Мені здається тяжко знайти людину , яка нічого не чула про цю книгу (як мінімум тому що вона була в програмі по укр.літ). Але беручи її перечитувати, я лиш приблизно памʼятала сюжет, хоча в школі 100% читала і навіть писала за ним твір. Цікаво було помічати, як в процесі читання ти щось пригадуєш, а деякі речі ніби читаєш вперше). І хоч теми, що порушуються в цьому «романі з народного життя», не з легких (історичне підґрунтя: панство, закріпачення і козацтво; вплив різних подій на наші вибори і життєвий шлях; питання життя і смерті, правди та справедливості), але він точно вартий того, щоб бути перечитаним в дорослому віці. #марафонкнигомам

Протягом майже двадцяти років я чула від знайомих, що «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — це приклад класичної української літератури, яка лише відбиває охоту її вивчати. Мовляв, і твір надто драматичний, і часи інші, і тема не актуальна та й проблеми вже не ті. Вперше я прочитала цей роман влітку перед 10 класом. Зараз, вдруге — у форматі аудіокниги. І знову залишилася в захваті. Панас Мирний — один із моїх улюблених українських письменників. Він майстерно пише соціально-психологічні романи (роман «Повія» ще одна моя велика літературна любов), розкриваючи внутрішній світ героїв: їхні страхи, мрії, внутрішню боротьбу, поневіряння, психологію поведінки. Саме ця уважність до душевного стану персонажів робить твори Панаса Мирного такими живими й щирими. До того ж, теми, які підіймаються у «Хіба ревуть воли…», досі не втратили своєї актуальності. Земля як цінність і як символ — ключова у цьому романі, як і в багатьох інших творах української класики: «Земля» Ольги Кобилянської, «Камінний хрест» Василя Стефаника тощо. Земля є важливим атрибутом і сучасного життя, особливо в селі. Моя прабабуся навіть у 92 роки засаджувала невеличкий клаптик городу не тому, що мусила, а тому що могла і хотіла. Коли в Чіпки відібрали землю, її повернення залежало не від справедливого рішення суду, а від хабара у 50 карбованців. Хіба це не перегукується з темами корупції та безправ’я, які ми спостерігаємо і сьогодні? Втративши землю, Чіпка втратив віру в майбутнє та мотивацію працювати далі. Слідом зʼявились погана компанія, згубні звички (алкоголізм), маргінальна поведінка (крадіжки, розбої). Чи є такий моральний занепад особистості новим для сучасного суспільства? Навряд чи. Цей роман — це не пережиток минулого, і не просто трагічна історія однієї людини. Це багатошарове полотно, у якому переплітаються соціальні, моральні та психологічні теми. Панас Мирний показує, як особистість формується під впливом (а інколи й під тиском) обставин, як система здатна ламати навіть найкращі наміри, і як важко зберегти людяність та порядність у світі, повному несправедливості. «Хіба ревуть воли…» — твір, який не варто оминати, лише тому що він «класичний» чи «застарілий». Його емоційна глибина та актуальність тем роблять його важливим і сьогодні. Пора подивитися на українську класику без упереджень, адже це не нудна «література про селян» — це література про людину.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — монументальний соціально-психологічний роман Панаса Мирного у співавторстві з Іваном Біликом, що став справжнім етапом в історії української прози. Це глибоке дослідження людської душі, впливу середовища та історичних обставин на формування особистості. Історія Чіпки Варениченка — складна, багатовимірна і болісна. Від надії до зневіри, від благородних поривів до страшного злочину — автори показують, як несправедливість, соціальне приниження й моральна криза можуть зламати навіть щиро добру натуру. Особливо вражає структура твору — він побудований як своєрідна епопея: із широкими історичними екскурсами, розгалуженою сюжетною лінією, майстерно виписаними портретами як основних, так і другорядних персонажів. Окрема сила роману — в його мові: живій, насиченій фольклорними елементами, соковитій та емоційній. Попри похмурість багатьох сторінок, роман не позбавлений надії — у ньому відчутна віра в можливість змін, у силу правди й совісті, навіть якщо їх не завжди чує світ. «Хіба ревуть воли...» — це не лише літературний твір, а й моральний виклик, заклик до осмислення людської природи й соціального ладу. Його сила в тому, що він залишається актуальним, незалежно від часу. Пам'ятаю цю книгу ще зі школи, й досі дуже приємно перечитувати!

Чарівна різдвяна книга! Оповідання Олени Пчілки «Маскарад» – тепер моє улюблене! Я наче побувала в зимовому сніжному Києві 1900-х років. Звісно, в книзі є й інші атмосферні оповідання, які особливо приємно читати в різдвяний період. Таку книгу хочеться берегти і перечитувати улюблені твори перед святом Різдва.

Нещодавно перечитала твір повністю. Це один із шедеврів української літератури з різними новаторськими моментами. Чому взагалі варто перечитати/прочитати цей твір у 20, 30, 40 років? • усвідомити становище українців у пореформену добу • зрозуміти, наскільки важливою була думка суспільства і до чого воно може призвести • як жага справедливості може вбити людину • кохання не здатне виправити, напоумити жорстоких людей Багато тем для роздумів, особливо в наші дні. Змінилися роки, але чи змінилося все інше? Навряд чи. Люди досі борються за свою землю, за право жити в своєму домі, за рівність. Так, часто можна почути думки, що українська класика — це лише негатив. Але ж люди писали про реальність, що ж робити, якщо вона настільки жахлива і жорстока? Може для того й писали, щоб ми це усвідомили, щоб розуміли, хто наші вороги? Українська класика обов’язкова для прочитання, я вважаю. Не знаючи нашого минулого, ми не збудуємо щасливе майбутнє.

Вже, можливо, не дуже актуальний цей відгук, адже зима добігає кінця, але от дочитала лише вчора. Бо знайомство з цією збіркою тривало понад 2 місяці. Я відкривала та читала 1-2 оповідання про Різдво. Звичайно, "Ніч перед Різдвом" Гоголя відома усім, а далі величезна кількість нових історій від відомих для мене та навіть не дуже авторів. Олена Пчілка, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Богдан Лепкий та багато інших писали про Різдво. Часто сумні, але зворушливі та щирі історії про очікування свята, про ялинки, гостини і голодні роки, традиції та 12 страв, про час іноді веселий для когось, а для інших трагічний. Кожне оповідання відгукнеться, знайдуться улюблені. Дуже приємно, що додали кілька творів від сучасних авторів — Юрія Андруховича та Тараса Прохаська. Любко Дереш, Лариса Денисенко, Марина Гримич, Надійка Гербіш та Галина Осадко написали спеціально для збірки. Сучасне Різдво багатьох українських родин — із сумом, болем, втратами та очікуванням перемоги над ворогом. "Різдво,1972" Дереша про свято у Калинців мене вразило до глибини душі. Ворог нищив українські сім'ї не з 2014 і 2022, а десятки років до цього. Та навіть століття. Неймовірне видання, яке варте бути в кожній домашній бібліотеці, доповнюють красиві атмосферні ілюстрації. Недарма наклад у 8100 примірників просто розлетівся. А як тільки побачите, що є новий, то купуйте, щоб потім не жалкувати.

Соціальна Панас Мирний змалював на сторінках цієї драми красивенні краєвиди степів України та тяжку долю українського народу. Хіба ревуть воли, як ясла повні? Хіба мало тобі мати те, що ти маєш? Хіба не достатньо простого затишного життя з люблячою дружиною та гарними друзями по сусідству. Здавалось, чого ще треба?... Але не для нашого головного героя Чіпки. Доля Чіпки дуже складна. Його не приймало суспільство з малечку, а подорослішавши Чіпка вже й сам не став сприймати його. Панщина, соціальна несправедливість, загострене почуття справедливості зламало нашого героя. Не зміг він справитись з неправдою і занапастив своє життя, життя своєї чарівної дружини Галі, яку любив понад усе і життя своєї матері Мотрі. Панас Мирний, розкрив цю драму повністю, заглиблюючись у дитинство головного героя. Всі наші біди йдуть звідти. Дорослі негаразди це - дитячі травми. "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" - доволі складний твір, який наштовхнув мене на роздуми, ЩО ми, як батьки, можемо дати нашим дітям. Тож наша задача зараз, виховати нове суспільство. Здорове, розумне, освічене і головне з любов'ю до свого краю!