Той випадок, коли від початку на читання налаштовуєшся скептично. ⠀ Ну чим може зачепити книга про спорт? Ще й про хокей. Окей, Бакману вдалося, але тут взагалі в центрі оповіді — хокеїст. Окей, він з української родини, але це не робить хокей мені ближчим. ⠀ Отак починаєш читати, оговтуєшся на останній сторінці, судомно записуєш в нотатки свої думки, витираєш сльози. ⠀ Йдеш в інтернет, бо хочеш більше: відео, фото, що-небудь. Щоб дізнатись більше. ⠀ Террі (Тарас) Савчук — незграбний хлопчина, замкнений, скутий. Складний у спілкуванні. Це не завадило стати йому найвідомішим воротарем, встановити низку рекордів, грати в Національній Лізі. ⠀ Все життя він тамував біль та плекав один важливий спогад. Вражаюча сила мрії, відданості цій мрії торкається самісінького серця. Хоча все відбувалось у Канаді, але тут багато українського: так легко і щемко описана родина Тараса, їхні короткі діалоги. Одне речення може вкрити сиротами ваше тіло. ⠀ Я взагалі не очікувала таких емоцій і виру думок від цієї тонесенької книжечки. Вона про силу духу, про боротьбу, про кордони, які існують у нашій голові, а також про те, скільки болю і страждань може ховатись за успіхом. ⠀ Бо слова "400 шрамів" на обкладинці — це не не просто слова. ⠀ 400. І це тільки на обличчі. ⠀ Хокей — жорстокий спорт. Цій книзі вдалося занурити у нього, відчути той біль, розчулити та надихнути. ⠀ Раджу. Дуже раджу вам цю книгу. Візьміть у когось, купіть, позичте, але не втрачайте можливості прочитати цю вражаючу історію хокеїста з української родини.

Хокей – і нині брутальний спорт. А уявіть, яким він був 70 років тому, коли на лід НХЛ виходив син українських емігрантів – легендарний голкіпер Террі Савчук. Ця книжка – художнє осмислення його біографії від сучасної авторки Олександри Яворівської. Не завжди достеменне (все ж це художка), але таке, що читаєш-читаєш – і геть не нудно. Бо біографія там реально небанальна. Щоб сильно не спойлерити, ось кілька фактів. 1️⃣ Мама Савчука воліла називати старшого сина Микольця, а молодшого – Тарас. Але канадські прагматичні паспортисти не чули таких імен, тож записали малих як Терренс і Майкл (майже як парочку канадійців із Південного Парку, да-да). 2️⃣ Як і багато тогочасних хокеїстів, Террі вважав, що захисна маска – для хирляків. Тому й ніколи її не вдягав. Власне, звідси і набуте згодом прізвисько «людина 400 шрамів» (за іншими джерелами – 600 шрамів). 3️⃣ Савчук з дитинства мав проблеми зі спиною, а ще розтрощений і неправильно загоєний лікоть. Через це йому було важко весь матч стояти в воротах рівнесенько, як стояли інші голкіпери. Тож він вигадав ефективну напівзігнуту стійку – а вже за пару років так стояли всі воротарі ліги. І, до речі, досі плюс-мінус так і стоять. Книжка не лише про спорт. Багато уваги авторка приділяє побуту та сім’ї Савчука, темі еміграції. Тож навіть коли ви не фанатієте від спортивних тем, дізнатись про Юкі буде цікаво. Нехай навіть не все у цій книжці – чистий задокументований факт.