Вертаючись додому з Січі, молодий козак Кобза, зустрічає незвичного чоловіка, на ім'я Марко — той спочатку неприязно налаштований, та зрештою чоловіки товаришують. Дорогою Марко розповідає історію своїх поневірянь. Не може він знайти ні спокою, ні притулку, ні на землі, ні в пеклі, бо за свої гріхи, його прокляли найрідніші люди. От тому Марко й приречений на вічне блукання та ще й має носити при собі торбу з нагадуванням про свої вчинки. І мордуватиметься він до того часу, доки, щиросердно, не вчинить достатньо шляхетних справ. Ця готична, моторошна історія, така захоплива від початку, поступово перетворюється в розповідь про жорстоку ворожнечу між скривдженим православним (населенням, духовенством, козацтвом) та привілейованим католицьким (населенням, духовенством, шляхтою, військовими) у часи Хмельниччини. З кожною сторінкою стає все більше злоби, загибелі та крові, навіть знайшлося місце для наголошення на необхідності єдності з братнім православним народом. Що ж, згідно з моїми очікуваннями, це мало бути краще. Для мене це саме той випадок, коли задум і навіть початок реалізації був гарний, а далі не вдалося. Хотілося більше фольклору і містики, більше саме історії Марка Проклятого. Ще зазначу, що відповідно, до часу написання, твір читається дещо складнувато. Десь, приблизно, першу половину книгу раджу — цікаво, містично, химерно, інтригуюче, місцями шокуюче. А ще, звідси можна хапнути кілька соковитих прокльонів і натішитися гарним оформленням. Загалом, якщо ви, як і я, раніше нічого не чули про такого персонажа, як Марко Проклятий, то прочитання цієї повісті точно буде корисним.

📖 " Не журися, козаче, не прізвище прославляє чоловіка, а чоловік прізвище; не за горами і той час, як розкинеться широкий простір задля козацького герцю." Олекса Стороженко. "Марко Проклятий". — Стилет і стилос, 2023. Що ж, її час прийшов. Українська готична проза. Історія про Марка Проклятого написана на основі народних легенд, але в обробці Олекси Стороженка це таки трохи кровожерна готика. В книзі є кохання (і не одне), є козаки, які борються із зайдами, що зазіхають на нашу землю(ну це як завжди, у випадку книги - боротьба з "ляхами і ксьондзами"), є побратимство, є трохи таки кривавих сцен. Козак Марко щосуботи помирає і знову оживає, щоб за свої гріхи носити по світу непідйомну торбу (з жахливим вмістом), а легшає вона за його добрі вчинки. І зустрічає цей Марко іншого січовика — Павла Кобзу. І так схоже щось повторюється історія🤔, аж моторошно. Але ні, хух, там все буде інакше, так, як треба😉. А ще книга дуже гарна, з класними і моторошними малюнками🎃. Про козаків у пеклі прикольно. Тож вводимо у побут прислів'я "товчешся, як Марко в пеклі".

Подорож у світ української містики та народних повір’їв. Казкові мотиви переплітаються з реальністю, оживають давні легенди та магія, яка захована між рядками. Книга захоплює атмосферою темної української ночі, де нечисть ховається в тінях, а історії оживають у кожному оповіданні. Це добірка короткої прози класиків ХІХ–ХХ століть, що залишає після себе відчуття чарівності та загадковості українського фольклору

Зв'язок із своїм корінням, з пращурами, славними часами козаків та їх звитягою, занурення в наш етнос, традиції, культуру. Кожне оповідання має посил до вічних тем: боротьба добра і зла, підлості та доброчесності, доблесть та звитяга, зрада та підступ. Коротесенькі жартівливі оповідання були ну занадто прості і нецікаві мені. Сподобалось “Матусине благословення» - сила материної любові, як оберіг на все життя. Віра в силу пращурів, зв’язок з їх духом через міць величного дуба, пророщеного з маленького жолудя. «Кіндрат Бубненко-Швидкий» - туга за часами козаччини: історія, що ж стається і як живуть козаки в літах. Старий дід-козак, що втратив всю родину – вирізали ляхи, але дожив до глибокої старості і дуже любив людей та веселі оповідки. Людина з великим серцем, відвагою та любов’ю до своєї землі. Ну, а мій топ, це «Марко Проклятий»! У мене волосся дибки ставало, коли я читала, за що ж був проклятий цей Марко! Людина-звір, нелюд, що наробив горя на десятки життів, забирав життя без докорів совісті, вбивав жорстоко і безжалісно. Син, проклятий батьками, проклята душа, яку не приймає не лише земля, а навіть пекло. Дух, що приречений носити в торбині свої найстрашніші гріхи, душа, що має спокутувати свої гріхи довго і тяжко, покаятись і робити добро не в благо собі, а заради інших. І десятиліттями Марко блукає світом, допомагаючи іншим, і благаючи про прощення. Та сила вчиненого зла завелика і постійно нагадує про себе, що Марко ні на хвилину не забував силу свого злого начала. Тому приречений Марко вікувати з вчиненим злом за плечима, чекаючи на спокуту. Дуже раджу це оповідання - проймає своїм жахом на що здатні люди та силою їх спокути. Злий дух, що ходить серед нас, чорна безодня зла, що прагне віднайти свій спокій. Якщо читаєте коротку прозу – раджу. Гарна мова, живі яскраві образи, наш фольклор та традиції, культура, пісні, традиції.

Це захопливе занурення в атмосферу загадковості та народних вірувань, де межа між казкою й реальністю майже непомітна. Книга майстерно поєднує класичні тексти ХІХ–ХХ століть, у яких оживають відьми, чорти, примари й давні перекази, що досі зберігають свою силу. Добірка створює відчуття темної, але чарівної української ночі, наповненої голосами предків і магією, що прихована в кожній історії.

10/10 за повість "Марко Проклятий." Я не знаю, як описати мою любов до цього твору. Це дуже крута, і не менш містична, моментами жорстока історія.

Антологія української фантастики 19 - 21 століть "Змієві вали". Видавництво Vivat, Харків, 2024 рік. Щиро радію, що мені до рук потрапила ця чудова збірка короткої фантастичної прози від українських авторів. Сподіваюсь у майбутньому подібні антології стануть більш кращими та досконалими, сучасні автори зможуть розкрити свій талант на повну і вражати новими ідеями та передбаченнями. Мені сподобався розділ із сучасними авторами, особливо хочу виділити класичне фантастичне оповідання від Макса Кідрука. "Ближче всіх до полюса" чудово ілюструє жагу задля досягнення мети і холодний розрахунок для виживання в екстремальних умовах. Також хочу виділити гумористичне оповідання Володимира Єшкілєва "Череп Довбуша і зелені діти". Це було моє перше знайомство з автором, сподіваюсь почитати щось ще з його творчого доробку. Оповідання Олександра Михеда, Павла Дерев'янка та Володимира Аренєва змушують поміркувати про цінність життя та про те що означає буди людиною. З мінусів тільки те, що оповідання Олекси Стороженко опубліковано не повністю. Мене це навіть обурило. Загалом збірка сподобалась, моя оцінка 8 з 10.

Прекрасна збірка, цікаві передмови перед розділами, чудова підбірка оповідань, кожне з яких, як грань на коштовному камені. Але останнє (для мене) точно в серденько, вибачте за кліше. Той варіант, коли досить швидко здогадуєшся, про що мова, і що буде далі, але не можеш відірватися від читання, тому що історія тримає тебе за вуха і душу. І навіть розуміючи, як сильно будеш плакати в кінці, не можеш відкласти в бік, не можеш пройти повз.