Повільний, але атмосферний ретро-детектив, який переносить читача у старий Львів з його неповторною архітектурою, вузькими вуличками та особливою енергетикою. Це саме той випадок, коли сюжет розгортається без поспіху, дозволяючи насолодитися деталями, описами й духом епохи. Мені сподобалося знову «прогулятися» знайомими місцями — церквою святого Юра, вулицею Городоцькою, тими куточками, які й сьогодні зберігають подих історії. Авторка дуже вдало передає львівську атмосферу, ніби запрошує читача до неспішного розслідування, де важливі не лише факти, а й відчуття часу, запах кави, шурхіт дощу по бруківці. Сюжет, можливо, не надто динамічний, проте саме у цьому його шарм. Це не історія, яка тримає у напрузі кожну хвилину, а радше спокійна розповідь про розслідування з присмаком ретро-романтики. Думаю, книга припаде до душі тим, хто любить детективи без поспіху, з продуманими деталями і глибоким відчуттям місця.

Юний Орест (по-домашньому Орко) Лінинський, успішно склавши зимову сесію у львівському Францишканському університеті, приїздить у березні 1905 року до рідного Старого Самбора на вакації. І треба ж такому статися, що прямо на вокзалі він стає свідком раптової і жахливої смерті юної дівчини Марусі – подружки своєї сестри Дори. А за кілька годин Дору заарештовують за підозрою у навмисному отруєнні подруги, яка заходила до дому Лінинських незадовго до трагедії. Звичайно, Орко не вірить у те, що Дора могла скоїти злочин і береться довести її невинуватість. Черговий твір київської письменниці Наталі Тисовської «Справа про чорну ропу» написано в популярному нині жанрі історико-кримінального роману (або ж ретродетективу). Події відбуваються навесні 1905 року у Галичини. Локаціями, про які йде тут мова, є Старий Самбір і знайомий нам по творам Івана Франка про ріпників Борислав. Галичина не вперше стає місцем паломництва авторів вітчизняних ретро-криміналів. Успішно оспівали її такі знані майстри жанру як Андрій Кокотюха, Богдан Коломийчук. Проте вони зосереджувались переважно на показі перлини регіону Львова, тоді як Тисовська повела нас до глибинки. У змальованих нею малих містечках життя вирує так само бурхливо, як і у блискучому місті Лева. Тут трапляються особисті трагедії, гучні шахрайства, криваві вбивства тощо. Сюжет «Справи про чорну ропу» й є переплетінням кількох таких злочинів, які зростаються в одну кримінальну справу. Візитівкою цієї книжки є її особливий стиль. Письменниця використовує як у мові героя та персонажів, так подекуди й в авторських описах неповторну місцеву говірку, яка є сумішшю лексики з української, польської, німецької, юдейської і ще якихось-то мов – мов тих народів, які населяли тогочасну Галичину. Авторка малює майже ідилічну картину інтернаціонального суспільства, яке процвітає під мудрим шістдесятирічним правлінням цісаря Франца-Йосифа І, чий парадний портрет з іронічними коментарями розглядає головний герой у залі суду. В той самий час у сусідні Російській імперії панує безлад, викликаний поразкою у війні з Японією. Обізнані люди пророкують кінець самодержавства, яке пішло на створення парламенту – Думи. В принципі, оригінальний стиль, у якому автори намагаються відтворити історичну говірку описуваних ними людей конкретної місцевості у конкретну епоху, не винахід романістки. Це ж намагаються робити й інші автори історичних творів, починаючи від Вальтера Скотта. Головне тут не впасти у крайність, коли читач практично перестає розуміти і сприймати оповідь. Тисовській це, нашу думку, вдалося. Тим більше, що роман містить спеціальний словник вживаних у тексті діалектних слів. Мабуть, через надто юний вік героя і більшості його друзів-сподвижників і ворогів роман сприймається як підліткова література. Надто по-дитячому сприймають оточуючий світ Орко та його близькі. Вони в усьому хочуть бачити Добро, яке неодмінно повинно перемогти Зло. Тому й ідуть навпростець у своїх розслідуваннях і викриттях, не замислюючись над наслідками. А світ же не такий добрий, як показує авторка. Орко, Дора, Осипко, Ніля вряди годи наражаються на смертельну небезпеку, з якої рятуються якимись дивами. Звісно, вони на порозі великого життя, яке вже стукає в їхні серця першим коханням, надіями й сподіваннями на гарне й безтурботне майбутнє. Хочеться побачити їх дорослими людьми, які знайшли свої життєві стежки. Орко напівжартома хоче перейти з філософського на юридичний факультет. Хто зна, може перед нами початок великого циклу про «Розшукове бюро Ореста Лінинського»…

Чудова та колоритна детективна історія, де розслідування ведуть паро молодих людей. Читання захопило мене з перших сторінок, хоча спочатку я була досить скептично налаштована. В підсумку прочитала - за два вечори )⠀ ⠀ Авторка нам розповідає напрочуд дивну і заплутану історію загадкової смерті молодої дівчини на залізничній станції. Події відбуваються у Старому Місті (тепер Старий Самбір) у 1905 році за часів Австро-Угорщини. Нехай вас не лякає староукраїнська мова, бо майже всі слова мені були знайомі і деякі використовую в мовленні до сих пір ??? Хто не зрозуміє - в кінці книги є словничок.⠀ ⠀ Мені було цікаво читати про Самбір, Старий Самбір, Дрогобич та Львів тих старих часів, атмосфера достатку, аристократії, просвітництва на кожній сторінці книги. А як же смачно описуються страви і смаколики тих часів. Книга - затишок і відпочинок.⠀ ⠀ Молодий студент Орко хоче розплутати клубок криміналу та знайти правда для своєї сестри Теодори, яку звинуватили у мордорстві найближчої подруги.⠀ ⠀ Вам точно сподобається скільки дійових осіб тут задіяно, і не зразу зрозуміло хто злочинець, а хто просто з необачності причетний до брудних оборудок.⠀ ⠀Авторка лихо закрутила сюжет, тогочасна поліція (шандарми) не годні собі дати раду з такими справами, але до діла береться Орест - по ниточках і слідах залишених злочинцями від розплутає цю справу, щоб зняти звинувачення з сестри і повністю її виправдати.⠀ ⠀ А ще тут присутній чудовий гумор, я таки щиро насміялася з оказій в процесі розслідування. Орко не раз втрапить у небезпеку, але детективні задатки здається в нього в крові)⠀