Наталія Гурницька

"Саме таким вона вимріяла собі колись своє щастя: дуже простим, звичайним, майже буденним. Для багатьох людей його навіть шукати не треба. Варто лише простягнути руку - і вже торкнешся його, але для неї саме ця буденність - дорожча за всі скарби на світі".

🌸Анна - сирота. Після смерті батьків вона переїхала в родину свого рідного вуйка. Молода дівчина випадково зустрічає набагато старшого від себе польського шляхтича, який навідує її дядька, і вперше закохується. Незрозумілі почуття оселяються і в серці Адама, який починає уважніше приглядатися до юної панянки. Коли рідні намагаються видати її заміж за нелюба, Анна зважується на рішучий крок - вона обирає кохання, таємне, заборонене і грішне.

🌸 Найперше, мушу сказати, що я не люблю жіночі романи, але ця книга змусила мене змінити свою думку про цей жанр.
Це дебютний роман авторки, львів'янки, над яким вона працювала десять років.

Як на мене, дуже жіноча та зворушлива історія про маленьку жінку, яка кинула виклик всьому суспільству того часу і вирішила бути коханою та щасливою, незважаючи на те, що змушена була ділити любов свого покровителя з його законною дружиною.
Її почуття нагадували гойдалку: охоплена ніжністю, вона злітала в небеса, а потім важко і боляче падала вниз. Скільки розчарувань, в'їдливих і осуджуючих поглядів, скільки образ випало на долю цієї бідної жінки! Ми спостерігаємо, як юна Анна з маленької, невпевненої дівчинки перетворюється у сильну, самодостатню особистість.

🌸Авторці вдалося занурити мене в атмосферу Львова XIX сторіччя. Читаючи книгу, я ніби чула шурхіт пишних суконь, милувалася кольоровими капелюшками львівських панянок, відчувала аромат свіжозвареної кави з кардамоном. Я вірила авторці і щиро переймалася долею Анни.

Впродовж всього роману я ловила себе на думці, як же це схоже на роман "Віднесені вітром". По правді вони геть не схожі, але є певні спільні риси.

Наприклад:
- незначні відголоски політичної нестабільності приковували мою увагу лещатами, але їх, на жаль, було геть мало😩
- Львівська аристократія - як же було цікаво спостерігати за їх традиціями, сімейними цінностями, вихованням дітей і турботою про них, таке я люблю
- величиною кількістю випитих чашок кави (в будь-якій ситуації пий каву ☕☕☕)
- любовна лінія

От для мене плюсом було все що вивели на задній план, а любовна лінія, якій приділили 80% всього тексту, мене відверто бісила. І не тому що вона погана. Навпаки, все чудово прописано в атмосфері і традиціях даного часу. А от я з цим часом здисонувати не змогла. Я завжди дивилася на ці відносини через мої сучасні погляди на стосунки і це було трешово.

Ну не можу я сприймати ці патріархальні відносини. Це бажання жінки переступати через себе, щоб була красива картинка перед "сусідами". Бо як це не бути ідеальною жінкою, прекрасно виглядати, в усьому догоджати, бути тихою, чудовою матір'ю, гарною домогосподаркою і при цьому всьому завжди тримати обличчя перед суспільством. Вау.

P.s. як на мене ідеальна книга для читацьких клубів.
6 з 10

"Мелодія кави в тональності кардамону" Наталія Гурницька

Може, любовні романи не для мене?
Ні, я люблю історії кохання. Особливо про здорові стосунки. Я розумію, що для цікавої книжки треба ще трохи пригод і перипетій на шляху до щастя. Але чи бажала я щастя цим героям від початку?

Можливі СПОЙЛЕРИ
Події відбуваються понад 150 років тому, але я не можу відгородитися від реальності, почавши книжку. Вона неповнолітня - і я уже не можу бачити їхню історію як велике кохання. Хоча, може, я така ж наївна, як і Анна?
Отже, він набагато старший, знатніший, багатший і, увага, одружений. Тобто чітко усвідомлює, що одружитися з нею не може, і все одно псує сироті життя. На ті часи небагата дівчина без батьків мала не так багато можливостей: щоб вдало вийти заміж треба не мати плям на репутації. Що робить Адам? Нічого для щасливого майбутнього Анни.

На жаль, вони обоє мене дуже бісили. То Адам такий авторитарний, і по вуха закоханий, але з дружиною не все скінчилося ще. То Анна: "йди геть, бачити тебе не хочу, чого ти не приходив, як ти міг".

У романі дуже багато про емоції і почуття Анни. Є багато натяків про таємницю у минулому Адама, і кортить дізнатися, що ж там було. Не знаю точно, чи буду читати продовження, щоб про це дізнатися.

Роман у історичному антуражі, йде мова про повстання, неспокій у місті. Хотілося б більше пояснень хто з ким через що воював, для людей, які не дуже знають історію. Про побут і звички дізнаємося більше, але це про життя багатих і знатних. Закінчується роман на дуже стрімкому повороті, але я поки що візьму павзу.

Давно не стикалася з настільки нудотно примітивною літературою. Хоча це навіть складно назвати літературою. Так...бурливо примітивний бульварний романчик. 

Ані сюжету, ані діалогів, ані атмосфери, ані хоч якогось адекватного розкриття персонажів.

Я зараз, як ніколи, лояльна до української літератури. По максимуму намагаюся надолужувати згаяне. Але тільки мій персональний вид мазохізму - дочитувати усе до кінця - змусив подужати це чтиво.

Навіть не хочеться витрачати більше слів на рецензію. Змарнований час, не рекомендую.