Наталія Заруднюк

Я дуже хотіла цю книгу за анотацією, за зовнішнім виглядом. Темне фентезі, практично без любовних ліній, скандинавський і східноєвропейський сеттинг, духи, нечисть і все таке. Але нажаль, книга мене розчарувала. Хоча, сам задум дійсно просто чудовий. Книга читається як нариси, як недоредагований, недоведений до ладу матеріал. І я зараз не про короткі, рублені речення. Чому б ні? Така форма письма цілком навіть зручна. Сюжет якийсь картонний, не цілісний. Ось ці всі замовчування, багатозначні відмовки в діалогах героїв перестають працювати дуже швидко. Спочатку тобі цікаво, потім ти розумієш, що це виглядає так, наче авторка не вигадала бекграунд персонажа і думає потім просто притягти щось за вуха... І це довго, і це заплутано, і постійно доводиться повертатись назад, щоб зрозуміти про що йде мова. Про що говорити, якщо про зовнішню різницю між альвами та людьми ми дізнаємось тільки на 102 сторінці і побіжно, і те, воно виглядає так, наче нам це швиденько вигадали аби пояснити, що це саме людські черепи знайшли герої. Подорож в Левону, історія про Проклятого. До чого вона? Вона не динамічна, не рухає сюжет, крім як знайомить нас з персонажами. (І те, знайомить поверхнево, тому що таке враження, що про сарказм авторка знає з фільмів і книг). Тому що саме в цій частині ми отримуємо купу відмов відповідати на питання, ми не дізнаємось ні їх світогляди, ні характери, взагалі нічого. Вони розмовляють, згадують абсолютно не потрібні за сюжетом незнайомі нам імена, відмовляються говорити про минуле і роблять багатозначні вирази облич. Навіть мотиви Проклятого - "Я хотів вбити короновану особу", при чому крім легенди про нього і одного вбивства, він не виправдовує свою небезпечність нічим. А за описом - це має бути щось страшніше за зграю вурдалаків. Але в них там свята і гуляння. Коли починається історія з Ніраном, власне те, що обіцяє нам анотація, а це вже перевалює за 120 сторінку, стає дійсно цікавіше, історія починає розвиватись, ми трошки дізнаємось минуле Альвах, трошки розбираємось з минулим Нірана. Але, на жаль, історія цілісною не стає. Історія Нірана який наче підпалив маєток, вельможі про якого нам ніхто нічого не говорить, чим він особливий, крім того, що він привласнив зброю інквізиції, і в цій історії з'являється некромант. Просто з'являється, нам про нього говорять і забувають. Потім те, як Альвах наче вбила короля (але це сталось за 4 роки ДО), і ніякого некроманта там немає, але нам говорять, що це якось пов'язано і це все не по ходу розповіді, це ми просто різко дізнаємось з коротких абзаців як факт. Альвах наче врятував Варгар 4 роки тому, але вона померла у 8 років в академії і взагалі у неї договір з нетлінними, і з Варгаром теж. І ця війна, яка взялась нізвідки, ніяк не просунула сюжет. І державний переворот Азара, який ось раптом почав загрожувати (хоча за словами ж Альвах, дух, якого вважали радником був в нього і раніше). Пані Лада з цими листівками про розшук - нам знову ж таки не пояснюють її мотивів і інтересів тут. Ніде, в жодній історії немає розслідувань, пошуку відповідей, справжньої таємниці - нам підкидають якісь натяки, потім показують рішення як факт. Всі таємниці - це виключно недомовки героїв, які "не хочу говорити" А Вірадж? Тобто хтось реально вірить, що командир армії безсмертних повелась на обіцянку "Сили", якої сили нам теж не скажуть і пішла на зраду і фактично спробу державного перевороту, а потім їй дали другий шанс? Це прийом - нам треба зрадник! І його швидко намалювали. Ну і наостанок.... В повністю вигаданому світі, де я нарахувала на цей момент 3 мови - ортанська, ан кеад, моарська, а може їх було і більше, не суть - там звідкись взялась латина, при цьому, авторка у нас навчається на філологічній спеціальності. Я розумію, що це перша книга. Вводні книги, часто називають навіть нудними. Але вони ж даються для того щоб познайомити нас зі світом, з героями. Але нас тут не знайомлять. Нам рубано накидали купу затравок як в трейлері. З любові до сеттингу і підтримки українських авторів, гадаю, я спробую прочитати другу частину, в надії, що авторка зможе розписатись

Анонім

Перша книга з циклу «По той бік». Це така собі жіноча версія Відьмака – відунка Альвах їздить по світу й бореться з різною нечистю. Тут навіть є своя Цірілла, вірніше свій – Ніран. На цьому подібності з Сапковським завершуються. Сам сюжет тут інший. Книга це не моя. Мені її було важко читати. Сюжет увагу не тримав, доводилось деякі місця по кілька разів перечитувати. Іноді я взагалі не розумів, що відбувається. Не сподобалось, що багато імен між собою схожі, це сильно заважало сприйняттю сюжету. Єдине, що мені тут сподобалося – це світ, який авторка створила.

Анонім

«Що рівняє живого з мертвим?» Вогонь. І вогонь був усюди. Динамічно-містичне фентезі з українською міфологією, скандинавським впливом, детективом та навіть нотками артхаусу 🌲🫎 Як для дебюту — прикольно. Мене, людину яка обожнює гори, підкупила вже сама обкладинка і вайб лісів та гір. Якщо оцінювати цю книгу лише за атмосферністю, то ця — найбільш комфортна для мене. Авторка перш за все хотіла показати у «Вовчих землях» ДІМ, тому за це я їй вдячна. Пані Наталія описувала трилогію словом «зима» і це дійсно так, особливо ця книга підходить для місяця лютого або дуже ранньої весни. Тепер по порядку. Так, тут дуже динамічний сюжет. Спершу ми дізнаємось про незнайомця, який від чогось тікає. Потім нас раптово переносить в недалеке минуле, яке розповідає про так звану характерницю та її особливості виконання роботи (тут якраз малесенький детектив, де вона намагається розвʼязати пару справ). Протягом книги нас постійно кидає з одного таймлайну в інший, але саме таке я й обожнюю, тому для мене це плюс. Не завжди, правда, можна одразу зрозуміти що відбувається (особливо коли просто описується як прокидається і поживає нечисть, від якої каламутиться вода і волосся стає дибки – трішки артхаусу вам хату), але це було кайфово!🦌 Скандинавський та «Відьмаковський» вплив є, він великий, майже всі імена та назви не звичайні для нас, але красиві. Хоча я часто плуталась саме в місцях, країнах та землях. Будьте дуже уважні під час прочитання! Головна героїня Альвах — богиня сарказму, її цитати завжди викликали приємні емоції. Вона тепер стане однією з моїх улюблених персонажок, I swear! Те, як вона називає замок «гадюшником» 😭ну вона! Єдине що, так поки що в першій книзі не все зрозуміло про її минуле. Розумію, що так задумано, але події розповідаються надто хаотично, не по порядку, і важко зрозуміти в який період часу це з нею відбувалось. Її стосунки з Ніраном це 💔 я не буду спойлерити, але в кінці я вже ледь не ридала. Вони обоє стали для мене дорогими та важливими, вони як мати і син, а цей троп віднайденої родини для мене завжди на вершині🤧 ті вічні підколи одне одного шикарні Інші персонажі також топ, особливо сподобався Варґар! Також там було декілька моментів, наприклад з трояндами (if u know u know), де я хотіла пустити сльозу Тут є любовна лінія, дуже маленька, яка лише прочитується між рядків, але це той момент, коли її нібито і немає, але вона є, і це набагато краще за будь-який інший любовний троп Що не сподобалось, так це військові питання. Я люблю книги про війну та політику, але тут було все надто заплутано. Було враження, ніби я читаю другу частину книги, а не першу. Я б хотіла, щоб був окремий розділ, де писало про всі минулі війни між тими й тими, а то нам про них розповідали лише з діалогів як у фільмах, і якщо хочеш дійсно зрозуміти що сталося між державами, то треба весь час складати пазл до купи і все памʼятати. Після закриття книги я частенько забувала що було між країнами якраз через брак деталізації подій. Сподіваюсь, в наступних частинах будуть подробиці У висновку це була крута подорож Межею і Сивих Лісів, яка залишила приємні емоції. Тут було багато неочікуваних сюжетних поворотів та інтриг, хороших та сильних цитат. З мінусів - дещо кострубатий сюжет, відсутність загальної картинки про світобудову, вічна повторюваність імен.

Анонім