Наталія Довгопол

Відразу прошу не кидати тапками…

Я рада, що виграла цю книгу, бо вона відразу посіла своє місце у моїх бажанках, а її краса просто заворожує🥰😻

В збірці 20 містичних, фантастичних оповідань про силу жінки…але зараз ми не про дух, а саме певні потойбічні, магічні сили, які відкриваються під час того коли нам, жінкам болить найбільше.

Кожне оповідання розкриває жінку як сильну в плані духовності особу, яка в критичних ситуаціях набуває містичні властивості, котрі можуть врятувати.

З прочитаних оповідань, на жаль, мені сподобались лише «Потяг», «Левке», «Насіння в моїй кишені», «Смертеікло» - ці оповідання мені відгукнулись найбільше і сподобались🥰

Всі інші були не погані, але інколи мені навіть не хотілось продовжувати читати. Занадто багато я, мабуть, очікувала від цієї гарнющої книги.

Ця книга одна з тих, які довгий час "настоюються", щоб бути прочитаними в потрібний час. І зараз саме той час коли такі легкі, але захопливі історії про шпигунок залітають як гарячі пиріжки🤭.

Гер Фрідріх збирає по всьому світі сиріт, щоб зробити з них першокласних шпигунок, але одного разу до нього потрапляє дівчина у якої є мати. Саме вона стане однією з четвірки головних героїнь. Дівчат підібрали дуже різних і щоб стати справжньою командою їм треба виконати чотири місії, кожна з яких розкриє секрети минулого.
Зазвичай, я бурчу на такі простенькі та трохи наївні історії в яких у героїні все вміють, а проблеми вирішуються жваво та легко, але зараз мені зайшло. Героїні здалися милими та дотепними, а місії цікавими та неочікуваними. В книзі гарно передана атмосфера початку 20 століття і це теж мене підкупило, бо є у мене якась незбагненна ностальгія по тому періоду 😅.

Загалом, я задоволена книгою і якщо вам потрібна книга для відпочинку, то раджу вам поринути у пригоди шпигунок з притулку "Артеміда".

Як і в кожній збірці: пара дійсно класних, пара лютєйшего крінжа і основна маса таких, що нічого б не втратив, якби не читав.

❗️ Тамара Горіха Зерня "Потяг": прекрасне, прекрасне! Іронічне, магічне рівно на стільки, скільки магії в кожного з нас в побуті, дуже тепле, хоча й вайбує "Кладовищем домашніх тварин" Кінга 👀

❗️ Ірина Грабовська "Вогненні серця": сеттінг Леобургу, буквально описує Революцію гідності, але в тих умовах. Місцями натягнуто-пафосне і з ОТАКЕННИМ роялем в кущах (ну, але це можна пробачити, все-таки розмір оповідання обмежує в довгоіграючих інтригах). Тим не менш, захотілося нарешті прочитати сам "Леобург" 😅

❗️ Наталія Довгопол "Левке": красива легенда про Зміїний острів з усіма плюсами та мінусами казковості. Але гарне.

❗️ Олена Захарченко "Воїн і річка": геть не сподобалося! Мало того, що вчергове спекуляції на темі надприроднього — мовляв, це русалки намовили Ірпінь розлитися навесні 2022-го, що загальмувало наступ русні, так ще й стиль викладу нерівний. Такоє, коротше.

❗️ Дара Корній "Морельковий чай": не сподобалося ще більше 🤦‍♀️. Соплежуйна маніпулятивна неузгоджена історія із диріщами в сюжеті розміром з кавун на 6-7 кг.

❗️ Олена Кузьміна "Тримай землю!": чергова беліберда із черговими "жартиками" рівня "Уральськіх пєльмєнєй" (тієї ж етимології), які вже сьогодні незрозумілі половині читачів, я вже мовчу про прочитання через рік чи два. І так, буквалізація метафори не завжди спрацьовує на користь оповідання, інколи виходить х-ня. Про що і маємо підтвердження.

❗️ Наталія Матолінець "Дальні покої": друге найсильніше оповідання в збірці (чи то пак навіть перше, бо — вибач, Тамаро, — але це мені зайшло навіть більше за "Потяг"!). Дуже виважене, дуже тілесне, максимально горорне й готичне. Я сама не очікувала, що це напишу, але є як є — це діамант збірки.

❗️ Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль": спроба в ідею відплати, але слабко, дуже слабко. І хто-небудь, заберіть в наших авторок кнопку пафосу, ну німажліва™ же.

❗️ Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені": все чудово, якби не чергові пламенно-постулатні лозунгові діалоги. Не всі, звісно, епізоди з дитячою мовою прекрасні, але решта...

❗️ Дарія Піскозуб "Смертеікло": черговий пафос на пафосі. І та сама проблема, що й в Кузнєцова в збірці "Нічний сеанс" — формат оповідання не дає місця для одночасно і рухів сюжету, і нормального інтро в світобудову.

❗️ Юліта Ран "Позивний «Мавка»": знову, як і в Захарченко, спекуляція на надприродньому. Мене від цього верне, скажу відверто.

❗️ Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу": отут я ржала, що бобер в ожині. Але не від сюжету, а від ідеї, що якась Хвороба (з великої літери, звісно) та якісь Вороги (так само з великої літери) під час Війни (помічаєте закономірність, та?) призвели до появи Народу (гм-гм), що здатні, що равлики, міняти стать силою думки. Туди-сюди, скільки завгодно разів. Повністю, із зміною кістяку. Але тільки після 12 років. Коротше, трагізмом світу не прониклася, такоє.

#Дафа_радить буквально пару оповідань
#Дафа_не_радить також пару оповідань

«Мотанка» – це збірка короткої прози від чарівних українських авторок. Це крик душі тисяч, мільйонів жінок, вилитий на папері. Книга-оберіг, яка захищає, вберігає, зцілює.

«Потяг» Тамара Горіха Зерня.
Від бабусі до старшої онуки передається у спадок дім, яблуневий сад і сила, від якої не відмовляються.
Вона звикла все прораховувати, планувати, в її житті немає місця непоясненному. Війна все змінила. В мить найбільшого розпачу, вона повернулася додому, до свого коріння, до сили поколінь жінок її роду.
Така реальна історія, що дрібка магії в ній навіть не відчувалася магією. Історія про віру і надію, які сильніші за злу силу, і здатні на надзвичайне. Прочитавши я не могла не задуматися, як би вчинила на місці героїні. Що краще, віддатися на поталу долі чи взяти нить у власні руки і самому творити її складне плетиво?

«Вогненні серця» Ірина Грабовська.
Анет любить своє місто. Леобург – центр науки, просвітництва і бунтарства. Був таким, поки його не очолив Оздемір. Вільні душею та сміливі серцем леобуржці повстали. Сім'я Анет тікала у безпечний Краків, але дівчина вибрала боротьбу.
Спільна мета об’єднує, і вже неважливо, чи ти донька аристократів, чи син творчих. Історія у стимпанк всесвіті "Леобургу" про вибір, боротьбу, сім'ю та кохання, насінини якого проростають навіть у найтемніші часи.

«Левке» Наталія Довгопол.
Острів Зміїний, він же острів Ахілла, Білий, Левкос. Кораблетроща мала стати його кінцем, а маленький острів став порятунком.
Макарія зустрів Левке коли вважав, що життя його скінчилося. Юна, прекрасна, чуйна. Вона полонила серце розбійника, але давні звички виявилися сильнішими.
Через призму грецької міфології пані Наталія відкрила іншу історію таємничого острову. Атмосферна оповідь, співоча мова, моторошна кінцівка. В мене склалося враження, що я читаю один з давно втраченим міфів, який авторка віднайшла, вдихнула в нього життя і виклала на сторінках. Найтемніший з творів авторки, які читала і тепер ну дуже хочу прочитати ще темних казок від пані Наталії.

«Воїн і річка» Олена Захарченко.
В більшості річок України жіночі імена. Просто співпадіння чи частинка таємних втрачених знань?
Марина з тероборони з бойовим псевдо Русалка. Не через довге волосся, зовсім ні. Вона говорить з річками, наказує і спонукає їх стати на захист рідних земель, розмивати дороги, топити окупантів.
Коротка бурхлива історія про русалку, яка використовує всі можливі сили заради боротьби з ворогом.

«Морельковий чай» Дара Корній.
Вона побачила його на площі Ринок. Він танцював вальс. А далі була кров, морозиво біля фонтану з Нептуном, морельковий чай бабусі-балерини.
Вона покохала з першого погляду: міцно, свавільно, безумовно, назавжди. Вона відпустила, але не змогла забути. Йшли роки, почуття не змінилися. Вона в Україні, він у США. Війна все змінила.
Ця історія розбила моє серце, проникла у мої думки. У ній сплелися чуттєвість, тепло, пристрасть, смуток, злість, зневіра, надія. І трішки древньої сили, яка тече в крові жінок.

«Тримай землю!» Олена Кульзміна.
Пустинні вулиці завжди людного Києва. Відкритий маф здається справжнім дивом, в якому ще зовсім юна дівчина продовжує працювати і дарувати людям ту маленьку дрібничку, яку може, бо живе поряд.
Оля не може жити, як раніше. Не може працювати, не хоче тікати разом з сестрою. Вона хоче жити. На рідній землі. І готова всіма силами її тримати.
Історія про вибір жінки у часи війни. Шукати порятунку на чужині чи залишатися на рідній землі - вибір кожної. І правильного рішення немає.

«Дальні покої» Наталія Матолінець.
Маґда залишилася сама. За роки навали московитів і німців вона втратила всіх, кого любила. Вона ощадливо заварювала залишки кави, берегла останні панчохи, а у вільну хвилинку напоювала настоянкою чергового нікчему.
Це сильна історія з темною атмосферою. Я захоплювалася стійкістю Маґди. Вільна, смілива, нестримна, справедлива у своїй жорстокості. Залишившись самотою, вона не впала у відчай, Маґда показала клятим окупантам, що стане з ворогами, як зайдуть на відьмацькі землі.

«Трійка. Четвірка. Нуль.» Анастасія Нікуліна.
Вона приходить вночі. Перший, другий стук – попередження. Третій – вирок. Та, хто несла світло, стала посланцем темряви.
Він прийшов на чужу землю воювати, грабувати, руйнувати. І він на ній залишиться. Назавжди.
Найтемніша та наймоторошніша історія з усіх. Яке ж я отримала від неї задоволення! Жорстоке, страхітливе і безумовно справедливе покарання для загарбників.

«Насіння в моїй кишені» Ореста Осійчук.
Марі дев’яносто чотири. В її життєвий шлях помережений втратами, болем, стражданнями. Вона давно втратила надію, роки похитнути її стійкість, Мара готова померти. Що їй та війна, коли з дня на день вона очікує на смерть, якої вже давно не боїться.
Доля думає інакше. Спочатку дикий пес, справжній примарний велетень, а потім три заблудлі душі. Мати і дві близнятки: одна дзвінка і невтомна, інша мовчазна і непорушна. Їм нікуди йти, а Мара не здатна їх відпустити.
Історія про невтомну боротьбу та стійкість. Про незламних жінок, які живуть на нашій землі не одне покоління. Я плакала над кожною сторінкою. Клятий ворог століттями забирає в нас спокій, кохання, життя. Але завдяки таким жінкам як Мара, ми вистоїмо.

«Смертеікло» Дарія Піскозуб.
Покоління за поколінням Вдовині прерії страждали від набігів самойців. Але це особлива земля. Загиблі її не полишають.
Поцілована Смертеіклом, вона здатна їх бачити. В мить, коли ворог наступає, а шансів на порятунок немає, мертві прийдуть на поміч.
Як і кожна історія зі збірки, вона пронизана болем. Вона з новою силою пробудила лють та ненависть в моєму серці. Безсилля не на часі, і навіть мертві на нашому боці.

«Позивний "Мавка"» Юліта Ран.
Доля обдарувала Марту двічі. Маленькою дівчинкою вона бачила сни. Дивні, чарівливі, казкові. Марта виросла, сни змінилися. Сповнені крові, жорстокості, смерті.
Марта довго боролася з власним даром (прокляттям). Вона лише безмовно спостерігала, нездатна нічого змінити. Війна це зробила за неї.
Сильна пронизлива історія про вибір, пам'ять, миті, які відділяють життя від смерті. Про кохання з першого погляду, коли три дні здаються цілою вічністю. Історія, пронизана любов'ю, печалю, сміливістю і силою, яка не залишає байдужою і торкається самої душі.

«Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу» Світлана Тараторіна.
Ользі дев’яносто. Вона прожила довге життя, виростила доньку і онуку, кохала, втрачала і снила. Про сяйливого юнака, який не міг існувати у їх світі. Ольга не задавала питань, але саме їй судилося знайти відповіді.
Найдивніша історія з максимально неочікуваною розв’язкою. Про життя жінок у постапокаліптичному світі, про сім'ю, материнство, кохання, виживання. Повчальна історія, яка спонукає до роздумів про можливе майбутнє.

Перед тим як читати, підготуйтеся морально – буде важко. Заваріть теплого чаю чи кави, запасіться хустинками і читайте. Читайте, бо ці історії того варті.

Гарнюща книга з атмосферними ілюстраціями, приємно тримати в руках. Цікаві оповідання, багато з них про війну. Сподобались майже всі історії, особливо Позивний Мавка - ця прямо в серденько😍. Історії про жінок, яки мають ту чи іншу силу. Трішки фентезі, трішки містики, трішки сліз, і трішки посмішки,- саме той набір, який був мені необхідний саме зараз. Думаю кожен знайде в цій збірці оповідання на свій смак.

Якісне українське підліткове фентезі з елементами історії, міфів і з правильною мораллю.

Якби я прочитала цю книгу в 16-20, я була би в захваті. Але і дорослій мені було дуже приємно читати цю історію.

Тут всього вдосталь. Книга сповнена пригод і навіть коли герої нікуди не рухаються, сюжет живе і розгортається. Герої постійно стикаються з ситуаціями, де кожен із виборів буде чогось вартувати. Дружби, поваги чи самоповаги, життєвих принципів і правил, ідей, що дають сил жити.
Тут дуже багато про становлення особистості. З якими труднощами доведеться зустрітись, які принципи є правильними, що означає дружба і підтримка. Це дуже класно читати і усвідомлювати, коли ти підліток і тільки починаєш свій шлях дорослого. Дуже делікатна робота з психологією персонажів.

Книга закінчується відкритим фіналом і він для мене досить символічний. Я би так і закінчила цю історію. Хоча і заділ під продовження непоганий.

Книга мені сподобалась. Дуже легка мова, колоритні пригоди, приємні персонажі, рідна історія і міфологія.
Від себе скажу, що мені було б цікаво прочитати книгу — приквел про амазонок. От дійсно зачепила ця сюжетна лінія.

Книгу раджу.

"Яка чарівна казка!" - сяйнула першою думка, коли погляд спіткнувся на останній крапці в тексті. Така легка, як поцілунок весняного вітерцю, життєствердна, як сонячний промінчик, що раптово пробивається з-за грозової хмари, просто звичайна і одночасно незвичайно магічна, як і тисячі інших казок, в яких Добро перемагає Зло. Перемагає ефектно й безповоротно. Любов надихає. Віра зцілює. Повірте, це справжнісінька казка, незважаючи на значний обсяг тексту.

Блакитно-біле смугасте шатро пані Ґріте зібрало під своїм куполом талановитих артистів: темношкіру з мигдалевидними очима гімнастку Пантеру, рудокосу з веселою вдачею та чарівним голосом Корнелію, добросердного конферансьє пана Жоржа, акробата і жонглера, навіть циркову ворожку.
Пані імпресаріо з її сріблястими кучерями та завченою посмішкою-маскою, холодною стриманістю нагадує снігову королеву. Вона затята противниця вистав із тваринами. Тому в цирку тварин немає.
Але є Ойґен. Дивовижний велетенський сріблястий вовк, в якого одне око жовте, а інше - блакитне, який завжди поряд з Ґріте: захищає її й підкорюється їй, виконуючи трюки на арені. Яка таємниця може поєднувати тендітну панянку й дикого звіра?

Циркові фургончики котять свої колеса дорогами Черкащини й одного осіннього дня зупиняються поблизу села Смородинка. Для місцевих жителів - це справжнє свято. Для артистів - просто чергова вистава.
Але звичний ритм життя мандрівного цирку несподівано ламає дівчинка. Вона наважується не просто підійти до вовка під час виступу, а й обійняти його. Невже юна служниця знахарки (а в селі кажуть, відьми!) змогла побачити більше, ніж інші? Селяни вважають її божевільною - вона імені свого не пам'ятає, з деревами розмовляє! - але, щоб таке... Ошелешила всіх.
Мало клопотів у пані імпресаріо, так ще й ця причинна ув'язалася слідом за ними. Звідки тільки в дівчинки така впевненість, що вона має бути в цирку сріблястої пані?

Багато шляхів та випробувань чекає на героїв попереду. Але мандрівні артисти віднайдуть своє місто, свій дім, свою сім'ю, де їх любитимуть.

Саме такі історії діють на читача, як ковток живої води - поки п'єш, маєш хвильку відволіктися від буденного й повірити в чари.

На перший погляд, може здатись, що книга занадто дитяча, а сюжет надзвичайно простий, але читаючи, розумієш, що в кожного з нас є свої "місії", які нам потрібно подолати. "Місія не там, - показала Глорія на двері, де в сусідній кімнаті пив чай гер Фрідріх. - Вона тут, - приклала руку до серця білявка. - Хоч як швидко від неї втікатимеш, а все одно не втечеш". Книга є чудовим початком трилогії.

"Легко бути хоробрим тигром. А спробуй-но стати хоробрим кроликом!"
Це історія про власницю мандрівного цирку, пані Ґріте, у якої в житті настала чорна полоса. Під час гастролей її цирк підпалюють, а актори розбігаються хто куди.
Це дуже атмосферна книга, в основі якої лежить українська міфологія - цікаво було познайомитися з нашою, українською, нечистю: потерчатами, повітрулями, домовиками, водяниками та перевертнями.
Тут дуже яскраві персонажі, кожен з яких наділений своїми особливостями.
І, навіть, серед цього буйства міфічних істот знайшлося й місце коханню. Ойґен. Вовк. Ну що він за красень. Ще й відданий та сміливий.
Також це книга про пошуки себе, своєї сім'ї, підтримку.
Дуже цікаво було читати, уява постійно переносила мене до героїв: то на арену цирку, то в ліс, то в кімнати їх житла.
Загалом книга сподобалась, швидко та легко читається, та й відчуття свого, чогось рідного не покидало. Дуже рекомендую, особливо осінніми вечорами, бо книга з осіннім вайбом.

"Не залишай після себе брудного сліду, а якщо вже насмітила - прибери".
"Настане врем'ячко - достигне яблучко. І само відпаде".
Аня (Поль) - українка, Амелі - японка, Мірто - грекиня, Глорія - американка. Здається, що може бути між ними схожого? Але дещо таки є. Усі вони, крім Ані (але там сіоя історія) - сироти. І, коли вони були маленькі, їх й інших дівчат привіз гер Фрідріх до таємної школи-притулку, де їх багато чому навчатимуть, щоб стати шпигунками. Усі дівчата дуже обдаровані і кожна має перевагу у своїй сфері.
Ця четвірка ніколи не були подругами, але чомусь гер Фрідріх вирішив дати їм випробувальні завдання на всіх, а не кожній окремо. Вони довго не могли зрозуміти, чому саме так...вони такі різні...але все-таки утворюють одне ціле, неначе пазл.
Із завданнями цим дівчатам "пощастило". У кожної з них є свої "демони" з минулого. І власник притулку вирішив їх навчити перемагати своїх "демонів".
Цікаво було спостерігати з тим, як вони виходили з ситуацій. Кожна мала гострий розум, але багато чому вони навчились під час цих завдань (наприклад, роботі в команді).
Це історія про дружбу, трохи про кохання, про людські якості та вміння підтримати іншу людину.

Нас кличе у мандри дорога,
Нам грає чарівна струна, -
виринули з пам'яті рядки пісні, коли я розпочала читати роман, і звучали, доки не закінчила. Погодьтеся, весело?

Звісно, ідеально цю незвичайну історію мандрів проживати разом з героями саме влітку. Атмосфера твору така захоплююче літня, що хочеться поласувати суницями, назбираними біля річки, відчути ніжні дотики літепла на шкірі після палючого сонця, насолоджуватися запахом свіжоскошених трав, смакувати смачною юшкою, звареною на вогнищі, розглядати зірки та ночувати під відкритим небом, навіть не дуже побоюючись набридливих комарів. А ще так захотілося знову відвідати Дубенський замок, Корецький монастир, вдихнути солоне повітря Хаджибейського лиману. Авторка настільки майстерно описала весь чар мандрів, що, якщо ви не подорожували так, то неодмінно захочете спробувати, а якщо вже пробували, то захочете повторити.

Отже, в подорож читач вирушає з доволі строкатою четвіркою. Ідея шукати країну амазонок, точніше їхнє місто-фортецю Нову Терміскіру, належить княжні Катаржині Замковецькій. Для Катрі вийти за межі замку - це вже вияв неабиякої сміливості, адже вона виросла, неначе полонянка в рідного батька. Попри тілесну слабкість панянка має твердий дух та непохитну віру в те, що чинить правильно.
Шляхтич Матей Вітковець, шістнадцятирічний красунчик і шибайголова, можливо, й нікуди не їхав би, якби не каблучка його матері. Як вона потрапила до Катрі? Панич затявся повернути її, а панночка не віддає. От халепа!
Юнак, якого всі називають Волоцюга, чомусь стежить за Катрею та вперто її охороняє. Що може бути спільного в княжни та безпритульного?
Красуня Талестра, зірка мандрівного балагану, яка прагне грошей та незалежності, раптом кидає свою численну родину й приєднується до подорожуючих. Хто вона така насправді? Чим підкупила її княжна? Чи, можливо, хтось інший?
З такими супутниками сумувати буде ніколи.

Історія, легенди й народні пісні переплелися в  романі. Він динамічний, пригодницький, фентезійний. І окрім того - що мені дуже сподобалося - без вікових обмежень.
Хочете в літо? Читайте.

Маю особливу любов до шпигунок, бо саме з них почалося знайомство з творчістю Наталії.
По-перше, як завжди, про дизайн. Чудове оформлення витримане в стилі всього циклу, таку історію збирати в колекцію одне задоволення.
По-друге, стиль написання книги. Дуже подобається як пише авторка - багатою живою українською мовою, її книги не читаєш, а смакуєш, всотуючи кожне слово.
По-третє, широкий спектр географії подій, шпигунки подорожують по всьому світу, але завжди повертаємося на рідні вулички Києву.

Ну і основне за що люблю цей цикл це продовження пригод шпигунок. Сюжет дуже динамічний, наповнений історичними цікавинками, а саме головне це - ретро атмосфера. Цього разу головні героїні вже стали дорослими з абсолютно різними, та вже цілковито сформованими характерами, кожна пройшла тернистий шлях через Першу світову і має свої шрами які не всі видні оку. Та до основного складу персонажів додаються нові герої, не менш цікаві, а деякі навіть дуже дратуючі) (ті хто читатиме впевнена зрозуміють про кого я)
Я отримала велике задоволення від книги, вона мене думками повертає у дитинство і чимось нагадує книги Жуля Верна: пригоди, небезпеки, подорожі, таємниці, історичні загадки та скарби.

Відзначу в тексті відчувається досвід авторки що стосується описів подорожей, знайомство з певними культурами та любов’ю до творчих професій, що робить історії ще більш живими.
Однозначно раджу зануритись у пошуки скарбів всім для позитивного настрою, коли хочеться чогось пригодницького з ретро атмосферою і чудовою українською мовою.