Я досі вважаю, що покидати дім під впливом страху — одна з найбільших несправедливостей, з якими стикаються люди. Ти змушений ризикувати життям і зрештою опиняєшся в місці, яке для тебе нічого не означає. У цій історії страх був єдиним дороговказом. Все могло б скластися інакше, якби кожна людина на землі мала бодай дещицю відваги. Натомість були тисячі тих, хто обрав бездіяльність або активну участь у геноциді. Мені важко збагнути, що відчували ці люди. Чоловіки приєднувалися до терористичної організації заради грошей, влади та сексу — вони були надто слабкими, щоб здобути це інакше, без насильства. Та найбільше жахає роль жінок: чому вони добровільно ставали на бік джихадистів і відкрито раділи поневоленню інших дівчат? Як можна було спостерігати за цим і не втручатися? Чи можна вважати їх такими самими «жертвами» ідеології, чи це свідомий вибір зла? Трагедія Наді показує, що навіть ті, хто вижив фізично, втратили колишнє життя. Найстрашніше чекало вдома: навіть якщо ти вирвешся з пекла, тебе може вбити власний батько чи дядько. Бо ти «більше не займана», бо ти тепер «мусульманка» (через примусове навернення). Це подвійна пастка, де традиції стають такими ж жорстокими, як і ворог. Різноманітність Іраку завжди була і найбільшим багатством, і водночас — найбільшим прокляттям країни. Прагнення безпеки, захисту й возз’єднання з рідними — ось що насправді означає бути іракцем. Але ворог не прийшов здалеку: він народився серед своїх, а потім розрісся, немов вірус, що нищить усе, з чим контактує. Навіть якщо прийде допомога, як єзидам повернутися до старого життя? Як знову жити поруч з тими, хто ще вчора був твоїм сусідом, а сьогодні став катом? Історія Наді Мурад — це не просто особистий біль. Вона про те, як ті самі слова набувають різного сенсу для різних людей. Будь-яку розповідь легко перетворити на зброю, яку спрямують проти тебе ж самого. Натомість Надя доводить: справжня віра — у вчинках, а не в гаслах. Протягом усієї історії зґвалтування використовували як військову зброю. Це злочин, про який суспільству досі «незручно» говорити, але про який неможливо мовчати після цієї книжки.

Ще один яскравий приклад, як погано бути слабким і беззахисним, якими б гарантіями безпеки вас не улещували, свої інтереси та безпека ближче. Спільнота єзидів, компактно проживала в Іраці, миролюбні люди з, як на мене, дивними релігійними традиціями, люди, що жили звичайним життям, покладаючись на безпекові гарантії сильнішого сусіда (нікого не нагадує?). Ці гарантії закінчились в ту ж секунду, коли на горизонті з’явились бойовики ІДІЛ, і всі запевнення, що все буде добре, не треба нікуди евакуйовуватись призвели до масового знищення тисяч людей (просто шаблонний сценарій лютого 2022р). Надя, дівчина, що мала такі райдужні плани на майбутнє, стала свідком страшної трагедії винищення майже всієї своєї родини і свого народу. А чому? А тому, що териростам треба було придумати внутрішнього ворога, якого можна героїчно перемогти. Просто тактика гітлера. Надя пройшлась всіма колами пекла – примусове виселення з власної домівки і селища, розлуку з рідними, вона бачила розстріл своїх братів, зникнення в невідомості матері та старших сестер, а сама вона потрапила під повний контроль до садистів. Терористи, вірні ісламу, вважали єзидівців невірними, тому могли робити з ними, все на що вистачить фантазії: вбити, катувати, ґвалтувати, продавати/дарувати як річ, робити їх своїми рабами. От і Надя потрапила в сексуальне рабство. Довгий шлях до втечі, небезпечний шлях на волю, і ось вона в безпеці, але це лише фізично, морально вона досі переживала жахи ґвалтувань. Найсміливішим її вчинком є не сама втеча, а здатність стояти перед аудиторією чужих людей і відверто розповідати, що з нею зробили. Боротись за всіх жінок і дівчаток, що залишись в тому пеклі, всіма силами допомагати втекти ще одній, ще одному. Адже маленьких хлопчиків бойовики виховують в кращих традиціях зазомбованих терористів, які нерідко стають смертниками. Ми живемо в епоху неймовірного розвитку науки і техніки, і левова частка все рівно спрямована на знищення собі ж подібних. Цивілізований світ, у якому кояться страшні речі. Книгу раджу, страшна правда про реалії життя.

Дуже щемка історія виживання дівчини. Ця книга- книга болю. Відчаю. Виживання жінки після втрати гідності і честі. Як же тяжко читати, а ще тяжче усвідомити, що це життя справді прожита історія життя автора єзидки.. Нехай ніколи війни і релігії не розділяють людей.. Бо це втрати людського єства заради наживи і втішення его загарбників...Сотні тисяч людських життів і зламаних долей, поневолених геноцидом, де одна нація гине, інша безжалісно по-звірячому страчує свій вид, людину незважаючи на відмінності у націях, расах, культурі та релігії...