"Еліман символізує те, що ця клята колонізація знищила, бо відчувала жах перед скаліченими народами. Еліман хотів стати білим та йому нагадали, що він не просто білий, а й ніколи білим не буде, незважаючи на талант. Він виконав усі обряди «вибілювання», а його повернули назад, до чорноти. Європу він, певно, знав краще за європейців. І що з цього вийшло? Еліман закінчив анонімом, зник, стертий зі сторінок історії" Ці слова для мене – як гіркий підсумок книги, яка полонила мене та змусила задуматися? Могамед Мбуґар Сарр та його "Найпотаємніший спогад людський" – це непередбачуване поєднання роману та розслідування, яке зачіпає безліч складних тем, як от колоніалізм Африки Європою, сексуальна та інтелектуальна ідентичність у світі, який переповнений війнами та кризами. Спочатку, роман здається трішки незрозумілим, але чим далі я просувалася у читанні, тим більше він захоплював мене! Я б також зазначила, що книга 18+, тому потрібно бути до цього готовими. І як завжди, декілька думок, які мене зацікавили: • Чим глибше вивчаєш якусь часточку світу, тим більш явним стає безмежжя невпізнаного та нашого власного недоумства. • Однак життя, – додавав я, – є ні чим іншим, як лінією, що з'єднує літери в слово. І я сподіваюся втримати рівновагу на цій линві. • Усі шляхи життя тягнуться до однієї-єдиної точки, ми туди прямуємо всі, однак щоб дістатися пункту призначення, обираємо різні маршрути, які можуть бути чарівними або жахливими, устеленими квітами або кістяками, часом це самотні нічні шосе, та яким би не був шлях, на ньому завжди були випробування для наших душ. • Ніщо не засмучує людину більше, ніж спогади, хай навіть прекрасні. • Книжка ніби зверталася до мене. Зрештою, кожна велика книжка звертається до кожного із нас. • Життя – це непередбачуваний рух, непевність, мінливі обставини, які часом перекреслюють цінності й принципи, що здавалися непорушними.

"Лабіринт жорстокості" належав до іншої історії літератури (можливо, єдиної справжньої історії літератури): де повно книжок, загублених у коридорах часу, - навіть не проклятих, просто забутих - і де їхніми трупами, кістяками, примарами завалені долівки безлюдних в'язниць і мовчазні нескінченні стежки в нікуди" Могамед Мбуґар Сарр "Найпотаємніший спогад людський" Роман Сарра - про книжку і людину. Про пошук, зраду і втрату. Головний герой і оповідач - молодий французький письменник африканського походження, наш сучасник Дьєґан Латір Фей. Його найголовніша літературна пристрасть - роман 1938 року, записаний теж вихідцем з Африки Т. Ш. Еліманом. Роман, який сколихнув літературний світ. Книжку спіткала сумна доля. А що сталося з автором? Нагадую - Європа, 1938. Чи є у Фея шанси знайти Елімана і його "Лабіринт"? А про що ця книжка? "Знаєш, дам тобі пораду: ніколи не намагайся пояснити, про що написаний великий твір. Або ж, коли вже вирішив це зробити, завжди відповідай: ні про що. Великий твір завжди ні про що й водночас - про все. Слід уникати пастки намагатися пояснити книжку, яка, за твоїми відчуттями, є визначною. Це пастка, до якої тебе веде думка громадськості. Людям кортить, щоб книжка конче була про щось". "Найпотаємніший спогад людський" сповнений роздумів про літературу, колоніалізм, сім'ю, війну і пошук власної ідентичності. Це роман про Африку - і про Європу теж. З гіркотою про втрати у війні, з іронією про зірок Інстаграму та їхню армію фанатів. Про те, як у чужій країні залишаєшся чужим - і у власній стаєш чужим. Про силу слова і прив'язаності, про відповідальність і приреченість. Про любов. Сарр пише про африканців, які пішли вмирати за Францію у Першій світовій. "...вони мали схожу планиду - піти і не повернутися - і однакове прагнення: навчитися культурі, яка захопила і скалічила їхню цивілізацію. Як це пояснити? Закладеною в генах слабкістю? Силою зваби білої цивілізації? Лінощами? Зневагою до себе?" Є над цим подумати. Чи ж ми не були у такій же ситуації, змушені воювати за інтереси чужої імперії? Роман однозначно для мене з вищої полиці, і я вам рекомендую. Але те, що сталося з Еліманом - найбільше горе письменника.