Мія Марченко

Читав ще у старенькому виданні. Навіть не пам'ятаю якого року і від якого видавництва. Тому вирішив прикупити собі це дуже красиве видання і не пошкодував - дійсно дуже красиве оформлення як ззовні, так і зсередини.

Видання - 10 з 10

Дія книги починається у березні 2022 року, тому пролог тригерить багатьох українців. Проте є чудова новина: його можна просто пропустити. Ось пролог у двох реченнях:
На Київському вокзалі підлітку Катю викрадає дивний хлопчик з чорними порожніми очима, який з'явився просто зі стіни. Бабуся Каті біжить у поліцію.
У першому розділі ми одразу потрапляємо у НавпаКиїв — Київ, населений духами. Тут є і звичні для України Повітрулі, і “заграничні” кобольди; є домовики, які змінили кваліфікацію і тепер дбають про подорожуючих залізницею; є ті, хто віднайшов нове життя у новій країні, новому оточенні, а є й місцеві, які не змогли пережити змін.
Світ духів відокремлений від світу людей, проте світи впливають один на одного. Це показано у дрібницях, рівномірно розкидано по тексту. От загублені речі “провалюються” у Химерний світ, і його мешканці користуються людськими речами, а ось майстри Химерного світу, що “слухають” колії, зміцнюють або навіть зцілюють метал.
Ось є юний дух Августин, який навчається під наглядом свого майстра і опікуна Фрідріха (кобольда), проте ніяк не може навчитися зарощувати тріщини. Він чує, про що шепочуть речі, чує обрАзи, бажання, прагнення, і не може змусити себе переламати почуте, примусити річ до служіння. Але немає іншого шляху… Чи є?
Ось Катя, яку викрав дивний хлопчик з порожніми очима. Він неймовірно сильний, бо крім Каті, яку волочить за собою, несе й наплічнику ще одну дитину. І він принесе їх у жертву. Катя пручається відчайдушно. Вона не хоче — у жертву! Так, їй допомагає випадок, але Катя той випадок не прогавила. Вона змогла, втекла, моталася темними тонелями, по яких бігла вода (найбільший її страх), але вирвалася на світ… на світ Химерного Києва. Врятувалася від викрадача, аби з'ясувати, що знову опинилася у небезпеці. Чи зможе вона подолати все, що навалилося, і повернутися у справжній Київ?
Ось Повітруля Гайя. Вона — найкраща, вона — фрейлина королеви Маарг, і водночас — безправна рабиня, яка служить заради того, аби повернути матір. Тільки… чи жива ще матір, чи може дурить її господар?..
Ось… хтонь, і вона дійсно хтонь. Не погана, не добра, — інакша. Вони — не люди, і не варто думати про них, як про людей.
Ось потяг. І йому страшно. Він зупинився на рейках, і не їде, хто б що не робив. Йому страшно. Він не бажає повертатися у Харків. Але якщо він буде не сам? Якщо не сам, тоді можна.
Також книга рясніє історією Києва. І байдуже, якщо ви не киянин і не знаєте Києва, ці історії захопливі, і влучні, мов постріл.
Багато хто відмічав, але підкреслю і я. Ми дочекалися, коли російська перекладається у зносках на українську, а польська залишається, як є, бо “людське дєцко” не потребує перекладу

Бомбезне видання від Жоржа одразу притягує погляд своєю неймовірною обкладинкою. Якщо взяти її в руки і погортати, то наступне “вау” буде від ілюстрацій. Їх багато, вони дуже атмосферні, вони живі і це ще більше затягує у світ книги.
А світ книги непростий. Він сучасний і чарівний. У ньому біль підлітки від смерті матері, від почуття власної невидимості, незначущості, непотрібності. Чи це справжнє, чи уявне? Чи справді Марта не потрібна своєму батьку, якого дотепер бачила лічені рази? Чи справді вона нічого не значить для нього? Чи справді вона не потрібна нікому: тітці, яка доправила його до батька; батькові, який майже всі дні проводить на роботі; батьковій подружці, однокласникам, учителям? Що пов'язує Марту з цим місцем, з цим містом, з цим світом?
Місто, в яке приїздить Марта, поділене на “старе” і “нове”. І саме старе місце дає дівчині трохи втіхи, зачаровує її. Вона прагне дослідити його вулички, проте самій цього робити не можна, а батько лише обіцяє.
У певній мірі “заземлення” і втіху дівчинці приносить різдвяна іграшка, її улюблена, з якою Марта ніколи не розлучається. Вона носить її з собою, розмовляє, “прогулює” по підвіконнях. І через це втрапляє в халепу.
І через це знаходить шлях в інше місто, у Місто Тіней. У світі сьогодення воно лише казка, проте у якомусь химерному викривленні воно існує насправді. Там справді багато років (або навіть століть) панує холод, немає сонця. Там править Принцеса, донька короля-загарбника, що замкнувся у високій вежі і лише залізний півень може літати до нього за звісткою.
Місто Тіней химерне, похмуре, жорстоке. Але чи гірше воно за той світ, де в Марти померла мати і є одвічно заклопотаний батько, в якого є його Інге?
Розпач Марти, її біль, її самотність, її почуття — все це відчувається твоїм. Її раптове зближення з однокласником Даном, хлопцем, який також не “вписується” у світ однолітків — надія, яка теж розбивається. Правда ж? Чи ні? І чи дійсно треба робити вибір між Містом Тіней і містом, де є батько, і Дані, і його мама-художниця?
Може, я просто прихована підлітка, але… “Врешті-решт все на краще — навіть гірке і страшне”. І ти віриш кожному слову.

Книга, яка залишає жар у серці. Це не просто фентезі, а магічна реальність Києва у перші дні війни, де кожна сторінка пронизана болем, силою й надією. Знайомі вулиці, духи минулого і боротьба за майбутнє — усе переплетено в глибоку, емоційну подорож. Читати важко, але неможливо відірватися. Сильна історія для сильного читача.

Це мій топ!!! Прочитавши, я цю книгу всім рекомендую та дарую. І всі друзі, які вже прочитали - теж в захваті. Це чудова історія сповнена реальності, історичних фактів та болю. Також підняті дуже важливі та більш глобальні теми. Ніхто і ніколи не забуде перші дні війни, а в такій інтерпретації - він сприймається не так травматично. Ніби й фентезі, але все одно болить… переповнений вокзал, порожній Київ, вибухи, страх, невизначеність. Мені дуже сподобались духи, розкрита історія кожного. Історія про єднання, коли всі стають разом проти лиха одноокого… рекомендую читати і дорослим і малим! Це найкраща книга та найкраща подача, такої болючої теми для кожного українця…

Ну, по-перше, як і відзначають багато коментаторів — ДУЖЕ гарне видання. Дуже.
Сам і купив лише заради цього)
Але всередині виявилось не менш гарне наповнення.
Фантастичний роман, який перекликається з нашим військовим сьогоденням — залишив терпкий, болючий, вразливий післясмак. Дует авторок заслуговує на те, щоб приділити увагу їхнім власним романам.
10\10

Маю відмітити, що не впевнена, що я звернула б на цю книгу увагу, якби не була підписана на одну з авторок в ФБ, але я дуже рада що познайомилась з нею)
Сюжет: Березень 2022, підлітка Катя разом з бабусею, виїхавши з Гостомеля чекають евакуаційний потяг на київському вокзалі. У цій метушні хтось затягує дівчинку крізь стіну до містичної частини Києва( Завокзалля, де мешкають різні магічні істоти: духи і прадавня відьма, повітрулі, колійники та багато інших неймовірних персонажів (чого вартує тільки дух аеропорту Жулян)), а далі події закручуються тааак швидко, лиш встигай перегортати сторінки. Реальність і її «виворіт» настільки тісно переплетені, що події які відбуваються в одному з світів впливають на інший.
Хоча це підліткове міське фентезі, я впевнена що книга може сподобатись людям різного віку. Текст читається дуже швидко і легко, а персонажі та сам Химерний край так чудово прописані, що лишається лиш підключити трохи уяви і ти вже серед виру цих подій.
А ще, що хоча в книзі і є події, що відбувались в перші дні війни, загалом вона не ретравмує, а якось обережно проводить тебе через них і дає надію і віру в нашу перемогу ❤️
#марафонкнигомам

У нас, старих хувіанців (тих, що Whovians), є таке означення - "моффатівщина". Походить від прізвища такого собі пана Стівена Моффата, який в 2009 прийшов на місце шоуранера "Доктора Хто" замість Рассела Ті Девіса, і серіал з євангельської притчі й соціально-психологічної драми перетворився на...
От на те, на що перетворився.
На моффатівщину.
Що воно таке, та моффатівщина?
Це коли замість "пригод духу" в тебе "пригоди тіла" - якнайкарколомніші, де один оцеповорот мчить за іншим, а в кущах на персонажів чатує не один рояль, а цілий симфонічний оркестр ВВС. Це коли в тебе натовпи другорядних персонажів, більшість із яких є або абсолютно необов'язковими, або картонними персонажами-функціями. А ще - кількадесят другорядних сюжетних ліній, половину яких можна було б викреслити без жодної шкоди для головної.
А ще моффатівщина — це не просто вправне, а досконале володіння емоційними кнопками. Тобто, глядача/читача ведуть, яко на налигачі, вправно змушуючи то розчулюватися, то співчувати, то сміятися — зазвичай одними й тими самими повторюваними прийомами.
Моффатівщина — це вічне "діти як найвища цінність", як осердя будь-якого конфлікту й "він дитинку образив" як найкраща спонука для боротьби з антагоністом.
Моффатівщина — це вічні гачочки на майбутні сіквели-вбіквели-пастіші, які будуть потім зняті/написані й вічні самовідсилання й самоцитація.
Моффатівщина — це diversity заради diversity, бо ж треба бути політкоректними і йти в ногу з соціально-політичною кон'юнктурою.
Так от, "Діти вогненного часу" - це така стовідсоткова, без домішок, моффатівщина.
Це не погано.
Це просто факт.
Я люблю міське фентезі, так. Але міське фентезі на взір ранньої творчості одного екс-київського подружжя, про яке зараз наче й не годиться згадувати.
Моффатівщина — не моє.
Але сприймається текст легко й не емоційно-витратно.
Нормальний такий, доволі міцно склепаний текст.
Але не зачепив.

Нарешті я взялась дочитати "Діти вогненного часу", почну з мінусів, бо їх не багато, книга, як на мене, трохи підзатягнута, мабуть, в цілому це і все з мінусів. А от плюсів більше. Я люблю міське фентезі, і те що тут головними героями виступають діти, мені не заважало. Дуже сподобалось як авторки вплели в сюжет українську міфологію і історію. Герої опиняються у вирі подій, сюжет з цікавими поворотами, несподіваними вчинками всіх учасників. Вся книга пронизана посилом наскільки важливо захищати свою землю, домівку та наскільки важливо бути людиною. Окремо було одночасно і важливо і щімко і болюче згадки про війну що триває зараз, і про Другу світову, яка теж є важливою для сюжету. Привид Києва, знищена Мрія, долі героїв, це те що викликало в мене сум під час читання. Я все ж рада що не полишила читати книгу. Ну і окреме задоволення це оформлення книги, вона неймовірно красива, з шикарним зрізом

Ця книга посідає почесне перше місце в моєму унікальному рейтингу "рідне фентезі".
Сюжетні емоційні вихори були такі інтенсивні, що події відчувались як реальність.

І це перша книга, де фрази московитською перекладаються у виносках на українську мову. Це так неймовірно і щемко.

Люблю відкривати для себе класних українських авторів, і ця книга — приклад того, що у нас дуже талановиті люди.

Історія, головну роль в якій відіграє Київ у березні 2022 р, заворожує. Це міське фентезі, але окрім химерного, тут досить багато історії та міфології, що дуже вдало поєднується з сюжетом.

Окрім Києва, головні герої ще Катя і Августин. Каті - 12, Августину - 13 (70), ще такі діти, але кожен по-своєму хоробрий і сильний. Так, в чомусь мислять по-дитячому, але на то вони і діти)

Неймовірно цікаво було спостерігати за розвитком подій, і окремим плюсом для мене було те, що тут ми не стежимо за подіями лише з боку двійки дітей, а й бачимо, як розгортається сюжет поза їх пригодами, як це все переплітається і приводить до нових пригод.

Історія повчальна — ми повинні берегти памʼять та протистояти ворогу, який у нас завжди один — московити. І надзвичайно важливо шукати шляхи, як жити в гармонії, як поєднувати бетонне місто з дарами природи.

Від деяких сюжетних ліній було морально важко, адже це початок повномасштабної війни, напівоблога Києва, а також є згадки про Другу Світову, але це лише посилює враження від книги.

Читайте всі, воно вам треба!!!

Це просто неймовірна історія! Запалу в душу, одна з небагатьох книжок, які я залишаються для особистої бібліотеки. Цікаво, зворушливо, пізнавально!