Мія Марченко

🏫 все починається з київського вокзалу в перші дні повномасштабного вторгнення. Катя разом із бабусею опиняється у натовпі тих, хто намагається виїхати. але замість евакуації вона провалюється в Завокзалля — альтернативну реальність, де живуть духи міста, персонажі забутих легенд та старі боги, діють свої закони, а ще хтось викрадає дітей з людського світу задля таємничої зловісної цілі. 💬 паралельно знайомимось з Августином — колійником, якого всі вважають винним у викраденні артефакту, що живив Завокзалля. на нього полюють, а Катя стає його випадковою союзницею, бо вибратися у свою реальність вона все одно не може. разом вони намагаються розібратись, хто викрадає дітей і що взагалі відбувається — і в Завокзаллі, і з вокзалом у реальному світі, через який проходить евакуація. саме тут починається основна частина сюжету, де духи мають вирішити, чи брати участь у людській війні, чи залишитися осторонь (і чи можливо це взагалі?) ⏰ читала цю книжку довго. якісь розділи йшли супер легко, прямо летіли сторінки. в інших — стопорилася на реченнях, поверталася, перечитувала, бо зчитувалося важко. було враження, ніби одну частину писала одна авторка, іншу — інша. не знаю, як вони працювали в тандемі, але стиль трохи скакав. це не критично, але чомусь початок йшов важко. 📖 затягнути мене повністю книжка не змогла, проте деякі моменти були дуже сильні. сцена з повітрулею і льотчиком-винищувачем — мабуть, найулюбленіша 🖤 я реально трошки просльозилася, для мене цей епізод був найбільш емоційним. ✏️ теми, які я для себе відзначила: • екологія (здається провідною темою, попри воєнні дії); • пам'ять і самовизначення; • персональний вибір і його наслідки; • єдність всіх людей та істот перед обличчям ворога; • як світ реагує на травму. війна є, але вона не центр, а скоріше тло, яке оголює інші теми. 🕯 атмосфера - щось середнє між постапом і українським урбаністичним фентезі. багато реальних локацій києва, але не туристичного. у Завокзаллі взагалі вайб темного, сирого, химерного паралельного всесвіту. загалом може бути важко читати через те, що описується наша реальність, але при цьому фентезі складова згладжує тривожні моменти (або ні, все індивідуально 🙈). 🔹плюси (для мене): • крута ідея з Завокзаллям, багатоструктурний, дуже деталізований світ (а я страшенно люблю деталі); • детективні елементи; • реалістична героїня — без штучного “girl power” чи ідеалізації; • багато української і не тільки міфології; • цікаві другорядні й епізодичні персонажі (мишвертень ван лав); • паралелі між реальністю і магічним світом; • відсилки до певних реальних історичних подій. 🔹мінуси (імхо): • місцями затягнуто; • місцями не було відчуття, що текст ллється (хоча проблем з українською в мене нема). 🪶 як підсумок: це не легке чтиво на пару вечорів, але точно варте уваги. особливо для підлітків, які зараз живуть у воєнній реальності і шукають спосіб проговорити це через метафору. плюс підліткам може бути корисною, бо тут і про втрати, і про вибір, силу, пам’ять. дорослим теж буде цікаво — хоча б заради світу, атмосфери, цікавих великодок і гумору. рекомендую тим, хто любить urban fantasy з українським контекстом і не боїться, що читання займе трохи більше часу, ніж декілька вечорів.

Анонім

Це просто любов на все життя! Місцями я плакала, вірила героям, вболівала за них, переживала кожну пригоду, кожен крок, роздумувала над усім разом з ними. Вона нагадувала мені Нарнію, Нескінченну історію, але не сюжетом, а вайбом і емоціями. Біль, страх, звитяга, хоробрість і відданість дівчинки підлітка в умовах перших днів повномасштабного вторгнення. Її незламність і сила духу. Але водночас стільки веселих, милих кумедних моментів, що пробуджують посмішку, змушують засміятись. Багато гарно описаних казкових і міфічних героїв з нашого рідного сетингу. Повітруля, яка допомагала та підтримувала привида Києва. Полудниця, що подорожувала в мотанці. Мишвертень - мишвертень - моя любов і відьма щуриха. Всім раджу - прямо зараз. Це саме та казка для дорослих, яка переповідає нашу болючу історію, але дарує спокій душі і віру в майбутнє.

Анонім

Одна пані показала мені новеньку книжку, що тільки-но приїхала до книгарні. Зі словами "українська авторка", "фентезі" та "тут картинки" - я вже прямувала до каси з новою книжкою 🙈 Прочитавши перші сторінок 60, я задалася питанням - а чи точно я читаю зараз фентезі? Бо поки мене зустріла звичайна дівчинка Марта, її батько Алекс і фіфа Інге. Я відкрила анотацію, передивилася обкладинку зі всіх сторін - та ні, точно має бути фентезі! 🫅 І дійсно, до перших чарівних випадків треба ще дійти, тому це мене й трошки спантеличило під час першого прочитання. Проте далі мене зустріла загадкова зимова історія, зі своїми паралелями, чудовими персонажами та символізмом, які вони в собі несуть (а їхнє значення ми змогли обговорити напряму з пані Мією на презентації пізніше!). "Інколи люди мовчать, бо говорити надто боляче" Книга розповідає про дівчинку-підлітку Марту, яка нещодавно втратила дуже важливу для неї людину - свою маму. Саме на цьому й будується сюжет книги - героїня неначе дорослішає й навчається приймати та переживати таку тяжку травму. Більш того, ми бачимо паралель двох персонажів - ту, хто зміг опанувати своє горе та того, кого це горе загубило. "О так. Поплач, поплач, дитино моя. Стільки страху, стільки горя, що тільки слізьми прокласти шлях можна. Хай течуть, моя мила. Не соромся. Сльози - то добре. А от без них - погано, серце геть кам'яніє" Історію пронизує дух Різдва, тому я особливо раджу читати її з першими похолоданнями, а ще краще - в новорічні свята, щоб із головою зануритися в святкову атмосферу. Книга оформлена неймовірними картинками, які розглядати одне задоволення. Ну й булочка Тобіас, як без нього 🥰

Анонім