«19 сходинок» затягнули мене у світ персонажів, які, попри те, що живуть у постійному страху, намагаються знайти подобу нормальності у повсякденному житті. У спільній трапезі, дитячій посмішці, професійних обов'язках чи можливості зустрітися з друзями. А також у коханні, яке може трапитися навіть за таких обставин. «19 сходинок» – це історія звичайних людей, історія про безсердечність системи. Читаючи про події того фатального дня, нас сповнює внутрішній бунт. Ми відмовляємося прийняти те, що сталося тоді, і те, що сталося потім... Були моменти, коли я недовірливо хитала головою, оскільки певні рішення приймалися на основі брехні, де моралі не було місця... Хибна турбота про мешканців, про цю маленьку громаду, об'єднану спільною трагедією та існуванням. Історія, сповнена болю, але також і до країв сповнена любов'ю. Тією, що наповнює серце радістю та щастям, але також і такою, що здатна на великі жертви заради блага коханої людини. Я пролила море сліз. Це був роман, який розбивав моє серце кілька разів, тільки щоб знову його залікувати. І це було нелегко, бо читання «19 сходинок» буквально емоційно пронизало мене. Ця книга дуже зворушила мене. Я відчувала емоції разом з героїнею, ті, що підіймали їй настрій, давали їй надію на те, що щастя можливе попри все. А також ті, що були сповнені болю, коли її світ розвалювався, як картковий будиночок. І не лише один раз... Хоча це історія, яка несе багато болю, у ній також є те, що викликає посмішку крізь сльози. Те, що приносить розраду та надію, попри вантаж накопичених емоцій, які в якийсь момент ми виливаємо, ніби прорвало дамбу...

Наш вибір дуже часто впливає на подальшу долю. Саме це ми і бачимо у цій історії. Тут ланцюжок подій дуже логічний: Неллі не дозволяє молодшій сестрі поїхати в евакуацію, знайомиться з Реєм і закінчується це все втратою. А що, якби сестра поїхала? А що якби Рея вона не зустріла? А що якби її брат не сварився з батьком? Чи можливо було б уникнути трагедії? Події відбуваються в Лондоні в часи Другої світової війни. Трагедія, яка відбулася на фоні цього просто вражає. 173 людини загинули спускаючись в бомбосховище, через метушню і тисняву, а не через воєнні дії. Лише 19 сходинок, що стали їхньою загибеллю. Винною вважають місцеву мерію (хоча звернення на ремонт входу були не одноразові). Однак багато людей вражені - звичайна халатність призводить до катастрофи. Головна героїня Неллі втратила в цій метушні сестру і батька. А її коханого Рея (американського солдата) переводять в інше місце, і згодом він вважається зниклим безвісти. Їй доводиться жити з усім цим, а також допомагати матері і брату. Історія закінчується хеппі-ендом. Я дуже цьому рада. Читаючи ридала з половини книги і аж до щасливого фіналу. Мила, ніжна, чуттєва, життєва історія. Тут ви знайдете і кохання, і випробування долі, і любовний трикутник. А ще зрозумієте, що насправді наш вибір не завжди щось змінює, лише вносить корективи. Раджу до прочитання любителям історичної прози, а також любителям життєвих історій.

"Війна вкрала не тільки дитинство..." "А що як війна йтиме безкінечно?" - це питання з книги крутиться в моїй голові останні два роки. Тому мені захотілось прочитати цю книгу. Ця книга - це історичний роман, заснований на історії родини авторки, і тому події в ній сприймаються особливо гостро. "В такі миті можна забути, що йде війна", це дійсно так, іноді випити кави на терасі чи побігати з собакою у дворі, до моменту поки не почалась тривога, відчуття, що ти живеш своє життя. Повітряні тривоги, укриття в метро, поняття "ухилянт", це все вже таке знайоме. Читайте, вірте в кінець війни, вірте в життя, любов, дружбу. І звісно залишайтесь незламними

1942 рік, триває війна з Німеччиною і майже кожного дня трапляються нальоти на Великобританію. Вісімнадцятирічна Неллі, живе тихим життям та рятується від бомб. Допоки не зустрічає американського льотчика Рея, а ще стається жахлива трагедія. Втрата рідних завдає болю, з цим жила головна героїня і не зважаючи на страх померти від бомбардувань, вона мріяла про майбутнє. Мені дуже імпонувала Неллі, а Рей був таким милим, хоч спочатку про нього було дуже мало. Війна робить боляче, це втрати та агонія, страх та втрачене дитинство. Дуже жаль, що завжди страждають звичайні люди. Мені завжди важко читати такі книги, але в той же час дуже подобається читати чиюсь історію та співпереживати її. Як же я плакала із-за Чарлі та Фло, моє серце просто розірвалось. Просто неймовірна історія з чудовим фіналом і пізніше я зрозуміла чому така назва книги.

Ця книга розбила мені серце і знову зібрала його з уламків. «19 сходинок» Міллі Боббі Браун — це не просто історія про Другу світову війну. Це драма, в якій я прожила кожен рядок, кожен подих героїв. Події відбуваються в Лондоні під час обстрілів, але те, як герої намагаються жити, сміятися, любити і триматися попри все — надто схоже на наше сьогодення. І саме тому ця книга вдарила так боляче. Я плакала разом із Неллі. Плакала за неї, за її втрати, за її мужність, за її мовчазний біль. Востаннє я ридала так лише над двома книгами. Неллі стала мені ближчою за багатьох реальних людей — такої щирості, вразливості й сили я не зустрічала давно. А Біллі… Його образ — це взірець справжньої чоловічої гідності. Він не гучний герой, не рятівник світу — але в ньому стільки честі, поваги до себе і до інших, що кожна сцена з ним викликала у мене неймовірну ніжність і повагу. Він той, хто мовчки тримає небо над головами рідних. Ця книга довела мене до сліз не раз і не два. Вона змусила згадати, як це — боятись за життя, втрачати й не мати права на слабкість. «19 сходинок» — це не просто художній роман. Це емоційна сповідь, яка вчить, що навіть під обстрілами життя триває. І любов теж.