У кожного в житті свої 19 сходинок! Сходинок випробувань, втрат, надій і сподівань! Так і для героїв цього досить щемливого роману. Для Чарльза та Фло - це 19 сходинок у прірву, у досить прикру і трагічну випадковість😔 Для Ем і Джорджа - 19 сходинок випробувань, виживання, боротьби і особистої перемоги! Для Рея і Біллі - 19 сходинок невимовних переживань, турботи, боротьби, порятунку і щастя! А що ж для Неллі - головної героїні ці 19 сходинок?.. Для цієї звичайної лондонської секретарки - ці сходинки ціле життя, як розділилося на "до" і "після". Ціле життя, що спочатку випробовувало бомбордуваями та виживанням в умовах війни, потім подарувало неймовірне кохання, а далі цей рубікон - "19 сходинок", що змінили все... Погоджуюсь із попередніми відгуками, що місцями було важко читати - постійно з'являлися паралелі до сьогодення в Україні 😔. Проте, незважаючи на всі трагічні моменти, книга чіпляє своєю глибиною, вона дуже зворушлива і хвилююча! І залишає в читацькому серці маленький вогник надії❤️.

«Війна вкрала не тільки дитинство...» «А що як війна йтиме безкінечно?» - це питання з книги крутиться в моїй голові останні два роки. Ця книга - це історичний роман, заснований на історії родини авторки. Не моя книга, хоч як я намагалась її прочитати.

«Ну, не відкладай надовго. Бачить Бог — якщо війна нас чогось і навчила, то це того, що якщо маєш шанс на щастя, то треба ним користуватися, бо не знаєш, що чекає за рогом.» Декілька разів під час прочитання я плакала. Події, які описувались, надто нагадували сьогодення. Відчуття героїв, повітряні тривоги і страх— те, з чим ми живемо кожен день. А ще біль від втрат… Він неосяжний і всепоглинаючий. Неллі Морріс - любляча сестра і дочка, дівчина зі своїми великими мріями в темні часи. Шукає світло, насолоджується часом з рідними й закохується в американського пілота. Трагедія знищить її ідилію. Все зміниться, як і вона сама. Мені не дуже сподобався акцент на розвиток подій після та деякі вчинки головної героїні, хоча і її стан цілком зрозумілій. З іншої сторони, ми дізнаємось правду та винних у страшній трагедії. І, чесно, я рада, як це все закінчилось. Бо чомусь була впевнена, що розчаруюсь у долі ще більше. В тексті на вас буде очікувати справжне кохання під час війни, біль, дружба й надія. А ще маленьке нагадування - не забувати радіти життю під час темних й страшних часів.

захоплива історія кохання… історичні події, що є основою сюжету, повертають у наші часи…

Зворушливий і світлий роман про кохання, яке народжується посеред війни й страху. Історія Неллі Морріс передає атмосферу Лондона часів бомбардувань і показує, як надія та почуття можуть стати опорою навіть у найтемніші моменти. Книжка поєднує біль утрат із ніжністю першого кохання, нагадуючи, що навіть після трагедій життя здатне знову наповнюватися сенсом і світлом.

«19 сходинок» затягнули мене у світ персонажів, які, попри те, що живуть у постійному страху, намагаються знайти подобу нормальності у повсякденному житті. У спільній трапезі, дитячій посмішці, професійних обов'язках чи можливості зустрітися з друзями. А також у коханні, яке може трапитися навіть за таких обставин. «19 сходинок» – це історія звичайних людей, історія про безсердечність системи. Читаючи про події того фатального дня, нас сповнює внутрішній бунт. Ми відмовляємося прийняти те, що сталося тоді, і те, що сталося потім... Були моменти, коли я недовірливо хитала головою, оскільки певні рішення приймалися на основі брехні, де моралі не було місця... Хибна турбота про мешканців, про цю маленьку громаду, об'єднану спільною трагедією та існуванням. Історія, сповнена болю, але також і до країв сповнена любов'ю. Тією, що наповнює серце радістю та щастям, але також і такою, що здатна на великі жертви заради блага коханої людини. Я пролила море сліз. Це був роман, який розбивав моє серце кілька разів, тільки щоб знову його залікувати. І це було нелегко, бо читання «19 сходинок» буквально емоційно пронизало мене. Ця книга дуже зворушила мене. Я відчувала емоції разом з героїнею, ті, що підіймали їй настрій, давали їй надію на те, що щастя можливе попри все. А також ті, що були сповнені болю, коли її світ розвалювався, як картковий будиночок. І не лише один раз... Хоча це історія, яка несе багато болю, у ній також є те, що викликає посмішку крізь сльози. Те, що приносить розраду та надію, попри вантаж накопичених емоцій, які в якийсь момент ми виливаємо, ніби прорвало дамбу...

Наш вибір дуже часто впливає на подальшу долю. Саме це ми і бачимо у цій історії. Тут ланцюжок подій дуже логічний: Неллі не дозволяє молодшій сестрі поїхати в евакуацію, знайомиться з Реєм і закінчується це все втратою. А що, якби сестра поїхала? А що якби Рея вона не зустріла? А що якби її брат не сварився з батьком? Чи можливо було б уникнути трагедії? Події відбуваються в Лондоні в часи Другої світової війни. Трагедія, яка відбулася на фоні цього просто вражає. 173 людини загинули спускаючись в бомбосховище, через метушню і тисняву, а не через воєнні дії. Лише 19 сходинок, що стали їхньою загибеллю. Винною вважають місцеву мерію (хоча звернення на ремонт входу були не одноразові). Однак багато людей вражені - звичайна халатність призводить до катастрофи. Головна героїня Неллі втратила в цій метушні сестру і батька. А її коханого Рея (американського солдата) переводять в інше місце, і згодом він вважається зниклим безвісти. Їй доводиться жити з усім цим, а також допомагати матері і брату. Історія закінчується хеппі-ендом. Я дуже цьому рада. Читаючи ридала з половини книги і аж до щасливого фіналу. Мила, ніжна, чуттєва, життєва історія. Тут ви знайдете і кохання, і випробування долі, і любовний трикутник. А ще зрозумієте, що насправді наш вибір не завжди щось змінює, лише вносить корективи. Раджу до прочитання любителям історичної прози, а також любителям життєвих історій.

"Війна вкрала не тільки дитинство..." "А що як війна йтиме безкінечно?" - це питання з книги крутиться в моїй голові останні два роки. Тому мені захотілось прочитати цю книгу. Ця книга - це історичний роман, заснований на історії родини авторки, і тому події в ній сприймаються особливо гостро. "В такі миті можна забути, що йде війна", це дійсно так, іноді випити кави на терасі чи побігати з собакою у дворі, до моменту поки не почалась тривога, відчуття, що ти живеш своє життя. Повітряні тривоги, укриття в метро, поняття "ухилянт", це все вже таке знайоме. Читайте, вірте в кінець війни, вірте в життя, любов, дружбу. І звісно залишайтесь незламними