Збірку можна умовно поділити на дві частини - оповідання, написані молодим Грушевським у віці до 30 років та створені вже у зрілості, від 40 до 50 літ. “Молоді” тексти сентиментальні та часто розповідають про нелегку долю простого люду, “зрілі” ж нерідко сповнені філософськими роздумами про сенс буття. Проте в обидвох періодах творчості присутні оповідання на історичну тематику, що не дивно, враховуючи фах автора. Збірка навмисне складена так, щоб оповідання йшли у хронологічному порядку й ми могли стежити за тим, як змінюється манера письма автора від творів гімназійних часів й до професорських.
Щодо особистих вражень. Скажу так - приємно вражений. Очікував на важче читання, враховуючи критику Грушевського-письменника від такого віртуоза слова, як Винниченко, приміром. Проте Михайло Сергійович насправді писав досить барвисто, плавно та легко. Загалом за стилем це класична українська література кінця 19 ст., котра доживала в той час свої останні дні, адже на горизонті вже з’являлися такі постаті, як той же Винниченко, а за ним ціла плеяда молодих талантів - Підмогильний, Домонтович та багато інших. Є у збірці оповідання, емоційно дуже сильні, які викликали в мене глибокі переживання; є історичні, є філософські, є легші, навіть з гумором. У більшості творів так чи інакше відображені політичні переконання автора - як відомо, Грушевський був соціал-демократом, тому з великою симпатією ставився до злиденного простого люду.
Можу тепер впевнено заявити, що відкрив для себе Грушевського-прозаїка й не розчарувався) Моя оцінка - 8 з 10.
Анонім
Михайло Грушевський здався мені зовсім іншим завдяки цій книзі. Звісно ж, у більшості оповідань відчутні його історичні й політичні лейтмотиви, але все ж тут вони подані набагато цікавіше, природніше. Глибину його душі не варто вимірювати у рядках цих творів, проте вони дійсно захоплюють і відкривають очі на резонансні події тих часів.
Стиль автора є впізнаваним, адже історія – це не поверхня його творчості, а наскрізна лінія. І саме ці історичні переплетіння подаються настільки органічно, що буквально починаєш вірити у його тексти, уявляючи себе свідком описаних подій.
Ця книга відкрила мені Грушевського як письменника, який, впевнена, знайшов би спільну мову з авторами, творчість яких я глибоко ціную. Наприклад, оповідання «Предок» відгукнулося мені асоціаціями з прозою Джека Лондона – така ж сила первісного духу, природи та глибини.
Фаворити серед оповідань:
1. «Остання кутя» – доволі сумна, але така насичена і справжня історія. Вона про сімейні цінності, про надію і прагнення зберегти родинний затишок і тепло за будь-яких обставин.
2. «Неробочий Грицько Кривий» – дуже повчальний твір, який поєднує у собі як красу, так і потворність людської природи. Від цього оповідання залишився найбільш гіркий присмак, але такий необхідний.
3. «З похорону» – саме в цьому творі, як на мене, закладена філософська суть усієї збірки. Тут оживає кантівський імператив, який наслідував Грушевський: «Зоряне небо наді мною і моральний закон в мені – се дві найбільш величні речі на світі».
Для себе особисто відмітила велику кількість фраз на латині, що так гарно і невимушено були вплетені у цей текст. Всім серцем люблю цей художній засіб і захоплююсь, коли автор робить це так майстерно. Як підсумок напишу лише, що класика є класика. І її можна як любити безмежно, так і щиро ненавидіти. Але для мене це – та база, що зміцнює світогляд і нативно впливає на формування літературних смаків.
Анонім
Чарівна різдвяна книга! Оповідання Олени Пчілки «Маскарад» – тепер моє улюблене! Я наче побувала в зимовому сніжному Києві 1900-х років. Звісно, в книзі є й інші атмосферні оповідання, які особливо приємно читати в різдвяний період. Таку книгу хочеться берегти і перечитувати улюблені твори перед святом Різдва.
Анонім
Котолог
