чому я раніше нічого не знала про цього автора?? він геніальний! саме про геніальність зав'язка книги "Любов і педагогіка": фанат науки дон Авіто Карраскаль задається метою створити абсолютного генія. для цього він вирішує завести дитину (точніше, неодмінно сина, бо дівчата для геніальності, на його думку, не годяться) та стати першим науковцем, який цілеспрямовано виховав геніальну особистість. дон Авіто підшуковує собі ідеальну "матерію", тобто жінку, яка гідна стати матір'ю генія, враховуючи всі нюанси: форму голови, ширину стегон, характер та апетит. він знаходить підходящу кандидатуру, але... тут вперше науковий експеримент доводиться коригувати. замість науково-ідеальної, "доліхоцефалічної білявки" Леонсії дон Авіто раптом обирає дружиною "брахіцефалічну чорнявку" Маріну, тому що, бачте, не зміг встояти проти її милих оченят. так починається життя Аполодоро Карраскаля — майбутнього генія, формуванню якого ще від зачаття завадила любов. дон Авіто швидко коригує свою теорію і з новим шалом береться до виховання сина — масує малому Аполодоро за лівим вушком, стимулюючи діяльність мозку, задовбує його всіма науками по черзі та застосовує всі провідні педагогічні методи. Маріна ж потай вчить хлопчика молитві "отче наш", співає пісні про Коко (іспанська версія нашої бабайки) та обціловує, як нормальна мати. таким чином малий Аполодоро стає не стільки генієм, скільки полем битви між природою і наукою. з дорослішанням в його житті з'являються і нові дійові особи — філософія, мистецтво, фізіологія та соціум, які також докладаються до його формування. що з цього виходить нехай вам розкаже сам автор, адже робить він це блискуче. це неймовірно іронічна філософська робота, яка окрім вже озвучених питань "природа/наука", "любов/педагогіка" озвучує десяток інших: життя та існування, емоції та раціональність, смерть і вічність, воля та вибір, сенс та щастя. кожен персонаж книги невипадковий та несе багаторівневі сенси — від дивакуватого філософа Фульхенсіо, з яким радиться дон Авіто, до молодшої сестри Аполодоро, капризної Роси. в одній зі сцен дон Авіто веде свого сина в лабораторію, показуючи йому залаштунки медицини: морських свинок, яких заразили хворобою, щоб тестувати лікування. "бідна свинка!" - вигукує Аполодоро, ще не підозрюючи, що саме такою свинкою є і він — а, власне, і всі ми. чи виправдані жертви, які ми приносимо своїм життям і розвитком, чи має це хоч якийсь сенс? і чи існує все-таки ідеальне співвідношення між природою та наукою, матерією і формою, любов'ю та педагогікою? навряд ми готові знайти остаточну відповідь, але Унамуно намагається наблизитись до неї ?

Лише наука - вчителька життя, але хіба не життя є вчителем науки. Не легке філософське питання. В цьому психологічному романі роздуми про різні життєві сенси, наприклад що таке «відсебеньки» або «геростратизм - це хвороба століття». Карраскаль задумав знайти жінку, мати від неї сина та втілити на ньому свою систему соціальної педагогіки і зробити його генієм. З любові до педагогіки він вирішив одружитися, що було для Карраскаля дедуктивно, а своєму синові він присудив важливу роль у людській трагікомедії, та чи затвердить його Верховний режисер спектаклю? Лише власним дитинством ми можемо наблизитися до дітей. Діти потребують розчарувань, аби навчитися пізнавати світ. Чим досконаліша чи архітектурніша є істота, тим вона менш індивідуальна. Вчіться жити, пийте липовий чай і міркуйте.