Нові відгуки

Ця історія — одне суцільне нагадування про те, що люди часто зовсім не ті, за кого себе видають🤫 Психологічний трилер, в якому вам захочеться стати детективом та розвʼязати цей клубок з загадками. (хоча це чергова книга, відгуки якої розділились 50/50, де я на боці позитивних відгуків😅) ⠀ Лія Стівенс — журналістка, яку звільнили з роботи через статтю з недостовірною інформацією. В своєму житті вона допустила стільки помилок, що не змогла з ними впоратися і вирішила переїхати в глушину, щоб просто забутися. Тож вона вирушила жити до Пенсільванії зі своєю подругою Еммі, яка швидко стала їй близькою🫂 Але здається, що проблеми знайдуть її в будь-якому куточку світу. Одного дня на березі ріки знаходять сильно понівечену жінку, що дуже схожа зовнішністю на головну героїню. Тепер всі навколо думають, що Лія безперечно якось пов'язана з цією справою. Історія обростає ще більшою кількістю загадок, коли поліція повідомляє, що ніякої Еммі ніби і не існує. Але ж Лія точно знає, що це не так. ⠀ Книга читається легко попри велику кількість сюжетних ліній та персонажів. Ви будете в захваті, коли загадки будуть розкриватись одна за одною.

"Яке тихе місце" Меган Міранди залишило приємне враження. І хоча мені вдалося здогадатися, хто вбивця, книга все одно тримала в напрузі до кінця. Декілька моментів у сюжеті трохи затягнулися й здалися нудними, але фінал повністю виправдав мої очікування. Головна героїня, Гарпер, зіштовхується з чималою кількістю проблем. Вона змушена боротися зі страхами, недовірою жителів і власним минулим. Вона намагається зрозуміти, кому можна довіряти, і знаходить у собі силу протистояти випробуванням, що випали на її долю. Мені також сподобалась Рубі, але місцями вона вела себе нелогічно і навіть змогла вибісити мене через книгу, що є великим досягненням як для персонажа і вказує на професіоналізм авторки. Взяла собі це за традицію, тому ось кілька цитат з книги (можливо вони змусять вас її прочитати): "Немовби вона вже й забула, як добре ми тут вміли прикидатися. Те, чого ми боялися, й те, чим ми стали." "Хіба ми не засвоїли це раніше? У Голловз-Едж завжди хтось спостерігав." "Ззовні все було добре. Ми всміхались, махали їм. Але про справжні товариські стосунки не йшлося." "Немовби всі ми стали її жертвами, а тому були невинні в прихильності до неї."

Спочатку майже "затишне читання": ескапізм у спокійну місцинку, теплі стосунки між подругами, дружба без зобов'язань... А потім мурахи шкірою і усвідомлення, що "Це ж, бляха, може статися з кожним". І може не варто ідеалізувати людей та по замовчуванню усіх вважати добрими, щирими і милими?

Чому «Яке тихе місце» зовсім не виправдала моїх очікувань😕 Хоча насправді і високих очікувань то не було) Сподівалась просто добре провести час із цієї книгою, але, але... Ключові моменти, які зовсім не сподобались і зробили цей роман розчаровуючим для мене: 1. Неправдоподібність сюжету 🤔 Книга рясніє моментами, які викликають сумніви. Деякі повороти сюжету настільки надумані, що вибивають читача з історії. Це руйнує відчуття реалістичності, яке так важливе для трилеру та детективу. 2. Слабка детективна лінія 🕵️‍♀️ На жаль, детективна складова роману виявилася недостатньо продуманою. Розслідування часто здається поверхневим, а ключові докази з'являються занадто зручно, що робить розгадку дуже передбачуваною. 3. Затягнутість 🐌 Місцями книга сильно втрачає темп. Авторка витрачає багато часу на деталі, які не рухають сюжет вперед і не додають глибини персонажам. Це призводить до того, що читач може втратити інтерес до історії. 4. Ну і наостанок — погано прописані персонажі. Вони здаються пласкими. Їм бракує глибини та мотивації, що ускладнювало б емоційний зв'язок читача з ними. Це особливо проблематично для головної героїні, чиї дії часто здаються нелогічними та дивними. Тож до неї не виникає співчуття чи бажання допомогти чи бодай просто вболівати за неї. Авторка намагалася створити напружений трилер, але, на жаль, результат виявився не таким захоплюючим, як хотілося б. Книзі бракує тієї атмосфери тривоги та загадковості, яка тримає читача в напрузі до останньої сторінки. Хочу зазначити, що стиль письма місцями приємний, але цього недостатньо, щоб компенсувати інші недоліки. Можливо, якби авторка приділила більше уваги розробці персонажів та логіці детективної лінії, результат був би значно кращим. Підсумовуючи, для любителів детективів та трилерів, які шукають щось дійсно захоплююче, я б радила звернути увагу на інші твори цього жанру. 📚 Поки не впевнена, чи буду я ще читати книги цієї авторки, скоріше ні.

Мені сподобалась книжка, я не намагалась прийняти чиюсь сторону в ній, а просто читала текст і насолоджувалась процесом. Головна героїня приютила в себе дівчину з університету, щоб та платила їй оренду. Через рік відбулось жахливе вбивство сімейної пари в будинку поряд. І цю дівчину звинуватили у тому вбивстві. Але через півтора року дівчину відпускають і вона повертається в будинок до своєї орендодавиці (головної героїні). Для чого? Що вона хоче там знайти? Вона хоче поплатитись, що її звинуватили у вбивстві? Досить цікава інтригуюча книжка, на вечір чи два саме те що треба. Я не мала багато очікувань, і в мене був настрій саме на такий легкий трилер, тому я задоволена книгою. А ще я не вважаю, що книжка має бути обов'язково насичена вбивствами, кривавими деталями та жахастиками, для мене ось такі книжки як ця — це відпочинок і насолода в вихідний день. Ця книжка мене приємно здивувала розгадкою, захотілось більше вірити в добрих людей, яким не все одно.

Детективний трилер про таємниці мальовничого котеджного містечка як застереження ніколи не довіряти сусідам. Небезпечність маленьких закритих суспільств, де всі пильнують один за одним, оманлива тиша й спокій, серед яких чаїться людське зло. І, як і у Ілларіона Павлюка, найбільшим злом тут є байдужість і егоїзм. А спокій в таких місцях скоріш самообман, фасад, ширма, нещира приязнь чужих одне одному людей. Жахливе подвійне вбивство всколихує невеличкий район, а дівчина, яку всі звинуватили, виходить з увʼязнення з вироком про невинність і повертається до громади. Під підозрою кожен, саспенс ллється з усіх щілин, й до фіналу не ясно, що там відбувається. Попередня книга Меґан Міранди (Ідеальна незнайомка) захопила мене з перших рядків, з цією було не так, але вона все одно мені сподобалася. Авторка гарно пише, й інтригу виважено тримає до кінця.

Читати цю книгу було непросто з самого початку – велика кількість персонажів ускладнювала сприйняття, і мені важко було слідкувати за всіма подіями. Сюжет подається з точки зору Гарпер. Вона старша за Рубі та колись симпатизувала їй, коли вони жили разом до трагічних подій. У теперішньому ж вона не може остаточно визначитися у своїх почуттях: іноді здається, що дружба між ними досі жива, іноді ж вона відчуває страх і недовіру. Ця історія – класичний приклад повільного наростання напруги. Спочатку події розгортаються неквапливо, але в другій половині темп значно пришвидшується. Мені сподобалася атмосфера загадковості навколо смертей, а також справжні мотиви повернення Рубі. Проте фінальне розкриття таємниці виявилося для мене розчаруванням – очікування були значно вищими.

Цікаво, що книгу оцінили досить низько, хоча вона явно має всі складові хорошого трилера: інтригу, динамічний сюжет і любовну лінію. Здається, це саме той випадок, коли очікування могли зіграти з читачами злий жарт. Якщо ви не шукаєте глибоких філософських підтекстів, а хочете просто зануритися в захопливу історію, яка змусить перегортати сторінку за сторінкою – «Ідеальна незнайомка» виглядає непоганим вибором.