Спочатку майже "затишне читання": ескапізм у спокійну місцинку, теплі стосунки між подругами, дружба без зобов'язань...
А потім мурахи шкірою і усвідомлення, що "Це ж, бляха, може статися з кожним". І може не варто ідеалізувати людей та по замовчуванню усіх вважати добрими, щирими і милими?

Якось я підслухала захопливу розповідь про рай на Землі: місце, де книги, кава та жива музика сплітаються у цілющий ланцюжок, що інтегрується у ДНК зраненої української душі та зцілює її.

Я маю бути там! День трьох повітряних тривог, стресів на роботі, важких новин з передової… Мені треба це зцілення!
І ось я в Readeat. І час би насолоджуватися затишним інтер’єром, розглядати оригінальні елементи декору, насолоджуватися музикою, але до рук потрапила «Драбина»…. І я провалилась у неї на годину! Чи навіть не провалилась, а скоріше полетіла разом з нею.
Це неймовірно тепла книга, незважаючи на те, що у ній мова про зранених війною та окупацією людей.

Такий близький зрозумілий гумор, що огортає мов затишною ковдрою.
І ніби ти знову маленька дівчинка, і з сусідньої кімнати ловиш шматочки розмови мами з «григорівною». Про грядки на помідори та улюбленого песика. А на вулиці «анатолій степанович» знову переповідає свою версію новин. І пахне хлібом, скошеною травою… і мирним безтурботним життям.
Половина «Драбини» для мене ще попереду. І це знову буде маленьке свято. Цілющий ескапізм, який рятує від страшної буденності і нагадує про цінність простих, але найдорожчих речей.

Ця книга точно буде на моїй полиці завжди і рятуватиме «менталочку» ). Як рятувала "Спитайте Мієчку" Кузнєцової у березні 2022. Але це вже зовсім інша історія...