Роман Марселя Пруста «У затінку дівчат-квіток», друга частина циклу «У пошуках утраченого часу», поглиблює модерністське дослідження пам’яті та суб’єктивного досвіду, зміщуючи акцент із ретроспективного спогаду на безпосереднє переживання молодості, бажання та становлення чуттєвості. Якщо «На сванову сторону» фокусується на реконструкції минулого, то цей роман досліджує теперішній момент як такий, що вже містить у собі зародок майбутньої втрати. Центральною темою твору стає любов як естетичне й водночас ілюзорне переживання. Група «дівчат-квіток» постає не як сукупність індивідуальних характерів, а як символ мінливості бажання та нестійкості об’єкта кохання. Образ Альбертини набуває особливого значення, позначаючи перехід від ідеалізованого споглядання до психологічної залежності, що згодом стане визначальною для всього циклу. Пруст демонструє, що любов виникає не з пізнання іншого, а з проєкції власних фантазій. Стиль роману залишається характерно прустівським: розгорнуті періоди, музична ритміка та увага до найдрібніших психічних коливань. Простори Бальбека і салонів стають сценами, на яких формується суб’єктність героя — ще нестала, вразлива, надмірно чутлива до погляду іншого. «У затінку дівчат-квіток» утверджує ключову для Пруста ідею: реальність не існує поза сприйняттям, а любов і мистецтво є формами оманливої, але необхідної ілюзії.
Читання «На сванову сторону» — це не рух уперед, а занурення всередину. Цей роман вимагає іншої швидкості, іншого типу уваги. У ньому майже нічого не відбувається в традиційному сенсі, але кожен спогад, кожне відчуття розгортається з такою інтенсивністю, що читач починає впізнавати власні думки й страхи в чужому досвіді. Найсильніше вражає те, як Пруст пише про кохання — не як про щастя, а як про форму залежності. Історія Свана і Одетти болісно точна: це кохання, яке живиться сумнівами, ревнощами й уявними образами. Читаючи, поступово усвідомлюєш, що герой страждає не від реальності, а від власної уяви — і саме це робить його досвід універсальним. «На сванову сторону» залишає після себе дивне відчуття ясності. Пруст ніби показує: ми не втрачаємо час остаточно — він зберігається в нас у вигляді пам’яті, запахів, інтонацій, випадкових дрібниць. Цей роман не розважає і не заспокоює, але вчить уважності до власного внутрішнього життя. Саме тому він залишається складним, повільним і водночас необхідним читанням.
Незрівнянна класика яку будуть читати через століття.
У неї перша книга дуже сподобалась, а з кожною наступною вже не так, цю третю не дочитала.
Якщо не порівнювати з першою частиною, що є для мене шедевром, то доволі непогано, але з часом книга застаріла і мені здається нудною. Це тільки моя думка
Це моє знайомство з автором, я в захваті, його не можливо з кимсь переплутати. Першу частину "на Свановій стороні" щиро раджу.
Котолог
