Марк Менсон

Ледь дійшов до середини цієї какофонії. Важко сприймається мова автора просто через занадто емоційні мовні засоби, стилістику. Зміст книги - 90% води.

"Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем" – книга про те, що позитивного мислення може бути забагато. Марк Менсон конструктивно пояснює нам, що негативний досвід є дуже важливий у нашому житті. Саме він допомагає розвиватися та бути щасливим.
⠀
• Ключ до хорошого життя – зовсім не в тому, аби хотіти більшого, а в тому, аби хотіти меншого, капець як хотіти тільки того, що є справжнім, нагальним і важливим.
⠀
• Знайти в житті щось справді важливе й сповнене сенсу – ось на що справді варто витратити час і енергію. Бо якщо не знайдете цього чогось важливого, то так і будете перейматися дрібницями.
⠀
• Люди здебільшого бояться прийняти думку про власну посередність. Вони вважають, що тоді не зможуть нічого досягнути, не зможуть удосконалюватися, їхнє життя буде нічого не вартим. Але так думати – небезпечно. Якщо ви вважатимете, що життя стає чогось вартим тільки тоді, коли воно величне і визначне, тоді вам доведеться вважати, що більшість людства (і ви зокрема) – нічого не вартий мотлох. А така установка швидко може стати небезпечною і для вас, і для людей навколо.
⠀
• Ось що таке самовдосконалення, якщо говорити коротко: віддавати перевагу кращим цінностям, обирати кращі речі, якими по-справжньому перейматися. Бо якщо ви переймаєтеся кращим, то і проблеми у вас будуть кращі. А якщо у вас будуть кращі проблеми, то буде краще життя.
⠀
• Коли ми знаємо, що самі обираємо власні проблеми, то почуваємося сильними. Коли ж бачимо, що проблеми навалюються на нас проти нашої волі, то відчуваємо себе нещасними жертвами.
⠀
• Що більше відповідальності ми беремо на себе у власному житті, то більше влади маємо над ним. Відповідно, узяти відповідальність за власні проблеми означає зробити перший крок до їх вирішення.
⠀
• Упевненість – це ворог розвитку. Нічого не можна знати напевно, поки воно не станеться – та й потім про це можна сперечатися. Тому приймати неминучу недосконалість власних цінностей потрібно, аби розвиватися.

Очевидно було ще з анонсів, що книжка з такою назвою - це разводняк і замануха.
Коротко поясню, чому я не задоволена книжкою.

По-перше, назва не відповідає суті - як не крути! Бо не про пофігізм, не про байдужість, взагалі не про наближені асоціативні речі. Книжка про те, що ніякі ми загалом не особливо і проблеми наші не особливі, отже й вимахуватися нема чого. Так, тут я згідна. І автор один з небагатьох підмітив ту річ, що варто боятися виставляти себе ідіотом, наслухавшись модних надихаючих спічів про нашу особливість і пробувати все і вся.

По-друге, неструктуровано все подано. Так, у книжці є розділи, підтеми. Але це все просто окремі теми, про які автору хочеться поговорити. Тобто виклад думок хаотичний і безцільовий. Хоча цінні думки справді були. Але більше води, очевидних речей: брати відповідальність за своє життя, думати, робити вибір....

По-третє, багато прикладів, деякі дуже довгі, деякі взагалі на 5-7 сторінок. Враження, наче автор заповнював простір книжки. Приклади не всі доречні, не всі оригінальні і не всі цікаві. Переважно нудні, притягнені за вуха.

Останні розділи читала в повному занудстві. Як на мене, це саме та мотиваційна література, на яку всі завжди зляться і яка профанує справжню мотиваційну літературу.

Але це все мої емоційні суб'єктивні враження. Я певна, що багато-кому вона підійшла, зацікавила чи надихнула. Знову ж, деякі речі були цілком притомні і цінні. Але завдяки назві я справді зла!

«Страхи породжують бажання, а бажання спонукають до дій, і саме на основі такий дій і реакцій на них і народжуються найяскравіші кінематографічні персонажі. У фільмах це називається «персонаж», а в реальному житті – «особистість». … І саме наша реакція на страхи й визначає те, якою людиною ми стаємо. Я вирішив бути смішним»

Одразу розпочну з того, що вважаю, що ця книга трішки недооцінена українським читачем. Чомусь вона немає у нас такої популярності, як інші біографії, проте однозначно - це одна з найкрутіших біографій, що я читала.
Тут ви знайдете все: історію становлення відомого актора, його взлети та падіння, його розвиток та зростання як особистості. Тут будуть: і цікаві факти про зйомки кіно, і психологічні поради з філософськими роздумами ( Марк Менсон – ❤️), і витончені жарти, і дещо настільки особливе та глибоке, що торкнеться струн вашої душі та змусить замислитися над власним Шляхом.
Я, навіть, не очікувала, що буду настільки багато виділяти цитат саме у цій книзі!)

Єдине, за що зніму оцінку – переклад. На жаль, наш переклад поганенько адаптований: часто зустрічаються русизми такі, як, наприклад, «глибокий СМИСЛ», деякі речення взагалі настільки незрозуміло перекладені, що доводилося шукати англомовну версію книги в гуглі та перечитувати там для розуміння контексту, а місцями, навіть, пропущені цілі важливі абзаци...
Це, звісно, засмучує, проте те, що ця книга віднині входитиме у мій топ-найулюбленіших і я буду всім її радити – це факт.

“Істина полягає в тому, що усмішка абсолютного щастя може з’явитися на ваших устах лише тоді, коли ви віддаєте, а не тоді, коли отримуєте. Не має значення, як сильно вас любили: щастя визначається лише тим, як сильно любили ви».

Читаючи книжки, визнані світовими бестселерами, я завищую планку вимог, розміючи, що оцінку роботі вже дано міліонами людей до мене. Не автор визнав себе талантищем, а читачі. І таким, на думку багатьох, є автор цієї книжки - письменник і консультант з особистого розвитку, а також відомий американський блогер Марк Менсон.
Упереджене моє ставлення до питань, пов'язаних із психологічними проблемами і американським походженням пана Менсона давало про себе знати з першої до останньої сторінки. Але найбільше далася взнаки різниця між його і моїм світоглядами. Не дивно, адже автор дотримується еволюціоністського підходу до походження людини, ігноруючи те, чого дотримуюся я - саме моральних засад, даних Богом при запуску нашої планети. Крім того, Марк Менсон не має освіти психолога, що, на мою думку, було би доречним, адже він дає життєві поради на різні випадки життя, ключики до яких слід підбирати не без огляду на особистість. Звідси й остаточне враження від книжки, читаючи яку я то погоджувався, то категорично суперечив авторові.
Стиль же написання відчутно орієнтований на молодь, оскільки він тяжіє до вживання сленгових зворотів. На це я заплющую очі. Кінець кінцем, блогер дбає не про окремо взятого читача десь там у центрі України, а на широкі маси, у першу чергу в америці, а вже тоді й за межами рідної країни. Тобто, на аудиторію іншої планети. Є важливі секрети, які я й сам хотів би відкрити авторові, але ж... Я не письменник, я не відомий блогер, я не американець, я не дарвініст, я не готовий забивати на все, але готовий на дещо забити, на що Маркові забивати не випадає і навіть не спаде на думку. Та ви ж зрозуміли із назви, що забивання - процес витончений. Я ж - людина більш прямолінійна.