Автобіографічна історія про пошуки себе серед сімейних таємниць. Від сирітства і обману батьків до палкої кориди та кохання, авторка веде через своє життя, наповнене несподіваною романтикою та драматичними поворотами.

Люди з Більбао народжуються, де хочуть — це красива історія, що народилася десь між Францією та Іспанією. Красива настільки, наскільки може бути, коли на сторінках зустрічаються пʼянички, повії, абʼюз, протизаконня та бідність. Зазвичай я сильно не люблю, коли тексти «забруднені» такими речами. Але це автобіографічна історія авторки, Марії Ларреа, а з цього слів не викинеш, як то кажуть. Ця книга про батьків головної героїні та самої Марії, їх появу, про дитинство дівчинки та її життя з ними. Ця книга по родинне коріння, і не тільки біологічне. Про долю, про рішення та навіть… про карти таро. Ця книга про красу. Тут атмосферно описана як Франція, так й Іспанія. Наприклад, якби сильно я не любила кориду, але короткий епізод за участі матадора просто таки збуджує всі відчуття. І це також красиво. Єдиний невеличкий мінус книги для мене у тому, що під кінець вона трошки просідає. Наче авторці не вистачило кілька потужних емоційних вдихів повітря, щоб впевнено завершити історію. P.S: дуже-дуже подобається формат та обкладинка книги. Дякую Лабораторії!

До розділу 25 оцінка була менше 5. Мабуть, мені не вистачило кінематографічності в описах важкого життя батьків авторки. Закінчення - навпаки, додало рух та відчуття залученості. Мабуть, через те, що авторка ділиться своїм особистим досвідом зустрічей, досліджень та переживань. "Пам'ятайте: ми вільні" - завершальна фраза, яка передає мету. Героїня позбавляється комплексів та вдячна всім, хто приносив добро в її життя, нехай навіть у віці немовляти. А ще трохи магії - закінчив читати 11 вересня, і одна з найважливіших зустрічей для Марії відбулась в цей день...

Сюжет видався затягнутим і нудним — часто ловила себе на думці, що важко втримати увагу, не зважаючи на різкі повороти у сюжеті. Окрім цього, деякі епізоди були занадто шокуючими й залишали радше неприємне враження, ніж глибокі роздуми. Можливо, комусь такий стиль буде до вподоби, але особисто для мене ця книга не стала цікавою чи надихаючою.

Марія Ларреа "Люди з Більбао народжуються, де хочуть" " Вікторія сором'язливо ступила крок уперед і всміхнулася. Ця усмішка, перша усмішка дитини до рідної матері, лишатиметься без відповіді все життя". Це історія про трьох самотніх людей, небажаних дітей своїх матерів. Проте, одна з них з часом усвідомить, що все ж росла в любові, хоч і не від біологічних батьків. Хуліан - гарячий та вродливий баск, нещасливий, жорстокий, люблячий. Син повії, яка віддала його в притулок єзуїтів. Вікторія - " іберійської краси" нещасна дівчинка, народження якої замість сильного сина, мати сприйняла як "образу" і віддала на виховання монахиням. Але через 10 років забрала, щоб та допомагала виховувати молодших братів та сестер. Та замість родинного тепла, Вікторія терпить регулярні зґвалтування батьком. І мріє про кохання. Марія - омріяна донька цих двох нещасних, покинутих людей, які не знали в дитинстві любові. Француженка іспанського походження, яка зростає десь за лаштунками театру, де її мама працює прибиральницею, а тато вахтером. Часом вони щасливі, а часом "щойно всі отримають автографи, а актори підуть, змінена алкоголем тварюка повернеться додому". Марія Ларреа майстерно водить нас за руку з галісійського узбережжя, де сувора Долорес порається з осьминогом та народжує непотрібну їй дівчинку до Більбао в спальню Хосефи - повії, яка мріяла про багатія, який водитиме її в ресторани, а натомість завагітніла від клієнта. Ми постійно переміщаємося з 1940х в 1990ті, з 1970х у 2000-ні, з Франції в Іспанію і навпаки. Клаптик за клаптиком складаючи цей заплутаний пазл чи, точніше, генеалогічне дерево Марії. В 27 років вона дізнається що її вдочерили. Вона відчуває себе покинутою собакою, яка шукає свою стаю. Наймає приватних детективів, сидить на генеалогічних сайтах, здає ДНК-тести, їздить в Більбао, аби знайти своє коріння та свою ідентичність. І знаходить її там, де не сподівалася. "Якби я підрізав йому крила, Він би лишився зі мною І нікуди б не полетіа. Але тоді він би вже не був птахом. А я, Я любив птаха". P.S. Я люблю Іспанію і ця книга дуже "іспанська": хаотична та пристрасна як "el classico" між Реалом та Барселоною, болюча та тужлива як іспанські народні пісні про кохання. Вона піднімає теми самотності, всиновлення, нереалізованості, пияцтва і прощення та прийняття. Дуже хотілося, щоб її прочитало якомога більше людей, бо вона того варта. Єдине що не сподобалося - це акцент на поліестері як символі бідності. Всі бідні люди, включаючи її саму в спогадах про дитинство, у авторки одягнені у поліестерові чи акрилові светри? Після прочитання цієї історії хочеться чи то поїхати в Більбао, чи то перевірити свій гардероб на вміст поліестеру?