Loading...

Люди з Більбао народжуються, де хочуть

RDT оцінка
8.0
2
Ваша оцінка
відгуків
1
299 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
299 грн
1
Про книжку
Код товару
113229
Видавництво
Рік видання
Палітурка
Мова
Українська
Оригінальна назва
Les gens de Bilbao naissent où ils veulent
Перекладач
Катерина Пітик
Кількість сторінок
256
Формат (мм)
170 x 120
ISBN
9786178299873
Опис

Іспанія, 1943 рік. Повія в місті Більбао народила хлопчика і віддала його на опіку єзуїтів. Ґаліція — жінка народила дівчинку і віддала її монахиням жіночого монастиря. Хуліан і Вікторія. Вони батьки Марії, нашої авторки і головної героїні.

Марія Ларреа — дочка емігрантів. Вона виросла серед акторів театру, декорацій, вогнепальної зброї батька, баскського революціонера і буйного п'яниці, біля красивої мовчазної матері, під насмішки друзів. І попри все стала кінорежисеркою, закохалася, створила сім’ю і відірвалася від місця свого походження. Аж доки двадцятисемирічній Марії ворожка не сказала, що вона — не донька своїх батьків. Так доля потягнула її назад, у минуле.  І щоб дізнатися правду, Марія мусить повернутися до Більбао, міста, в якому народилася...

Автобіографічний пазл, наповнений несподіваною романтикою серед болючої правди, веде лінією життя авторки — від сирітства і брехні батьків до палкої кориди, кохання і народження письменниці.

Чому варто прочитати книжку «Люди з Більбао народжуються, де хочуть»?

  • Приголомшлива історія, що своєю енергією та силою захоплює з першого слова.
  • Автобіографічний пазл, наповнений несподіваною романтикою серед болючої правди, що запрошує в історію життя.
  • Історія про сирітство, брехню та оманливе батьківство. Про кориду, кохання, пошуки себе і народження письменниці.
Враження читачів
RDT оцінка
8.0
2
Ваша оцінка
відгуків
1
Котик
10
20.12.2024
Марія Ларреа "Люди з Більбао народжуються, де хочуть"
" Вікторія сором'язливо ступила крок уперед і всміхнулася. Ця усмішка, перша усмішка дитини до рідної матері, лишатиметься без відповіді все життя".
Це історія про трьох самотніх людей, небажаних дітей своїх матерів. Проте, одна з них з часом усвідомить, що все ж росла в любові, хоч і не від біологічних батьків.
Хуліан - гарячий та вродливий баск, нещасливий, жорстокий, люблячий. Син повії, яка віддала його в притулок єзуїтів.
Вікторія - " іберійської краси" нещасна дівчинка, народження якої замість сильного сина, мати сприйняла як "образу" і віддала на виховання монахиням. Але через 10 років забрала, щоб та допомагала виховувати молодших братів та сестер. Та замість родинного тепла, Вікторія терпить регулярні зґвалтування батьком. І мріє про кохання.
Марія - омріяна донька цих двох нещасних, покинутих людей, які не знали в дитинстві любові. Француженка іспанського походження, яка зростає десь за лаштунками театру, де її мама працює прибиральницею, а тато вахтером. Часом вони щасливі, а часом "щойно всі отримають автографи, а актори підуть, змінена алкоголем тварюка повернеться додому".
Марія Ларреа майстерно водить нас за руку з галісійського узбережжя, де сувора Долорес порається з осьминогом та народжує непотрібну їй дівчинку до Більбао в спальню Хосефи - повії, яка мріяла про багатія, який водитиме її в ресторани, а натомість завагітніла від клієнта. Ми постійно переміщаємося з 1940х в 1990ті, з 1970х у 2000-ні, з Франції в Іспанію і навпаки. Клаптик за клаптиком складаючи цей заплутаний пазл чи, точніше, генеалогічне дерево Марії.
В 27 років вона дізнається що її вдочерили. Вона відчуває себе покинутою собакою, яка шукає свою стаю. Наймає приватних детективів, сидить на генеалогічних сайтах, здає ДНК-тести, їздить в Більбао, аби знайти своє коріння та свою ідентичність. І знаходить її там, де не сподівалася.
"Якби я підрізав йому крила,
Він би лишився зі мною
І нікуди б не полетіа.
Але тоді
він би вже не був птахом.
А я,
Я любив птаха".
P.S. Я люблю Іспанію і ця книга дуже "іспанська": хаотична та пристрасна як "el classico" між Реалом та Барселоною, болюча та тужлива як іспанські народні пісні про кохання. Вона піднімає теми самотності, всиновлення, нереалізованості, пияцтва і прощення та прийняття.
Дуже хотілося, щоб її прочитало якомога більше людей, бо вона того варта. Єдине що не сподобалося - це акцент на поліестері як символі бідності. Всі бідні люди, включаючи її саму в спогадах про дитинство, у авторки одягнені у поліестерові чи акрилові светри🤔 Після прочитання цієї історії хочеться чи то поїхати в Більбао, чи то перевірити свій гардероб на вміст поліестеру😋