Марія Косян

Неочікувано для мене самої, але я читала цю книгу майже два тижні! У цьому немає чогось такого прямо дивного, бо вона доволі велика за обсягом. Але мене це дивує 😅 Бо насправді було трохи відчуття, що я читаю-читаю, але нібито не рухаюсь до завершення сюжету. Думаю, це сталось через кілька причин: ▫️по-суті, я читала книгу в книзі, або дві книжки. ▫️текст авторки дуже насичений, гарний, закручений, наповнений описами, метафорами, різними порівняннями і через це відчувався ніби як тягучий, у хорошому сенсі. Сюжет книги розгортається через дві лінії. 👉Перша — про Ігоря, який вирушає на острів тестувати якесь неймовірне обладнання від компанії Self Development. Події відбуваються в Україні в майбутньому, у 2041 році. На острові все дуже таємничо, не можна говорити про минуле. Загалом Ігоря це влаштовує, адже він би його хотів забути. Але що більше часу минає, то більше в нього виникає запитань до розробників, до друзів, до себе самого. 👉А друга лінія — фантастична. Про такого собі Героя, який живе у світі, де існує сім різних Прошарків, і в кожному з них — альтернативний світ. А сам Герой — Літун — той, хто може подорожувати між Прошарками, але найважливіше — він може бачити Тіней, які живляться людськими емоціями. Разом із друзями він вирушає в подорож, щоб віднайти шлях до таємничої Станції, де може ховатися шлях до знищення цих Тіней. Спочатку може здатися, що ці два сюжети взагалі ніяк не повʼязані між собою. Але доволі швидко читачі дізнаються, що це не так і розуміють, як саме вони переплітаються. Я підозрювала, що це буде саме так, як описала авторка, але очікувала трохи іншого, очікувала, що фантастична лінія прорветься більше в реальне життя. Натомість — занурилась у жорстоку реальність. Ця книга — дуже хороша і якісна. Вона чудово написана, має цікавий сюжет, який до того ж переплітається з нашою реальністю. Книга відчувалась як рефлексія, намагання пережити досвід війни і показати її згубні наслідки. Зокрема, авторка висвітлює такі важливі питання як ПТСР, депресія, почуття провини тощо. На жаль, після пережитих нами подій (а скільки ще всього попереду?) — ця тема дуже актуальна і болюча. Мені сподобалась книга своїми персонажами, які вийшли дуже пропрацьованими, цікавими та глибокими. Особливо — у першій лінії, де про Ігоря. Сподобалась і лінія розвитку стосунків між Дашею та Ігорем, дуже було цікаво за ними спостерігати. Читаючи, я інколи думала, що от про Героя мені зараз цікавіше читати і не могла дочекатися, коли повернеться оповідь до нього, але потім різко інтерес переключався на історію Ігоря. І зрештою саме вона стала для мене основною. Тож, уже ближче до кінця, ловила себе на думці, що хотіла б, аби історія Героя була трохи коротша, бо вона інколи читалась мені як спогади Ігоря чи його сни. Я отримала в цій книзі дві повноцінні історії, які в один момент переплелись, але водночас залишись окремими. У книзі є мікс різних жанрів: фантастика, психологічна драма, навіть трішки детектив. Тож вийшло дуже динамічно. Беручи книгу, будьте готові, що тут є тригерна тема — згадується російсько-українська війна. У цій історії є символізм, як та сама Станція, а також різні цікаві бачення та роздуми, які підштовхують і самих читачів до обмірковування важливих тем сьогодення і в цілому нашої реальності. Як на мене, то це робить книги ще більш цінними.

Анонім

"За кілька днів зранку ти прокинешся і не помітиш змін. Але того дня світ стане кращим, бо в ньому більше не буде тих, кого не існує. Ви коли-небудь губилися на перехресті думок, зустрівши історію настільки химерну і непередбачувану, що вона зачаровує своєю світобудовою, манить ідеальним майбутнім, але водночас лякає моторошною схожістю з нашою реальністю? Саме такою книгою для мене став роман "Герой замість мене" Марії Косян, де майстерно сплелися наукова фантастика, фентезі та пронизливий реалізм. Це історія, що розгортається у двох паралельних вимірах, немов два окремі всесвіти: ▪️Перший світ – це Сомнуси, сім прошарків реальності, де поряд зі звичайними людьми існують Літуни, здатні "перекидатися" між світами. Це світ Світлих Лицарів, що ведуть невидиму, але жорстоку війну з Тінями, які живляться людським болем і стражданнями. Тут живе наш Герой – скромний вчитель історії, єдиний серед Літунів, хто здатен бачити цих потойбічних ворогів. ▪️Друга сюжетна лінія переносить нас у 2041 рік – на райський острів посеред безкрайнього моря. Сюди приїздить письменник Ігор зі своєю дівчиною Дашею, щоб у затишку дописати свою книгу. Та їхня подорож – не просто відпустка: закохана пара тестує новітні розробки відомої технологічної фірми. Розділи, що змінюють один одного, ведуться почергово від імені Героя та Ігоря, кожного з яких поглинає власне життя, наповнене своїми викликами та таємницями. Під час читання я помітила, що події на острові захопили мене значно більше, ніж світ Літунів. Моя голова вирувала від здогадок та припущень щодо подальшого розвитку сюжету. Але Марія Косян – справжній майстер несподіванок! Те, як авторка в один момент переплела дві сюжетні лінії в єдине ціле, просто приголомшило мене. Окремо хочу відзначити мову авторки. Вона настільки витончена і прекрасна, що деякі абзаци я перечитувала, смакуючи кожне слово. Особливе задоволення отримала від описів близькості – вони такі чуттєві, органічні, наповнені безмежною ніжністю. Це той випадок, коли хочеться вигукнути: "Кохати, як дихати!" 🥹 Будьте готові до того, що ця історія пронизана темою війни. У світі Літунів вона незрима, підступна, і її потрібно вчасно помітити, інакше Тіні поглинуть усе. Але є й інша війна – та, яку ми до останнього дня вважали фантастикою. Той жах, який відбувається просто зараз, бо наша історія пишеться кров'ю та сльозами. Саме ці сторінки нещадно обпікали моє серце, рвали душу на шматки. Важко навіть уявити, яких зусиль і душевного болю коштувало авторці написати їх. Це було потужно, надзвичайно сильно! Тут стільки глибоких сенсів, що їх варто шукати між рядків. Це книга, що вражає до глибини душі, змушує замислитись, залишає по собі тихий смуток та гіркуватий післясмак, а потім ще довго-довго не відпускає. Але водночас вона дарує світлу надію, що одного дня всі ми прокинемось у іншому світі – світі, де більше немає тіней. Щиро раджу прочитати! 🗝️"...немає ні вчора, ні завтра. Тільки священне "тут і зараз". 🗝️"Сьогодні ми живі, ми поряд. І це вже великий дар."

Анонім

Коли я відкрила перші сторінки «Герой замість мене», не очікувала, що книга затягне мене у таку масштабну гру з реальністю. Це не просто фантастика — це інтелектуальна мозаїка, де все зшито з ідей про пам’ять, ідентичність, вибір і... тіні. Справжні Тіні — у прямому й метафоричному сенсі. Це історія Літунів — людей, які можуть переміщуватись між реальностями. І водночас — історія звичайних, таких як Ігор і Даша, які, здається, теж не зовсім ті, ким здаються. Паралельні світи, альтернативні версії себе, надпотужний штучний інтелект, острів, з якого не втекти, — і все це сплетено у єдине ціле. Здавалося б, розрізнені лінії поступово сходяться, і це — одне з головних задоволень у читанні. Особливо мені сподобалось, як авторка балансує між глибокими філософськими питаннями і живим, доступним стилем. Тут немає перевантаження термінами чи «науковістю» заради форми. Замість цього — гнучкий, образний текст, який змушує зупинятись і задумуватись: а ким була б я у «реальності номер два»? Після прочитання я ще довго крутила в голові думку: чи справді ми обираємо, ким бути, чи це лише варіація заданого? І чи вистачить сили залишитись собою, якщо можна втекти в когось іншого — в «героя» замість себе? Це роман для тих, хто любить нестандартні історії, внутрішні пошуки й трішки містифікації. Він не просто читається — він розгортається, як код, що чекає на твоє розгадування. І я рада, що розгадувала його до останньої сторінки.

Анонім