Ця книга сподобалася більше, ніж «Хрещений батько». По-перше, в «Хрещеному батьков» головний герой - збірний персонаж, що трохи віддаляло його від реального мафіозі... В «Сицилійці» ж навпаки головний герой Сальваторе «Турі» Гільяно є прототипом знаного сицилійського «Робін Гуда», сепаратиста та народного месника Сальваторе Джуліано. І це, як на мене, додало персонажу більшої глибини і переконливості! Гільяно вийшов більш живим і багатогранним. В нього не можливо не закохатися - має свій кодекс честі, допомагає селянам, кмітливий і безстрашний! Він не боїться кинути виклик владі та голові сицилійської мафії (дон Кроче)💪👍 А ось чим закінчилося це протистояння і хто зрадив"Сицилійця" дізнаєтеся, коли прочитаєте цей роман. І ще раджу звернути увагу на шикарно описану атмосферу повоєнної Сицилії - побут, природа, традиції та звичаї - дуже вайбово!!!❤️

Я щиро шкодую про те, що ця книжка пролежала в мене на полиці більше року, поки дочекалась, що я її прочитаю. Коли почала читати, перше враження було — це не роман про мафію, це роман про родину, в якої просто дуже специфічний бізнес *стікер з мавпою, яка чухається* Я відкладала книжку, бо очікувала стрілянини, крові, жорстокості, заплутаних кримінальних схем, великих грошей і людей, яких варто поважати так само, як і боятись. І ви не подумайте — все це там є. Просто чим далі читаєш, тим більше стає зрозуміло, що це насправді історія про батька, який будує імперію не для себе, а для дітей. І це, як на мене, найнебезпечніша річ в цій книжці, бо ти починаєш співпереживати людям, які за всіма моральними нормами мали б тебе лякати. Ти думаєш: «я, взагалі-то, проти мафії», а через сто сторінок вже перевзуваєшся і думаєш: «я, взагалі-то, проти мафії, АЛЕ чомусь зараз дуже переживаю, щоб у Корлеоне все вийшло». Чому варто читати? 👑 Віто Дон мафії тут не монстр, а людина з кодексом. Він і турботливий батько, і холодний стратег, і абсолютно безжальний до ворогів — і всі ці ролі однаково важливі. В ньому немає імпульсивності чи бажання самоствердитись. Він не кричить, не нервує, не метушиться. Дон послідовний, раціональний, спокійний і справедливий (ну, в деякій мірі, в рамках його уявлень). Кожне його рішення — виважене і продумане. Його варто боятись не тому, що він емоційний, а тому, що він завжди спокійний. І його холодний контроль, безмежна уважність до людей та тепле ставлення, сповнене поваги, є небезпечними, бо він насправді чарівний, а потім в рандомний момент він може організувати холоднокровне вбивство з тією ж спокійною інтонацією, з якою просить долити вина. І ти сидиш з книжкою і така: «мгм, як цікаво вийшло🙂». 🔪 Майкл Візьміть людину, яка не хоче мати нічого спільного з сімейним бізнесом і подивіться, що з нею буде, коли втрати штовхатимуть до помсти, система знищуватиме сумніви, а влада замінюватиме любов. Для мене це найбільш болюча лінія в усьому романі. І найстрашніше те, що це виглядає не як падіння, а як логічний розвиток. 💫 стиль Я досі не можу зрозуміти, як автору вдалось поєднати те, що зазвичай майже не поєднується. Роман складний — тут дуже багато героїв (які до того ж детально прописані), але серед них немає випадкових персонажів. Навіть другорядні лінії не декоративні, вони працюють на сюжет: показують масштаб системи, розкривають головних героїв або раптово вистрілюють через триста сторінок, коли вже з’являється думка «ой, автор про них забув». Книжка охоплює великий часовий проміжок і розповідає історію декількох поколінь, але це взагалі не нудно. По-перше, розповідь не лінійна — стрибки в часі та те, що автор залишає одну сцену (на найбільш напруженому моменті) та розповідає про інших героїв, змушує перегортати сторінки зі швидкістю світла. По-друге, мова автора пряма і точна. Діалоги дуже влучні і нагадують шахову партію. Кожна сцена має вагу (тут взагалі немає нічого, що можна чи хотілось би викинути). По-третє, тут дуже багато подій і важливих тем: війна кланів, зрада, помста, передача влади, люди, які приходять «попросити послугу», а насправді підписують собі довічний контракт, і багато всього іншого. І автор не поспішає. І коли щось стається, це не просто поворот заради повороту, а наслідок того, що було закладено дуже давно. ✨ мафія як протиставлення державі Що робити, коли державні інституції не працюють для людей? Шукати справедливості у тіньових системах. В романі італійські іммігранти в Америці — це люди, для яких суд — повільний, поліція — корумпована або байдужа, а соціальні ліфти працюють не для всіх. І от у цьому вакуумі з’являється дон Корлеоне, який дає швидке правосуддя, захист, працевлаштування і гарантію, що слово має вагу. Він виконує функції держави — без виборів і без законів, але з ієрархією і суворими правилами. Родина — як маленька країна зі своїми законами, економікою, дипломатією та каральними органами. І найгірше те, що Пʼюзо змушує поважати систему, яка в реальному житті мала б викликати огиду. Бо ти читаєш і починаєш думати: «якщо держава не працює, чи не логічно замінити її на щось інше?» І це не виглядає як виправдання мафії, просто пояснення, чому вона виживає. 📚 психологія влади Віто створює владу з нуля, фактично вирощує її — через страх, через послуги, через честь, через тиск, через відчуття боргу. І інколи роман читається як посібник «як побудувати імперію». Що може не сподобатися? ✨ місцями відчувається епоха написання Деякі гендерні ролі сьогодні виглядають архаїчно, жінки в цій системі не мають суб’єктності як такої (ну для мене це мінусом не було, в тому сенсі, що те, як становище жінок описується тут, більше схоже на правду, ніж те, що нам подають в mafia romance, навіть якщо деякі епізоди й описи здаються грубими або надто прямолінійними, особливо в контексті жінок і тілесності; тобто: я засуджую, але розумію, що так воно приблизно і є, тому на моє сприйняття книжки це не вплинуло негативно).

Книга, після якої ще більше хочеться в Італію. Особливо на Сицилію — красиву, закриту, трохи сувору й зовсім не схожу на інші місця🤍💜 Це історія про Сальваторе Джуліано — молодого хлопця, який хоче жити чесно й вірить, що може щось змінити. Але дуже швидко стає зрозуміло: у світі, де всім керують страх, влада й свої правила, справедливість майже завжди має ціну. Мені найбільше сподобалась атмосфера книги. Вона неспішна, але саме в цьому її сила. Тут багато про людей, мовчання, честь, вибір і про те, як важко залишатися собою, коли весь світ грає не за правилами.

Цікавий кримінальний роман який розвиває всі свої ідеї та плюси по максимуму, проте тут є і мінуси, бо трилогія Копполи зробила для оригіналу ведмежу послугу — фільми настільки хороші, що книга видається певним чином пародією. Це історія італійської мафії в Америці, але водночас це і історія про сім'ю, традиції, про конфлікт поколінь.

Коли береш до рук роман «Хрещений батько» відчуваєш подих епохи, ніби сам стаєш частиною могутньої й небезпечної сім’ї. Це епічна притча про владу, честь, сімейні узи й ціну, яку доводиться платити за власні принципи. П’юзо створює світ, у якому закон — не завжди закон, а справедливість — це поняття, яким володіє той, у кого в руках сила. Маріо П’юзо поєднує сімейну драму з кримінальним трилером. Його мова — проста, але точна, як постріл. Діалоги — живі, повні напруги й підтекстів. А головне — він не змушує нас засуджувати чи виправдовувати. Він змушує розуміти. Особливо вражає трансформація Майкла Корлеоне — сина, який хотів уникнути сімейної спадщини, але врешті став її найсуворішим носієм. Його шлях — це шлях втрати ілюзій, шлях, що веде з теплого дому на кривавий трон. Це трагедія людини, яка жертвувала всім заради сім’ї, і в результаті втратила себе. «Хрещений батько» — це не лише історія про мафію. Це історія про Америку, про мігрантів, про новий світ, де старі правила змінюються, але суть влади й амбіцій залишається незмінною.

Це класика кримінального жанру:) Я читала цю книгу разів зо три і ще й слухала аудіо англійською. Неймовірні персонажі, історія, атмосфера. «Той, хто прийде з пропозицією про перемовини, той і є зрадник», - цитата яку запамʼятала з юності. Чудова книга, якщо вам подобається цей жанр. Маст рід

Одразу скажу, що книга значно слабша за «Хрещеного батька». І хоч її і не назвеш поганою, захвату вона не викликає. За формою вона схожа на Хрещеного: гарно розписані характери й мотивації героїв, побудовані звʼязки між ними. Цей роман менше про саму мафію як таку (думаю, що основне сказано в попередніх книгах), але тут йде чудове заглиблення у світ кіноіндустрії і грального бізнесу - от це було цікаво. Ну і трохи занадто мелодраматична кінцівка, де у всіх все добре, я не дуже таке люблю. До речі, є ще екранізація (мінісеріал), але не раджу - абсолютно низькопробний шлак. До речі, українською цей роман не видавався в книжковому форматі, але перекладався. І є лише скан номерів журналу «Всесвіт», де він виходив у 1997 році.

Це 100/10 ?