Маріо П'юзо

Одразу скажу, що книга значно слабша за «Хрещеного батька». І хоч її і не назвеш поганою, захвату вона не викликає. За формою вона схожа на Хрещеного: гарно розписані характери й мотивації героїв, побудовані звʼязки між ними. Цей роман менше про саму мафію як таку (думаю, що основне сказано в попередніх книгах), але тут йде чудове заглиблення у світ кіноіндустрії і грального бізнесу - от це було цікаво. Ну і трохи занадто мелодраматична кінцівка, де у всіх все добре, я не дуже таке люблю. До речі, є ще екранізація (мінісеріал), але не раджу - абсолютно низькопробний шлак. До речі, українською цей роман не видавався в книжковому форматі, але перекладався. І є лише скан номерів журналу «Всесвіт», де він виходив у 1997 році.

Анонім

Це 100/10 😎

Анонім

«Сицилієць» — Маріо П’юзо Це той випадок, коли ти відкриваєш сторінку в очікуванні ще однієї мафіозної історії — і отримуєш цілу Сицилію. Гірку, горду, палаючу помстою та волею до свободи. Маріо П’юзо повертає нас у світ, який лише частково перетинається з «Хрещеним батьком» — тут Майкл Корлеоне ще в засланні, але справжній центр уваги — легендарний партизан Сальваторе Джуліано. Герой чи злочинець? Роман не дає прямої відповіді — і саме в цьому його сила. Це історія про людину, яка кидає виклик не тільки мафії, але й державі. Яка мріє змінити Сицилію — і платить за це найвищу ціну. Атмосфера густо насичена зрадою, гідністю, родинною вірністю та сицилійським кодексом честі. Читати «Сицилійця» — це як пройти пекельним сонцем по вузьких вуличках Палермо, чути постріли з-за рогу і вдихати запах пороху, свободи й крові. Тим, хто цінує сильну прозу з підтекстом — обов’язково до прочитання.

Анонім