Чи замислювалися ви колись, скільки використовується поліетилену та пластику за кожен день споживання? Супермаркети, кав’ярні, господарські магазини – всюди він. Та проблема глибша ніж здається, бо поліетилен та більшість пластиків або не розкладаються зовсім, або розкладаються сотні, та й навіть тисячі років. Тобто кожного разу, коли ми беремо пакетик для овочів чи фруктів, просимо смаколики з кав’ярні «з собою» та виносимо сміття він, цей клятий поліетилен, переживе нас. Залишаючись таким самим як і був, або ж розкладаючись на мікрочастинки, яких майже не видно, але які все одно забруднюють навколишнє середовище. Авторка підійшла до цього челенджу абсолютно не готовою, і не розуміючи масштабів майбутніх проблем та кількість ніякових ситуацій для себе майбутньої. Та все одно, день у день вона старалася зменшувати споживання, уникаючи пластику й поліетилену. Десь це вдавалося, десь доводилося йти на компроміси. Та все одно пані Маріанна старалася і робила все що від неї залежало, аби зменшити шкоду, що наносить планеті. Формат написання можна означити як креативний та легкий для сприйняття – надзвичайно легко було читати такий собі щоденник в виді друкованого блогу. Кожен день ставалися якісь більш чи менш значущі події, які авторка занотовувала, аби скласти цілісну картину для тих, хто буде слідувати її прикладу в майбутньому. Власне, кожен читач може винести для себе щось корисне, навіть якщо не ставити задачу аж так радикально, не відмовлятись від поліетилену та пластику взагалі, але зменшити їх споживання. До того ж ціна зовсім не висока, і особистий комфорт майже не страждає. Врешті решт, обмеження споживання пластику та поліетилену, як і взагалі турбота про навколишнє середовище потрібна саме нам, людям. Бо як колись влучно сказав в своєму виступі відомий американський стендап-комік Джордж Карлін: «Планета в порядку. Це людям п****ць». І дійсно – наша рідна планета пережила стільки катаклізмів, що смішно казати, наче двісті років забруднення повітря через виробництво, чи певна, насправді невелика кількість викинутого в природу пластику їй якось нашкодить. Як тільки ми зникнемо (що може статися як з техногенних так і з природних причин), за кількадесят, максимум за сотню років, не лишиться жодного явного сліду людства. Може трохи пластику, який все ж не розкладається в природніх умовах. Якщо ставити на шальки терезів глобальні космічні катастрофи, як то падіння метеориту на півострів Юкатан, що призвів до масового вимирання динозаврів, чи глобальні похолодання та зміну полюсів, або ж зіткнення Землі з Теєю (згідно теорії ударного формування Місяця – 4 планета від Сонця, яка знаходилася між Землею та Марсом), та забруднення пластиком… Це виключно для нашого комфорту. Аби людство могло продовжувати існувати тут як вид. Бо планета в порядку, але ми набагато більш крихкі істоти. Ми вже довели, що як глобальне планетарне суспільство, можемо вирішувати проблеми такого масштабу. Пам’ятаєте кошмарні заголовки кінця 90-х і початку 00-их? Зникнення озонового шару, яке призведе як мінімум до підвищення випадків захворювання на рак шкіри на порядок та знищить корали як існуючий вид, а як максимум приведе до чергового глобального вимирання на планеті, і люди будуть в перший рядах на цьому сеансі божевілля. Проте прийняті правила та обмеження призвели до необхідного результату – і за прогнозами впродовж наступних 10-30 років озоновий шар відновиться до рівня 1980-го, після якого і почалися серйозні та лякаючі зміни. З проблемами пластику, глобального потепління та викидів СО2 має бути так само. Це потрібно саме нам, і не варто уникати відповідальності за власні вчинки. Людство вже доросле, і має вирішувати проблеми як доросле, особливо коли ці проблеми воно спричинило саме.

Маріанна стала для мене провідником у світ більш екологічного способу життя. Це було до Беа Джонсон, до популяризації екотем. Я вже не пам'ятаю, де саме прочитала статтю про жінку, яка все купує без пакетиків. Але я була вражена. "А хіба так можна?", - подумала я. Кошик з фруктами і овочами без пакетів виглядав так стильно, щоб я вирішила взяти приклад. Спочатку це були банани-яблука-капуста у супермаркеті. Потім ціла купа хендмейд торбинок, і торбинок куплених, і торб, і коробок, і банок. Виявилося, що на ринку і ярмарку більш лояльні до такого способу покупок і можна купити у свою тару все, від печива до риби. Головне - не забувати носити з собою тару. ⠀ Досвід Маріанни став для мене натхненням і попередженням. Неможливо бути zero waste на 100%, якщо ти жива людина. Але треба намагатися йти цим шляхом, бо великі зміни складаються з малих кроків. ⠀ Часто у коментарях до новин про Беа Джонсон пишуть: "Звісно, вона у Америці, там все інакше, спробувала б тут". Маріанна Бойко спробувала. Розповіла у своїй книжці про сумніви, опір, помилки. ⠀ Від експерименту "104 дні без поліетилену" пройшло чимало часу. Маріанна дала сотні інтерв'ю, заснувала свій бренд екосумок і стала прикладом для багатьох. Скажу з власного досвіду: це набагато легше, коли ти не один, коли не першовідкривач. Зараз нікого вже не здивуєш покупками без пакетів, але, повірте, так було не завжди. ⠀ Зізнаюся, я мало практичних знань почерпнула з цією книги, бо я давно у темі. Але читати все одно було цікаво, а новеньким буде ще цікавіше. ⠀ Під час війни я багато думаю і про екологію. Росія завдала чимало шкоди нашій природі і здоров'ю наших дітей у майбутньому. Чорнобиль, пожежі в екосистемах. Недавно прочитала в інтернеті про ще одну проблему: вивіз сміття. Тобто уламків розбомблених будівель. Наприклад, люди, які розбирають битий шифер, дуже ризикують, вдихаючи його фрагменти, що містять азбест. Це лише один з прикладів. ⠀ Ситуація з сміттям у нашій країні сумна. ⠀ Я щиро сподіваюся, що після перемоги ми переосмислимо ставлення до природи.