Майкл Свонвік

Почну, мабуть з головної проблеми роману — занадто багато різновидів фейрі й інших істот. Ну от прям надто багато. Деякі з них вже відомі по іншим творам і фольклору, деякі практично невідомі посередньому читачу.
Наступне, що мені не сподобалося — таймскіпи. Завод — школа — універ. Тільки ми познайомилися з життям Джейн, щойно дізналися про її друзів/ворогів/знайомих, щойно почали звикати до оповіді — автор вирішує закінчити з цим і скіпнути деякий час життя Джейн. І знову незнайомі створіння, знову нові друзі/вороги/знайомі. Це все сприймається не як один цілісний роман, а як умовна трилогія, де такий шлях був би цілком виправданий і зрозумілий.

Загалом роман хороший, впевнений що багато рівнів пропустив, але перечитувати не буду, бо ж, здаєте, черга читання сама себе не прочитає. Але залюбки прочитаю Драконів Вавилону та Мати залізного дракона, як тільки Жупанський то все видасть.

*spoiler alert*
Сама наявність у оповіді Хлопчика-тіні разом із кінцівкою роману змушує задуматися про те, а чи реальним взагалі був весь цей світ, чи, власне, це було тільки марення Джейн.