Майкл Свонвік

Щиро не розумію, чому ця книга не віруситься всюди, де тільки можна. Тут є секс, оргії, мастурбація, різноманітні пеніси та дракони. А ще трагічне кохання. Тобто ідеальне комбо.

А якщо серйозно — то все вище згадане тут звісно є, ба більше, має значення для сюжету, але також це дуже багатошаровий текст, наповнений міфологією, філософськими роздумами, технічними подробицями та купою приміток, які допомагають зрозуміти контекст.

Це дуже незвичний мікс фентезі, магічного реалізму та наукової фантастики.
Я абсолютно точно не читала нічого подібного і мені складно пояснити про що ця книга. Мабуть, можна сказати, що це історія дорослішання.

Те, як Свонвік вплітає міфологічних створінь в майже кіберпанковський сеттинг, прописує їхню взаємодію та пояснює як все це взагалі може функціонувати разом викликає захват.

Попри те, що читається книга легко (коли трохи втягнешся), текст доволі складний, плюс автор щедро розсипає різноманітні натяки та посилання на інші історії, які неможливо помітити без певного рівня начитаності.

Плюс одна книга, яку я буду перечитувати, щоб знайти додаткові сенси, помітити пропущене та зробити нові висновки.

Історія входить до трилогії, але вона повністю самостійна та завершена.
Наступні частини будуть про інших персонажів, але в цьому ж всесвіті.

🐉 Книжкова Драконка

«Багато речей, які на перший погляд видавалися випадковостями, насправді були просто наслідками дії непомітної, проте цілком реальної причиновості».

Давно у мене ця книга лежала, й коли настав її час, я була шокована, бо я не очікувала того, що саме там буде відбуватися. Гадала, що це буде щось з розряду високого фентезі, де є героїня, її друг-дракон та багато класичних пригод й перешкод. Але ні, я отримала дещо дивне, проте максимально цікаве чтиво: бували такі незрозумілі моменти, що треба відкласти книгу й подумати про те, що щойно ти прочитав. Іноді було смішно, іноді було дуже лячно й гидко, тому спектр емоцій я впіймала дай боже.

Уявіть світ, який схожий на наш, але замість людей там багато різних створінь, назв яких мало хто знає; де в війнах участь беруть не танки та військові, а сталеві дракони, які мають свій інтелект, в основі якого є лише підступність й жага до руйнувань і хаосу; світ, де досі існують древні магія та ритуали, майстерність яких можна досягти завдяки сильних емоцій, а саме оргазму. Уявили? Розумієте, що для звичайної людини нема можливості у такого жити? Але серед усіх створінь, розпочинаючи з ельфів й закінчуючи піксі, все ж таки живе, а точніше виживає, важко працюючи на заводі з виробництва драконів, дівчина-підміна Джейн, яку вкрали з реального нашого світу задля своїх огидних ідей. Розуміючи своє становище, Джейн хоче втекти у першу чергу з заводу, а в другу — взагалі зі світу, місця в якому їй не знайти. Та як це зробити? Але... одного дня дівчина відчуває якийсь дивний потяг до чогось незвіданого. Йдучи, Джейн серед купи сміття знаходить те, що дасть їй змогу здійснити свої першочергові мрії: вона знаходить механічного дракона-ветерана, який має свої думки на жорстокі плани щодо світу, в якому його й створили. Чи зможе тиха та непримітна людська дівчина домовитися з драконом, у якого на думці лише існує помста, задля спільної мети? Які перешкоди очікує новий й максимально нестабільний союз?

Хочу попередити, що в книжці є багато сексу, але це скоріш не "секс заради сексу", а чудернацький спосіб у магію цього світу. Але знову ж, це не робить книгу поганою... навпаки це щось новеньке що для мене, що й для інших теж.

Почну, мабуть з головної проблеми роману — занадто багато різновидів фейрі й інших істот. Ну от прям надто багато. Деякі з них вже відомі по іншим творам і фольклору, деякі практично невідомі посередньому читачу.
Наступне, що мені не сподобалося — таймскіпи. Завод — школа — універ. Тільки ми познайомилися з життям Джейн, щойно дізналися про її друзів/ворогів/знайомих, щойно почали звикати до оповіді — автор вирішує закінчити з цим і скіпнути деякий час життя Джейн. І знову незнайомі створіння, знову нові друзі/вороги/знайомі. Це все сприймається не як один цілісний роман, а як умовна трилогія, де такий шлях був би цілком виправданий і зрозумілий.

Загалом роман хороший, впевнений що багато рівнів пропустив, але перечитувати не буду, бо ж, здаєте, черга читання сама себе не прочитає. Але залюбки прочитаю Драконів Вавилону та Мати залізного дракона, як тільки Жупанський то все видасть.

*spoiler alert*
Сама наявність у оповіді Хлопчика-тіні разом із кінцівкою роману змушує задуматися про те, а чи реальним взагалі був весь цей світ, чи, власне, це було тільки марення Джейн.