Як тільки я почала читати ці історії людей, одразу ж зрозуміла, що буде дуже важко передати відчуття та настрій книги? У книзі зібрано 39 розповідей про людей, які або воювали в УПА, або допомагали українській армії боротися за незалежність України майже 100 років тому. Жорстокість, з якою вони зіткнулися у своєму житті, завдає нестерпого болю. Тут всього 39 історій, але скільки десятків тисяч українців зазнали тоді переслідувань, арештів, репресій? Їх вбивали, катували, закривали в тюрмах та висилали в Сибір. Незважаючи на це, вони залишилися незламними та нескорилися ні німцям, ні більшовикам. На першій сторінці кожної з розповідей є QR-код, перейшовши за яким ви можете почути частинку історії людини її ж голосом. Любов Загоровська провела величезну роботу зустрівшись з цими героями та розповівши нам все це. Ми завжди маємо пам'ятати, якою ціною нам дається наша свобода та незалежність України. Ви знаєте, я люблю ділитися з вами цікавими думками чи фактами. Сьогодні хочу залишити декілька думок людей, які заслуговують бути почутими. • Ніж ганебне життя, то краще смерть. – Мирослав Симчич • Здобути державу – це півбіди-лиха, а важче утримати. Ми, наприклад, здобули, а утримати як тепер важко. То на вашу долю припало найважче завдання – утримати державу.– Мирослав Симчич • Маму з татом виселили в сусідню хату, а нашу хату зайняв гарнізон, все майно понищили, покрали. У скринях було якесь полотно, якісь сорочки, якесь убрання, вишиття – все покрали. То совіти крали і продавали людям, чи віддавали за горілку, чи собі додому висилали. – Катерина Бережанська • Якби не УПА, то не знаю, чи Україна виборола б незалежність. Бо в кого у душі націоналізм – то це вже до останнього, це вже нікуди не дінеться. – Микола Корольчук • Знаєте, я страшно любив Україну, я Україну любив понад усе. – Михайло Калиняк

Ми воювали та воюємо досі ?️ "Ми Україну здобули, моє покоління страждало, жертви страшні принесло. А теперішньому поколінню треба втримати державу ". Книжка, яку треба мати у своїй домашній бібліотеці. Не тому, що читати модно. Не тому, що все українське популярне. Не тому, що книжковий ринок потерпає і його потрібно підтримати. Ні. Це для того, щоб прочитати, зрозуміти, запам'ятати і передати наступним поколінням розуміння того, хто такі українці і на що ми здатні. В цій книжці зібрані історії з життя учасників УПА, які досі живі, а також згадки про тих, кого вже немає з нами. Це книжка - якір. Допомагає втриматися, навіть попри сьогоднішні емоційні гойдалки війни. У нас завжди були, є і будуть люди, які зроблять усе можливе і неможливе, для того, щоб Україна була.Те, що зробила УПА у свій час здається чимось дуже нереальним і потужним.Час кривавого спротиву. "Знаєте, УПА воювала два десятиліття. Такого в історії більше ніде немає, щоб армія не мала ні магазинів, ні шпиталів, узагалі нічого і воювала. Повністю народ усе підтримував, народ терпів, народ вивозили в Сибір за них. Це була спільна боротьба за Україну".

Історія УПА все частіше зʼявляється на сторінках видань. Радянська влада забороняла говорити про повстанців, називала їх радикалами, бандитами, злочинцями. А ми згадуємо їх боротьбу і наче більше розуміємо мотиви. Бо самі боремось зі злом. #МояУПА - 39 історій людей, які воювали або допомагали повстанцям. Людей, які боролись за Україну й вважали смерть краще за ганебне життя під совєтами. У часи, коли наша держава була оточена ворогами, не мала власної незалежності й ресурсів, щоб її здобути. Вони боролись, голодували, переживали катування, але не зрадили собі. Знаю, ще два роки тому ця книга сприймалась би зовсім інакше. Я би читала про катування і не вірила, що таке могло бути 70 років тому. А зараз знаю, що й за 70 нічого не змінилось. У ворога одне обличчя. Розповіді про боротьбу лунають з вуст простих людей, а ми маємо їх почути. Не просто почути, а розповісти далі. Це та історія, яку мусить знати кожна людина. Знати й памʼятати.