Коротка підліткова антиутопія, яка нагадала мені, що в юності я любила Того, що біжить в лабіринті, Острів і перші два сезони Сотні ? Здавалося б, доволі проста оповідь, яка підіймає багато цікавих філософських питань. Ідеальний світ, в якому всі діляться своїми емоціями наприкінці дня і снами після ночі, де завжди є достатньо їжі та ліків, а людям обирають професії старійшини, які уважно слідкують, хто що вміє найкраще. Тут немає соціальної нерівності, безробіття, голоду, страху, конфліктів… В суспільства є все, окрім ВИБОРУ! Але й чи потрібен він? Чи достатньо цього, щоб відчувати себе щасливим? Цю історію можна описати однією єдиною фразою: «Хто не відчуває болю, той не відчуває життя.» Я починала цю книгу з думками про щось дитяче і достатньо легке, а на виході маю певною мірою сумну історію. Кінцівка залишилась дещо відкритою, через що змушує задумуватися про наслідки всього, що відбулося (і що не відбулося теж). Це та книга, яку через деякий час можна перечитати знову і знайти ще більше. Красива та зворушлива історія, яка точно варта прочитання дорослими.

"Пишайся своїм болем, - завжди казала мати. - Ти сильніша, ніж ті, кому не болить". ?Після смерті матері Кіра залишилась сиротою. Вона живе в в селищі, де всі керуються принципом "хапай і тягни". Тут кожен думає про свої інтереси, панує жорстокість, а найбільше цінують фізичну силу.Того, хто не може бути корисним для громади, забирають у Поле, де він помирає. Кіра народилась зі скаліченою ногою, тому у майбутньому її ніхто не візьме заміж, і вона щодня має робити внесок в життя громади, інакше дівчинку чекає вірна смерть. Та в неї є особливий дар - її пальці мають чарівну владу над кольоровими нитками ? і здатні вишивати дивовижні візерунки. Для цього дівчинка використовує нитки всіх кольорів, окрім блакитного, дуже рідкісного. Де відшукати блакить - цей неймовірно прекрасний колір миру та спокою? ?Це антиутопія, яка досить рідко зустрічається у підлітковій літературі. Авторка описує дивний світ після Руїни, в якому позбуваються людей з вадами. Химерний твір, досить цікавий, в якому самотня дівчинка має щодня робити вибір: стати подібною до інших, щоб вигризати собі право на існування, чи слухати голос серця і керуватися мудрістю, співчуттям і турботою про інших, намагаючись змінити світ, в якому вона живе. Фінал відкритий і тут є над чим замислитись? ?Виявляється, що це друга частина тетралогії " Хранитель". На мою скромну думку, її можна читати як окрему історію. Я б рекомендувала цю книгу підліткам та й всім дорослим, які полюбляють химерні світи.

Антиутопія, що вразила мене в саме серце. Така важлива книга, що відгукнеться в серці багатьох. Можливо, хтось не зрозуміє усіх потаємних сенсів, які сюди вклала авторка. А хтось навпаки скаже про те, що книга зовсім не дитяча. Але я була вражена самою книгою, і тому мені хочеться радити її усім і кожному, аби те, що описується в книзі ніколи не стало реальністю. ⠀ Але спершу трішки передісторії. Коли я побачила "Хранителя" була впевнена, що книга мені не сподобається. Не люблю жанр антиутопія, хоча деякі книги мені заходили. Але на днях вирішила прочитати декілька книг цього видавництва, що вже давно лежать на поличках непрочитані. І одна з них - це був "Хранитель" ⠀ Беручи читати не очікувала чогось глибокого, та й анотація щось не дуже зацікавила. Та коли я почала заглиблюватися в історію, все читання супроводжувалося моїми вигуками: "Ого!" і "Який жах, що ж тепер буде?" ⠀ Тому як ви можете зрозуміти книга дійсно викликала у мене впродовж читання багато емоцій. І для мене це дуже цінно, адже показує, що книга дійсно написана з душею і пропускаючи її таким чином повз себе я розумію, що книга вартісна. ⠀ Але тепер про саму книгу. Джонас одинадцятирічка, і він народився в такій громаді де все просто ідеально. У кожного є сім'я, своя професія, свої діти, ніхто не голодує і всі рівні між собою. Та звісно ж є одне але, все це обирає за тебе рада старійшин. І пару, і роботу, і дітей. А взамін все що потрібно, це виконувати свою справу, не сумніватися у своїй довірі до громади і приймати таблетки від емоцій та бачення кольору. ⠀ Здавалося б, тут все таке ідеальне, що ніхто не хоче нікуди йти звідси. Але коли Джонас на церемонію дванадцятирічок, де всі отримують свою професію стає обраним Хранителем він починає розуміти, що все не так ідеально. І що до цього світу був інший, справжній світ наділений кольорами та сміхом, де святкували день народження кожного і в кожного була своя сім'я, яку не обирали, а яка просто була. І Джонас просто вражений від таких спогадів ⠀ Прочитавши, я зрозуміла, що один із посилів авторки було якраз таки цінувати наш світ, той яким ми живемо зараз, адже колись можливо всі забудуть про нього і будуть будувати свої громади з ідеальними людьми, але без почуттів і спогадів. ⠀ А кінцівка мене так вразила, що одразу ж захотілося прочитати продовження. Яке до речі вже вийшло у видавництві, тому дуже дуже чекаю. До слова дізналася про те, що в цілому це тетралогія - тобто тут у серії чотири книги і мені вже так не терпиться дізнатися про що ж там розповідатиметься. А ще ця книга саме перша частина вже екранізована, тому тепер дуже хочу переглянути екранізацію та порівняти з книгою ☺️

Люблю час від часу почитати антиутопії. І зацікавила ця серія. Це друга частина, яка є українською. Дівчина Кіра має фізичну ваду і живе в суспільстві, де таких людей не люблять і вважають, що вони недостойні жити. Головне -мати силу і здоровий вигляд. Але героїня досить смілива і так легко не здасться. Тим більше, що в неї є певний талант. Дівчина вміє неймовірно вишукано вишивати, а для цього треба добре розумітися на кольорах та знати, з яких рослин їх добувати. Це ціла наука і мистецтво. А ще так важко бути самотньою. Щоб вистояти- потрібні друзі. Таємниці минулого і вибір на майбутнє. Це дуже непросто, але можливо.