Лора Новлін

Я читаю досить багато YA-літератури й рідко відчуваю, що "виросла" з неї. Але саме ця книга змусила мене задуматися: якби я прочитала її у 13–15 років, можливо, вона справила б інше враження. Найперше питання в мене викликав сам початок. Навіщо був потрібен перший розділ? Уже з перших сторінок ми дізнаємося, що щасливого фіналу тут не буде, і далі вся історія будується в очікуванні цього моменту. Емоційний вплив був би набагато сильнішим, якби фінал залишився для читача несподіваним. Фінн і Отем – сусіди, чиї матері були найкращими подругами, тож у дитинстві вони теж були нерозлучні. Та коли настав час середньої школи, їхні шляхи розійшлися: з’явилися нові друзі, нові інтереси. Вони й далі зустрічаються на сімейних святах, час від часу спілкуються, але вже не такі близькі, як колись. Книга написана від імені Отем, і одразу видно, що вона досі небайдужа до Фінна. У неї є власні стосунки, у нього теж, але всередині в дівчини залишається відчуття: у кращому світі вони мали б бути разом. Вона постійно згадує їхнє дитинство, спільні ігри й жарти, а також уявляє теперішнє, де вони поруч. Ці моменти мені здалися дуже зворушливими. Як дорослий читач, я бачу незрілість Отем: її вчинки й реакції часто здаються дитячими. Але думаю, що це було навмисно – автор хотів показати саме підліткову сприйнятливість і недосвідченість. Попри те, що Отем і Фінн подаються як головні герої, їхні стосунки швидко відходять на другий план. Автор більше зосереджується на загальній картині життя середньошкільних підлітків і торкається багатьох тем: незахищений секс, підліткова вагітність, депресія, суїцид. Але всі ці проблеми показані дуже поверхово, а ставлення деяких героїв до них здалося мені легковажним, майже як до чогось нормального. Упродовж 90% книги майже нічого не відбувається, а на останніх двадцяти сторінках сюжет раптово стрімко набирає обертів. Кульмінація, яку ми чекали ще з першого розділу, нарешті відбувається. Якби роман закінчився саме на цьому моменті, враження було б сильнішим, а розчарувань – менше. Але останні десять сторінок виглядають як невдала спроба маніпуляції емоціями. Можливо, у 15 років ця історія справила б сильний вплив. Але зараз вона залишила мене радше байдужою.

Анонім

Друга частина залишила мене з мішаниною емоцій. Читати про те, що він відчував, було боляче, і так, вона знову розбила мені серце. Але все ж… перша книга була сильніша. Мабуть, тому що ті емоції я відчувала вперше — вони били прямо в груди. А в другій я вже знала, як воно, і ефект був слабший. І ще це закінчення… ну, скажімо так, воно не зовсім те, на що я сподівалася. Гарно, але не «вау».

Анонім

«Якби він був зі мною» Лори Новлін - це історія про дружбу, яка поступово переростає в кохання, з усіма типовими підлітковими переживаннями, розмовами про школу, стосунки та перше кохання. Авторка майстерно передає атмосферу юності, але для мене в цьому й криється головний мінус: сюжет і конфлікти здались занадто «шкільними» й драматичними. Звісно, фінал розриває серце, і хоча я ще з перших сторінок здогадувалась, що щось піде не так, все одно важко підготуватися до цього удару. І звісно, я плакала на останніх сторінках, але це не змінює моє загальне враження: занадто все банально і десь я вже таке бачила. Але, втім, мені сподобався посил книги, а саме нагадування: не відкладайте слова й почуття «на потім». Бо іноді «потім» вже не буде. Ось такі у мене неоднозначні думки стосовно цієї книги. Знаю, що є друга частина, але я не купувала. Можливо, ця книга більше «зайде» тим, хто любить ніжні й тривалі історії кохання з присмаком фатальності, але особисто я поставлю їй 3/5.

Анонім