Після "Спустошення" (під час читання якого я повсякчас задавала собі те саме питання: а ЯК все-таки таку його книгу допустили до публікації, ще й в 2016 році...?) я довго не могла взятися за будь-яку книгу Дереша, тим паче що мені подобався саме старий його стиль, той, завдяки якому з'явився "Культ" чи "Поклоніння ящірці". Ризикнула раптово і в принципі очікуючи щось подібне до "Спустошення" - а врешті зрозуміла що те, за що я Дереша полюбила загалом, тепер повертається тільки в окремих випадках: дивакуватість або придуркуватість героїв, наркотики, чиїсь "темні боки" і відсилання на міфологію - все це вже не центр уваги автора, а радше тло, яке "залишається позаду". На передній план тепер виходить життя українців під час повномасштабного вторгнення. У межах України і поза нею, на "нулі" і у тилу. Люди, які думають по-різному, над різними проблемами і в кожного наче є один великий спільний ворог, але водночас загострюється і конфлікт кожного персонажа з його ОСОБИСТИМ ворогом - буквально до максимуму. Досі я думала, що романи про повномасштабку з таким великим рівнем драми (і зверхності родичів до обранців своїх молодших) пишуть тільки Дара Корній і Марія Матіос, але я помилялася. Не можу сказати, що мені не сподобалось, але й не так, щоб розчарована вщент. Радше просто... дізналася те, що знала й так, паралельно зрозумівши, що автор, який подобався досі, сильно змінився і вже точно не писатиме, як раніше.

Вперше читала книгу на цю тему і мені було дуже цікаво. Безліч порад для будь-якої стадії написання від ідеї до оформлення листа на подачу видавництву. Вправи в кінці кожної глави прикольна штука, вони не такі прості, як здається. Далеко не з першого разу вдавалось робити. Але це дуже допомагає розвивати уяву і розуміти, що взагалі хочеш від тексту. Задоволена книгою абсолютно. Буду повертатися до неї неодноразово, бо це все ж посібник.

Без зайвої пафосності, з конкретикою, прикладами й завданнями, які реально хочеться виконати. Відчувається, що писали практики — кожен зі своїм поглядом і досвідом. Корисна не тільки тим, хто мріє про роман.

Неймовірно насичений випуск, легендарний пул авторів та авторок, окремий респект за двомовність, чудовий подарунок для іноземного друга!

Це дійсно дуже концентрований літературний курс, від авторів, що викладають на “Літосвіті”. Без води, зайвих повторів,чітко, структуровано про кожний з аспектів літературної майстерності. Маємо 30 тем, двадцять менторів з їхніми порадами та творчими завданнями, щоб створити цікавий сюжет, сильних непересічних персонажів, водночас навчитися не вигоріти, не закинути роботу на половині дороги, довести рукопис до фіналу. Курс буде корисним і для початківців і для тих, хто хоче систематизувати свої навички та знання з письменницької майстерності. Є поради із саморедагування, співробітництва з бета-рідерами, як саме написати синопсис та анотацію, багато стисло поданої теорії про структуру, оповідача, про те, як створити конфлікт, як працювати з головними і другорядними персонажами. Не забули викладачі про поради щодо авторського стилю, роботи з діалогами, особливостями української мови. Частину книжки присвячено роботі з нон-фікшеном, есеями, порадам щодо психології творчості. Книжка, до якої можна і треба буде звертатися не раз під час власного письма.

Маленька книга концентрованої пітьми. Я чомусь не була готова до того, наскільки тригерною буде ця книга, тож споживала її невеликими порціями протягом місяця. Але воно того варте, хочу перечитати її з часом. Ще не зустрічала настільки витонченої, образної та сповненої алюзій книги про події, які ми всі зараз переживаємо. Багато моментів глибоко відгукнулись, а деякі цитати влучали просто в ціль. Я навіть ловила себе на думці, що автор дуже точно сформулював те, що я відчувала, але не могла висловити. Чудова, хоч і дуже болісна книга.

Пітьма огортає нас щоночі. Хочемо ми цього чи ні, але життя циклічне і після дня завжди наступає ніч. Темна, холодна та густа. Ніч жалить, бо вона оголює страхи. І якщо ми самотужки не здатні затримати сонце чи викликати його раніше, то хоча б можемо спробувати зберегти світло всередині себе. Для мене ця книга про вибір - глобальний і локальний, суспільний та особистісний, адже кожен герой обирає: йти воювати, читати новели, приймати ліки чи ні, їхати в Амстердам, чекати старого чи почати з нуля нове, боротись чи зневіритись. Автор майстерно змальовує, як пітьма раптово падає на людей, ніби нові декорації на сцені і гасить все – ліхтарі, вітрини, опалення, водопостачання... Емоції, надію, кохання. І коли країна бореться за існування, кожен з нас веде боротьбу ще й за себе. Із самим собою. Кожен з нас має свою Медузу, яку свідомо чи несвідомо поселив десь у серці. Це ніби фото чи голосове повідомлення, яке щоразу слухаєш знову і знову, щоб провалитися туди, де болить, б ми так легко чіпляємось за погане. Ми не обирали умови, проте ми можемо обрати дивитися в очі Медузі і щоразу кам'яніти, виморожуючи душу чи ні. Автор рефлексує на болючі для усіх нас питання: розмови з родичами-друзями по той бік кордону, тема тилу і віддаленість війни в мирних містах, повернення та адаптація військових. Історія чотирьох друзів, які хотіли мати веселе безтурботне життя, але які мають своїх Медуз незалежно від роботи і соціального походження. Історії жінок, які кохали, кохають, бояться кохати, але продовжують це робити попри все. Розвиток дії і сюжету напряму корелює з порою року. Холодний листопад – це ще не зима, проте зрозуміло, що вона неодмінно настане. Жити в листопаді - ніби чекати кінця - що й переживають герої: Соломія зі Славком, Мирослав із Христиною, Леся з Яблонським. Проте грудень не приносить смерть, а приносить байдужість та холод у душі. Символічним є фінал, що розгортається на Різдво - час дива, надії, народження нового життя. Адже попри обстріли ми вмикали генератори і павери, співали пісні, ділилися зарядками. Адже попри пітьму Різдво наступає - нове, народжене з блекауту, з відтятою головою Медузи. Біль дає відчуття життя, проте його теж треба відпускати, щоб рухатись далі, бо щоб там не було, світло завжди перемагає пітьму. Книгу однозначно рекомендую для прочитання, бо вона про кожного і кожну з нас, про наш спільний біль, що нашаровується на важкі особистісні трагедії. Попри важку тему, читається легко на одному диханні. Роман насичений алюзіями на грецьку міфологію, тому хочу перечитати ще раз після того, як розберуся хто кому брат сват у тих богів)

Чарівна різдвяна книга! Оповідання Олени Пчілки «Маскарад» – тепер моє улюблене! Я наче побувала в зимовому сніжному Києві 1900-х років. Звісно, в книзі є й інші атмосферні оповідання, які особливо приємно читати в різдвяний період. Таку книгу хочеться берегти і перечитувати улюблені твори перед святом Різдва.