Це псевдобіографія вигаданого художника, тому не дивно, що книга сповнена іронії, гумору, алюзій та великої кількості посилань на різні твори мистецтва, художників, авторів. Було дуже цікаво гуглити картини та митців, розпізнавати «великодки» від автора. Крім того, Курт відомий своїми антивоєнними посилами, і ця книга не є винятком. Загалом, мені сподобалося, але до ідеальної оцінки чогось не вистачило.
Загалом мені сподобалося – це хороший антивоєнний роман у стилі Воннегута, місцями нагадував "Пастку-22". Втім, я так і не змогла полюбити персонажів чи звикнути до них настільки, щоб повною мірою їм співчувати. Книга всього 200 сторінок, і мені не вистачило обсягу, щоб глибше зануритися в їхні переживання.
Хочете «Голодні ігри» для сумних і задовбаних дорослих? Тих, хто щодня прокидається від звуку сповіщення, вирішує задачі заради задач, отримує тривожність від ШІ і відчуття, що їхня робота – це нескінченний понеділок. Читайте «Механічне піаніно» Курта Воннеґута. Це книжка з вайбом вічно незадоволеного клерка, який працює з натягнутою професійною усмішкою і внутрішнім монологом: «пішов ти нахуй зі своїми задачами». ? Тут піднімаються всі знайомі питання: • Наскільки кайфовим буде життя, коли всю роботу робитимуть роботи? • Наскільки швидко за шкалою від 1 до «піду втоплюся у річці глибокій» ми відчуємо себе непотрібними? • Чи можна зійти з глузду від нескінченних пушів і сповіщень? • Чому перукарі й бармени — останні бастіони людяності в епоху ШІ? • І головне — що робити з тим вільним часом, який нам дістанеться разом з машинним прогресом? А ще це книжка-дзеркало. Про нас. Про тебе, який працюєш на автоматі. Про тебе, яка боїшся відпустки, бо тоді доведеться подивитись у порожнечу. Про всіх нас — функціональних, ефективних, але трішки зламаних. І от що лякає найбільше: Воннеґут написав це все в 50-х. А звучить як понеділковий Zoom з HR про важливість командної роботи, що ми тут всі «родина» і все таке. Дуже раджу до прочитання. Якщо не зараз, то точно будете замовляти цю книгу о 2 ночі, після того як вирішите відкрити барбершоп і зайнятися своєю справою, аби бути більше серед людей, а не чатів і ШІ.
Головна книга улюбленого автора, смішно, іронічно, незвично
Я дочитала, а значить для мене книга була цікава, зараз в 21 столітті я можу бачити чи пророча була книга. Можу зробити висновок про те що все в історії повторюється, в 20 столітті кричали що машини захоплять людей, в 21 що штучний інтелект захопить людей, один і той сценарій, скажіть Хто пише цей сценарій???
Автор як завжди вражає, дуже неочікуваний сюжет, цікаво.
«Синя борода» Курта Воннегута — це іронічний, глибоко особистий роман у формі вигаданих мемуарів художника Е. Р. Карабекяна. Через його сповідь Воннегут розмірковує про сенс мистецтва, наслідки війни, самотність та старіння. Автор зберігає свій фірмовий стиль — саркастичний, водночас легкий і проникливий. Ключова тема — пошук правди у світі, де все здається фальшивим. Книга водночас смішна й сумна, ідеально підходить для тих, хто цінує Воннегутову гру з формою й змістом.
Котолог