От чим мені подобається Коллін Гувер — так це її різноплановістю. Вона вміє бути різною. «Кістки серця» — це не трилер і не детектив, а тепла, щемлива, місцями наївна романтична історія. Але саме в цій простоті є сила. Книга багато говорить про чесність — крихку, незручну, але дуже важливу. Про те, як ми постійно щось додумуємо за інших, навішуємо ярлики й приймаємо свої припущення за істину, хоча іноді достатньо просто поговорити. Цей роман наштовхує на роздуми про прийняття — себе й інших. Про вміння не засуджувати чужі почуття та цінності, навіть якщо вони відрізняються від наших. Тут багато тиші, пейзажів, океану, сходів сонця — і вміння героїв помічати красу в простих речах. Читати це було по-справжньому приємно. Головні герої — дуже цілісні. Мене магічним чином ніхто не дратував, навіть у моментах розбіжностей. Вони намагаються чути й поважати одне одного, і це відчувається. Саме тому їхня історія сприймається щиро, без внутрішнього спротиву. Третя книга Гувер — і я вже чітко розумію свою залежність від її письма.

Це найгірша книжка Коллін Гувер, яку я прочитала. Мені не сподобались головні герої. Самсон якийсь дивний самого початку (наприкінці ми дізнаємось причину). Але це не виправдовує його: він маніпулює Беєю спочатку нічого їй не говорить, каже, що пізніше розповість, вона у нього закохується. Якщо не хотів їй робити боляче, то не треба було підпускати ближче або самого початку все розказати. Та сама Бея мене теж дратувала, постійно брехала.

Чудова книга

"Веріті" Коллін Гувер — це психологічний трилер з елементами детективу. Ключовий конфлікт тут будується не навколо «що сталося», а навколо того, у що саме ти вирішиш повірити. Факти ніби одні й ті самі, але інтерпретації — кардинально різні. І саме в цій точці книга починає грати з читачем. Веріті перекладається як «Правда» (з французької), і це не просто красиве слово на обкладинці. Вже з перших сторінок стає зрозуміло: правда тут не є чимось сталим або об’єктивним. Вона змінюється залежно від того, хто розповідає історію і з якою інтонацією. Я брала цю книгу без особливого ентузіазму. Для мене Коллін Гувер довгий час асоціювалася з романами про токсичні стосунки, емоційні гойдалки і надмірну тілесність. Це був не мій автор і не мій жанр. Але "Веріті" отримала занадто багато позитивних відгуків від друзів, а ще я якраз перебувала у фазі, коли мені хотілося саме детективів і трилерів. Без спойлерів — книга захоплює майже одразу. Вона читається дуже легко, але за цією легкістю ховаються по-справжньому моторошні речі. Авторка дуже точно працює з темними емоціями, страхом, провиною і відразою. В якийсь момент ти перестаєш бути стороннім спостерігачем і ніби фізично присутній у цій історії. Якщо я вірю у світ книги — для мене це завжди показник її якості. Десь із середини сюжет закручується настільки сильно, що з’являється відчуття: так у реальності не буває. Я весь час чекала на якийсь містичний злам, умовно «потойбічне» пояснення, як у Павлюка. Але фінал дуже тверезо повертає до реальності — жорсткої, неприємної, але цілком можливої. І саме це робить історію сильнішою. Окремо хочу сказати про тему, яка стала для мене точкою особистої рефлексії. Книга дуже чітко показує, як будь-якою інформацією можна маніпулювати. Одна й та сама подія, подана під різними кутами, створює два різні Всесвіти: — у першому все виглядає логічно, безпечно, майже правильно; — у другому — страшно, бридко і безвихідно. І обидва ці Всесвіти можуть існувати паралельно. Ця книга потрапила до мене в момент, коли мені було морально дуже не ок. І, як не дивно, саме цей інструмент — можливість інтерпретувати реальність по-різному — виявився важливим. Бо інколи зміна оптики не змінює фактів, але змінює те, як ти з ними живеш. Щодо епілогу. Є думка, що він псує книгу. Для мене — навпаки. Основна історія ще залишає ілюзію нормального майбутнього. Епілог цю ілюзію знімає остаточно. Він чітко дає зрозуміти: не всі історії мають право на «окей-фінал». І це, можливо, найчесніше рішення у всій книзі.

  Навіть якщо Ви забули тонкощі сюжету попередньої частини,- авторка постійно повертається до минулого героїв, переказуючи сюжет, переповідаючи сторінки щоденника Лілі, або, що переживав та відчував Атлас, коли був підлітком, що згодом усе згадується. Сподіваючись на легке читання, типу Хеппі енд, була трохи здивована, бо в першій половині книги Коллін Гувер додала драми. Нові сюжетні лінії, герої. Звісно, в основі сюжету те, що Лілі мала розірвати відносини з чоловіком після розлучення. Приклад того, що розлучення не завжди звільняє жінку від впливу чоловіка. Що вона боїться "жити своє життя" через ревнощі та його его. Батько дитини маніпулює життям жінки через дитину. Мені сподобалось, як авторка показала приклад розв'язання такої проблеми. Дуже зворушливо прописала відновлення стосунків героїв після розлуки. Хімія, ніжність, турбота, повага до взаємних кордонів... Цінність одне для одного. Навіть захотілося повірити, що можливі такі стосунки в реальному житті...💕 Отже, мені сподобалось❤️‍🩹 🌺на мою думку, легше підняти багатоповерхівку над головою, ніж назавжди піти з нездорових стосунків. ❤️‍🩹Жодні твої дії не можуть виправдати рукоприкладства з боку розгніваного  чоловіка. ✨️ Уявіть усіх людей, яких ви зустрічаєте в житті. Їх так багато. Вони потрапляють у ваше життя, як хвилі, вирують, а потім відпливають із часом. Деякі хвилі більші та впливають на вас більше, ніж інші. Інколи хвилі приносять із дна океану речі й залишають їх, викидаючи на берег. Як сліди на піску після відпливу - свідчення того, що хвилі колись були тут.🌊🌊🌊 💔Дехто вважає, що, кохаючи понівечену людину досить сильно, можна зрештою її зцілити, але проблема в тому, що, як наслідок це нівечить і тебе... 🔥найважче у припиненні аб'юзивних стосунків - це те, що погані моменти не обов'язково зникають. Подекуди вони далі показують свої гидкі гримаси. Коли ти припиняєш аб'юзивні стосунки, зникають хороші моменти.

Мені книга сподобалась. Читається швидко. Вміє авторка зачепити за струни душі. Місцями у мене просто лилися сльози. Люблю так зняти емоційну напругу.

Якби було можна, я би поставила всі 1000 із 10! Я людина сентиментальна, часто плачу на фільмах, але не книжках, бо читаю переважно трилери та детективи. Ця історія змусила мене відчути тааакий різноманітний спектр емоцій, що мені важко зараз навіть оформити їх у слова. Було смішно, радісно, сумно і боляче. Цей роман — 100/10 Він розібʼє вам сердечко, але зцілить його знову ?

Почнемо з візуала: книжка неймовірна, дуже приємний оку шрифт, естетика кольорового зрізу, суперки і листівки так і манила до читання)) мені здається це ідеальний варіант, щоб вийти з нечитуна. Про сюжет: Зізнаюсь чесно, читаючи, я уявляла вже персонажів з майбутньої екранізації. Чи подобався мені хтось з персонажів? Ні, вони викликали недовіру, огиду і нерозуміння. З мінусів - історія в кінці (без спойлерів) з персонажкою з собакою, як на мене, вона була зайва, всі персонажі і так проявили себе повною мірою. Раджу до читання цю історію і рада, що почала знайомство з Гувер саме з цієї книжки