Клер Макінтош

Книга дуже захоплива, після прочитання кожної глави обдумувала, чому так і що буде далі. Перший розділ досить рівний, спокійний, а в другому вже почнеться те, від чого не можна відірватись.

"Я кохав тебе так сильно, що це лякало мене. Я й не уявляв, що можна хотіти когось настільки, що готовий на все, аби втримати цю людину. Якби я міг забрати тебе на безлюдний острів, подалі від усіх, я б зробив це".

🌧️ Я не можу пояснити, чому мене так притягувала ця книга. Я звернула увагу на обкладинку з краплинками дощу та анотацію, яка дала мені зрозуміти, що читання буде дуже болючим🥺 Але всеодно взяла її.

🌧️ Одного дощового листопадового дня мати з п'ятирічним сином повертаються додому. Та невгамовний хлопчик вириває долоньку і перебігає через дорогу. Тоді стається непоправне... На високій швидкості дитину збиває автомобіль. Водій безслідно зникає з місця події, залишивши шоковану жінку, що прикриває плащем свою дитину.
Чи вдасться копам знайти винного?

🌧️Захопливий трилер, болючий та жахний.Він не для вразливого читача❗

Британська письменниця Клер Макінтош є колишнім офіцером. Вона працювала у відділі карного розшуку і цю книгу написала на основі подібного злочину.

Проте авторка не лише описує розслідування цієї складної і здавалось би безнадійної справи, але й заглиблюється в найпотаємніші закутки життя героїв і витягує на поверхню їхні страхи, проблеми та жахливі таємниці.

Несподівані повороти, напруження оцінять любителі цього жанру.

🌧️Ми спостерігаємо за сімейними відносинами, коли чоловік цілком відданий роботі, а дружина присвячує весь свій час дітям та хатній роботі. Проблеми з підлітком-сином та можливість скочити у гречку.
Чи вдасться подружжю порозумітися?

🌧️Та особливу увагу авторка акцентує на інших токсичних стосунках, коли сліпа закоханість минає і жінка залишається наодинці з жорстоким звіром.Бажання володіти цілком і нероздільно з однієї сторони та паралізована сила волі і тваринний страх з іншої.
Чи можна вирватися з пекла?

🌧️У цьому творі маємо можливість проникнути в життя аб'юзера та жертви і пройти з останньою важкий шлях до віднайдення себе, як особистості, визнання помилок минулого та розуміння того, що життя насправді може бути зовсім іншим.

ДТП. Смерть дитини. Зникнення водія з місця подій. Депресія матері померлого і її втеча задля початку нового життя.

Здавалося б, все доволі банально. І в банальність ми віримо, начебто вхоплюючи кожен натяк. Усю першу частину книги читаємо на максимальній швидкості, аби скоріш упевнитись у своїх здогадках. Допоки в її останньому абзаці читача не перевертають з ніг на голову.

Я з'їла книгу за 2 дні! Хоча часу на читання було обмаль. Ввечері, сідаючи за однією сторіночкою перед сном, я не могла відклеїтись від неї, поки не відчувала виснаження. Захопливо.

Але вважати сюжет Макінтош ідеальною формулою детективу, чи-то трилеру, я не насмілюсь. І розумію, що саме мене так захопило (іншого ж це, може, й роздратує) - картинка сімейних відносин різного формату. Мені завжди цікаво разом з книгами підглядати, як живуть інші. Це і чужі граблі, і аналіз власного порядку водночас. Ну, і плюс, як ви вже зрозуміли, трохи напруги, емоційності та детективних "прозрінь" роблять своє діло.

Читаючи пролог мені вже захотілось покинути книгу, бо історія загибелі п'ятирічного хлопчика мала бути надто болючою.
Так і сталось: болю лише додавалось.

Але все ж я читала далі.
Про жінку, яка вже не мати і не скульпторка. Яка шукає новий сенс життя, коли попередній розбився у жахливій автомобільній аварії.

Про поліцейського, що повністю присвячує себе роботі, але має купу проблем вдома. Про те, як він вовтузиться у бюрократичному болоті, намагаючись знайти винного в загибелі хлопчика, який навіть не зупинився після того, що сталось.

Перша частина книги виявилась трохи схожою на одну книгу, але я відчувала, що щось тут не так.
Передбачала різку зміну сюжету.
Та мої здогадки були зовсім неправильними. Авторка зуміла мене здивувати і ввести несподівану, але дуже важливу тему.

Захоплива книга, читається на одному диханні.
І хоч я співпереживала головній героїні, боялась за неї, не засуджувала, але по-справжньому зрозуміти її дій не змогла.
Мабуть тому, що сама в такій ситуації не була. Дякувати Богу.