Цю книгу я відкладала досить довго, хоч на полиці вона стояла вже давненько. Мене лякала кількість сторінок і розуміння, що сильної динаміки не буде. Мої очікування мене не підвели. Ця книга - це сімейна сага, яка охоплює кілька десятиліть життя родини Соренсенів. Читаючи, ти відчуваєш себе частиною цієї сім’ї: сидиш поруч на вечері, чуєш їхні жарти, сварки, невимовлені образи й маленькі секрети. У центрі уваги - батьки, чия любов витримала випробування роками, і четверо дочок, кожна з яких має власний шлях, страхи й болючі точки. Авторка майстерно переплітає їхні теперішні історії з минулим, поступово розкриваючи, як рішення, прийняті колись, вплинули на теперішнє. Мені сподобалося, що тут немає ідеальних героїв: кожен робить помилки, має свої слабкості, але саме це робить їх живими. Атмосфера книги дуже тепла, навіть коли йдеться про непрості моменти, і відчувається, що в основі всіх конфліктів - любов, просто виражена по-різному. Як і очікувала, це не швидкий, «екшн» сюжет - події розгортаються спокійно і плавно, а головна цінність у діалогах, деталях та психологічній глибині персонажів. Загалом сподобалось, хоча були моменти, які дратували.

Іноді найкращою ідеєю буває - почитати про щось реальне) Особливо після різних фентезі про драконів або нереалістичних історій кохання. Бо життя складається з різноманітних компонентів і навіть найбільш щасливі родини мають за своїми плечима не найприємніший досвід. Ця книга хоч і має 670 сторінок, але читалася дуже легко, з задоволенням. Історія розповідає про подружжя Девіда та Мерилін, та їхні 4 дочок. Як склалося життя кожного з них - як дитинство дівчат повпливало на їх доросле життя. Бо, попри те, що вони мали дуже люблячих батьків, характери сестер настільки різні, що мало віриться, що вони родичі. Оповідь ведеться у двох часових проміжках: як тільки все починалося та зараз. Ця історія зачепила мене своєю справжністю людського життя: як звичайні люди переживають горе, як бояться розчарувати близьких і брешуть, як бояться минулого, з яким тепер треба зжитися, як бояться порвати болісні стосунки, переживають самотність. І як все це може зцілюватися, коли любиш та маєш правильні орієнтири. Деякі персонажі мене злили своєю поведінкою, деяким я дуже співчувала та підтримувала, але ніхто не залишився осторонь. ❗️Далі трошки спойлерів❗️: Мене зворушила історія доньки Ліз, яка не могла наважитися завершити стосунки з чоловіком, у якого була депресія, через почуття провини. Як вона завагітніла від нього і стала боятися ще більше. І мене дуже зворушив момент, коли вона пішла до батька поділитися всім цим. Мене максимально обурила героїня Вайолет, яка народила дитину та одразу віддала його, навіть не глянувши. І коли він зʼявився в її житті знов, то поводилася максимально по-ідіотськи, бо не хотіла нести за нього відповідальність та робила винними всіх інших. Їй довелося пройти довгий шлях, щоб прийняти все це та нарешті взяти відповідальність. Мені сподобалася відчайдушна Венді, яка зазнала за життя багато страждань, була травмована, але все одно була певної міри сильна та допомагала своїм рідним. Мені запамʼяталася Грейс, яка настільки сильно не хотіла розчарувати батьків, що довго не могла зізнатися їм, що не вступила в жодний університет та працює за копійки. Але як тільки сказала правду, то отримала величезну підтримку. Ось пара цитат, які мені сподобалися (всі інші без контексту складно зрозуміти): "Девід - хороша людина. Але в нього є недоліки, як і у всіх нас. Наміри в нього добрі, але вчинки не завжди правильні. Як буває з кожною людиною" " - Якби я була на твоєму місці, я б убила себе тодішню (старша донька каже матері) - Не вбила б. Ти б зробила б все, що було у твоїх силах, і все б здолала, а потім, через декілька десятиліть, пішла б до своєї первісточки, щоб поласувати обідом та викурити цигарку. Ба більше, тебе приголомшило б те, якою розкішною жінкою вона стала".

Так, безумовно, книга може бути нуднувата. Але, як на мене, це властивість, яка притаманна майже всім родинним історіям і драмам. Розуміючи це - все одно почав читати. Читав не швидко, розтягуючи історію на кілька місяців. Мабуть, це і є для мене найефективнішим варіантом читати сімейні саги. Просто треба приготуватися до цього і читання пройде легко, залишивши приємний післясмак після закінчення цієї історії.

Ну яка ж це чудова книга! Якщо чесно, то я взагалі в захваті і мені це навіть трішки заважає в написанні добротного відгуку! Так, і таке буває: багато вражень, емоцій і страх, що ніяк не вдасться передати словами те, чого справді вартий цей роман. По-перше, це справжнісінька сімейна сага-історія, які я так люблю! Тут немає якихось химерних і кіношних драм, які наполегливо натякають, що ось-ось треба буде хустинку, адже скоро кульмінація і потім усі житимуть довго і щасливо. Сюжет плавний, але ні крапельки не нудний, герої дуже реалістичні, живі, що викликають злість, жалість, обурення і навіть бажання комусь навалювати за те, що він творить зі своїм життям. Є сімейні таємниці, є величезне кохання і такі ж величезні розчарування! По-друге, книга про сім'ю, де мама та тато народили та виростили чотирьох доньок. Це саме собою цікаво, правда? Адже в такій родині ніколи не було нудно і тихо. А потім ці доньки пішли у доросле життя і, начебто, мама з татом можуть видихнути. Але хіба хтось повірить у те, що на цьому участь батьків у житті дитини закінчується? По-третє, і це найголовніше, роман про те, що ми можемо шалено любити один одного, але це взагалі ніяк не скасовує наші недоліки, шорсткості характеру, стервозність, гостру мову, уразливість і бажання бути єдиною і неповторною для всіх і завжди. Будь-яку дівчинку, дівчину, жінку треба зрозуміти і пробачити одразу. Адже ми — це емоції, і лише потім холодний розум та раціоналізм. Прекрасно від першої до останньої літери. Блискучий дебют. Однозначно у топ року.

Книга "Так весело нам ще ніколи не було" від Клер Ломбардо — це сімейна сага родини Соренсонів. На мою думку, авторка майстерно переплітає долі сестер, показуючи їхні пошуки себе, радощі й розчарування, а також непрості стосунки з батьками. Ця історія захоплює з перших сторінок своєю щирістю та глибиною. Варто відмітити, що авторка вміє передати всю палітру емоцій: від сміху до сліз, від тепла до напруження. Вона змушує задуматися над тим, що ховається за фасадом ідеальної сімейної ідилії. Особливо вражає, як вона балансує між драмою та гумором, створюючи живих і справжніх персонажів. Це не просто роман про сім'ю — це роздуми про любов, прощення та цінність правди. Для тих, хто цінує глибокі та емоційні історії, ця книга стане справжнім відкриттям. Не знаю чому, але мені подобається всі книжки, які обирає видавництво РМ?

Сімейні історії бувають різними: зворушливими, трагічними, веселими, а бувають – такими, як ця. Це книга про родину, де все ніби добре, але якщо придивитися – ідеальної картинки не існує. Вона чесна, трохи болюча, місцями дуже смішна, а головне – жива. Авторка майстерно розкриває характери, показує, як дитячі травми формують дорослих людей, і як у кожній сім’ї є свої таємниці, які визначають її майбутнє. Якщо вам подобаються драми, у яких впізнаєш реальне життя, ця книга точно зачепить?

8,5/10 Я намагалася оцінити цю книгу якомога об'єктивніше, але все одно це важко, бо у мене велика сім'я, я донька, мати, жінка, а ця книга дуже життєва. І мені здалося, що людям, які далекі від багатодітних сімей, батьківських труднощів, "Так весело" не буде зрозумілою та здасться нудною. Отже, маємо родину Соренсонів: батьки Мерилін та Девід, доньки Венді, Вайолет, Ліза, Ґрейсі. Історія цієї родини розгортається у двох часових паралелях - теперішні події та події від знайомства батьків (з 1975 року). TW: депресія, післяпологова депресія, втрата дитини, покинути дитина, передозування наркотиками, подружня зрада, смерть близької людини. Здається, що головні герої - це самі Соренсони, але насправді головна сюжета лінія належить Джоні - сину Вайолет, якого вона покинула одразу після народження. І ця лінія дуже болюча. Як я не намагалася зрозуміти Вайолет та її вчинок протягом розкриття її як персонажа, я так і не змогла. Не простила їй, мені було дуже жалко хлопця. Дуже помітно, що улюблені персонажки авторки - це Венді та Мерилін. Їхнім лініям приділено більше місця, ніж іншим, більше розкриті характери. Вони знаходяться увесь час ніби у якомусь непроголошенному протистоянні. І самий сильний діалог книги - це діалог між Мерилін та Венді про батьківство. Зовсім мало уваги було приділено Девіду та Ґрейсі, мені їх було замало. Книга зовсім не весела, як може здаватися з назви. Тут є над чим посміятися, але це здебільшого сарказм та сміх крізь сльози. Моментів, щоб поплакати теж вистачає, але це не скло. І от ніби книга дуже класна, але чогось не вистачає, щоб оцінити на максимум. Вона досить важка (в усіх значеннях), тут є над чим подумати, тому наврядчи вийде проковтнути її швидко. Любителям сімейних саг зайде безперечно

Дуже емоційна сімейна історія, про різницю поколінь. Не завжди юні серця бачать все як є насправді в стосунках власних батьків Рекомендую до прочитання. Не залишить байдужим нікого.