📜 це був мій останній книжковий почекун минулого року, і цікавий факт — останню сторінку я перегорнула буквально за 3 хвилини до нового року. і це було ідеальне завершення. отже, маємо родину Соренсонів. Девід і Мерилін кохають одне одного до нестями вже сорок років і виростили чотирьох доньок: Венді, Вайолет, Лізу та Ґрейс. на перший погляд — родина з реклами пластівців. але сюжет стартує з того, що в їхнє і без того хаотичне сьогодення вривається Джона — підліток, якого одна з сестер п'ятнадцять років тому віддала на усиновлення. і цей хлопчина стає тим самим сірником, який кидають у діжку з бензином сімейних образ. авторка обрала дуже круту подачу. історія розвивається у двох часових лініях, які поступово зближуються. у сучасності ми маємо дорослих доньок, які варяться у своїх драмах [я поки читала, постійно жартувала, що в сюжеті взагалі немає невагітної жінки — там постійно хтось або при надії, або з немовлям, або з травмою навколо цього]. а паралельно нам показують минуле: від знайомства Девіда і Мерилін, народження кожної з дівчат, хто якою бусінкою (чи не дуже) був у дитинстві, їхню юність і всі ті дрібні моменти, що зліпили з них тих дорослих, якими вони стали. обожнюю таке, бо це дозволяє скласти повний пазл. окремо хочу зупинитися на психологізмі, бо це справжній фундамент цієї історії. авторка не просто показує нам сварки, вона буквально препарує комплекси кожної з сестер під мікроскопом. ми бачимо геніальну і страшну річ: як батьківське ідеальне кохання стає прокляттям для дітей. Девід і Мерилін настільки розчинилися одне в одному, що їхній шлюб відкинув гігантську тінь на доньок. дівчата виросли з глибоким комплексом меншовартості — вони впевнені, що ніколи не досягнуть такого рівня близькості у власних стосунках. і як наслідок, кожна саботує своє життя по-своєму. це настільки круто прописано: Венді ховає свій біль і втрати за колючим цинізмом, алкоголем і безладними зв'язками [найбільш бісяча, але і найбільш зломлена]. Вайолет перетворюється на невротичного контрол-фріка, бо треба ж якось заглушити провину за віддану дитину. Ліза, яка завжди була хорошою дівчинкою і намагалася всім догодити, раптово ламається під тиском очікувань. а наймолодша Грейс взагалі живе у суцільній брехні, аби здаватися успішною в очах своєї ідеальної рідні. ти не просто читаєш — ти сидиш на сеансі сімейного психотерапевта. і хоча їхнє життя привілейованих американок не дуже нагадує життя моїх умовних ровесниць (відчувається інший менталітет), з певною натяжкою я можу припасувати ці долі до українського контексту, бо травми, конкуренція між сестрами і нелюбов до себе не мають національності. словом, це рівень побутових драм, тут немає екшену чи якихось масштабних подій. але за фасадом ідеальної сім'ї ховається стільки трешу, який час від часу чудила кожна з сестер, що відірватися неможливо. до речі, дуже цікаво подано, як в одній сім'ї при одному й тому самому вихованні виростають кардинально різні особистності. за це прям сильний лайк! якщо спробувати передати атмосферу книги, то це, безперечно, великий батьківський будинок у передмісті Чикаго, де пахне вином, осіннім листям, старими дитячими кімнатами і прихованими образами (дуже великою кількістю). попри це атмосфера дуже затишна, але водночас клаустрофобна — від цієї родини неможливо сховатися. 🪶 щодо тем, то їх тут насправді багато: • материнство і сестринство (в усіх їхніх токсичних і прекрасних проявах); • тягар батьківських очікувань і тінь ідеального шлюбу; • образа як фундамент стосунків (бо образ тут було багато і вони накопичувалися роками); • дитячі травми і як вони впливають на нас дорослих; • прощення себе і своїх рідних. ✨ плюси: • глибокий психологізм, адже ти реально починаєш жити з цими людьми, відчувати їхній біль і відразу до їхніх вчинків, і навпаки - вболіваєш за них, десь хочеш стукнути, десь - пригорнути; • однозначний плюс - можливість залізти в голову кожному персонажу, бо є POV від всіх ключових героїв; • конфлікти і драми виглядають максимально реальними. ➖ єдиний мінус для мене: • книга об'ємна і місцями реально виснажувала, хоча там постійно щось відбувається на мікрорівні. замість висновку скажу, що це глибока, емоційна і дуже густа сімейна сага. дочитавши її, я ще довго крутила в голові долі цих персонажів, намагаючись їх зрозуміти. якщо Клер Ломбардо пише і інші свої книги в такій же манері — я точно хочу читати ще. однозначно раджу всім фанатам неспішних, але болючих психологічних драм про заплутані родинні стосунки і те, що насправді ховається за фасадом ідеальних сімей.

Зворушлива сімейна сага про кохання, взаємини та непрості вибори поколінь. Клер Ломбардо майстерно показує складність родинних зв’язків і те, як минуле впливає на сучасність. Хоча сюжет іноді розгортається повільно, книга захоплює глибиною персонажів і щирістю емоцій, нагадуючи, що справжнє щастя будується на взаєморозумінні, прощенні та любові, яка проходить крізь час.

Ми часто чуємо, що на психіку дитини негативно впливають непорозуміння та сварки її батьків. Що немає гіршого середовища для зростання, ніж родина, де відсутні любов та взаємоповага. А ця книга про те, де навпаки, безмежне кохання між татом та мамою стає причиною стресу дітей з усіма випливаючими наслідками. Як підібрати собі пару, якщо планку піднято так високо і перед очима постійний приклад ідеального шлюбу? «Ми всі емоційно непідготовлені, бо ви з татом любите одне одного більше, ніж нас.» Сюжет. Мерелін та Девід закохались один в одного та побрались. А потім почали народжуватись їх донечки, яких всього було аж четверо. Венді, Вайолет, Ліза та Грейс. Чотири сестрички, кожна з непростим характером та своєю непростою долею. Ми спостерігатимемо за цією сім’єю від зустрічі Мерелін та Девіда до життів вже їх дорослих доньок та їх дітей. Легка та добра книга, яка викликала іноді сум, а іноді щиру посмішку. Достатньо затишна, без трешу та жорстокості, яких останнім часом і так всюди напхано забагато. Місцями було трохи нудно, але я перейнялася настроєм книги – вона зовсім не про екшн і динамічні події були б недоречні. Так весело нам ще ніколи не було спонукає згадати своїх рідних та подумати про відносини з ними. І обійняти. «Гадаю, ми робимо боляче тим, кого найбільше любимо, бо знаємо, що вони нас не покинуть.»

Цю книгу я відкладала досить довго, хоч на полиці вона стояла вже давненько. Мене лякала кількість сторінок і розуміння, що сильної динаміки не буде. Мої очікування мене не підвели. Ця книга - це сімейна сага, яка охоплює кілька десятиліть життя родини Соренсенів. Читаючи, ти відчуваєш себе частиною цієї сім’ї: сидиш поруч на вечері, чуєш їхні жарти, сварки, невимовлені образи й маленькі секрети. У центрі уваги - батьки, чия любов витримала випробування роками, і четверо дочок, кожна з яких має власний шлях, страхи й болючі точки. Авторка майстерно переплітає їхні теперішні історії з минулим, поступово розкриваючи, як рішення, прийняті колись, вплинули на теперішнє. Мені сподобалося, що тут немає ідеальних героїв: кожен робить помилки, має свої слабкості, але саме це робить їх живими. Атмосфера книги дуже тепла, навіть коли йдеться про непрості моменти, і відчувається, що в основі всіх конфліктів - любов, просто виражена по-різному. Як і очікувала, це не швидкий, «екшн» сюжет - події розгортаються спокійно і плавно, а головна цінність у діалогах, деталях та психологічній глибині персонажів. Загалом сподобалось, хоча були моменти, які дратували.

Іноді найкращою ідеєю буває - почитати про щось реальне) Особливо після різних фентезі про драконів або нереалістичних історій кохання. Бо життя складається з різноманітних компонентів і навіть найбільш щасливі родини мають за своїми плечима не найприємніший досвід. Ця книга хоч і має 670 сторінок, але читалася дуже легко, з задоволенням. Історія розповідає про подружжя Девіда та Мерилін, та їхні 4 дочок. Як склалося життя кожного з них - як дитинство дівчат повпливало на їх доросле життя. Бо, попри те, що вони мали дуже люблячих батьків, характери сестер настільки різні, що мало віриться, що вони родичі. Оповідь ведеться у двох часових проміжках: як тільки все починалося та зараз. Ця історія зачепила мене своєю справжністю людського життя: як звичайні люди переживають горе, як бояться розчарувати близьких і брешуть, як бояться минулого, з яким тепер треба зжитися, як бояться порвати болісні стосунки, переживають самотність. І як все це може зцілюватися, коли любиш та маєш правильні орієнтири. Деякі персонажі мене злили своєю поведінкою, деяким я дуже співчувала та підтримувала, але ніхто не залишився осторонь. ❗️Далі трошки спойлерів❗️: Мене зворушила історія доньки Ліз, яка не могла наважитися завершити стосунки з чоловіком, у якого була депресія, через почуття провини. Як вона завагітніла від нього і стала боятися ще більше. І мене дуже зворушив момент, коли вона пішла до батька поділитися всім цим. Мене максимально обурила героїня Вайолет, яка народила дитину та одразу віддала його, навіть не глянувши. І коли він зʼявився в її житті знов, то поводилася максимально по-ідіотськи, бо не хотіла нести за нього відповідальність та робила винними всіх інших. Їй довелося пройти довгий шлях, щоб прийняти все це та нарешті взяти відповідальність. Мені сподобалася відчайдушна Венді, яка зазнала за життя багато страждань, була травмована, але все одно була певної міри сильна та допомагала своїм рідним. Мені запамʼяталася Грейс, яка настільки сильно не хотіла розчарувати батьків, що довго не могла зізнатися їм, що не вступила в жодний університет та працює за копійки. Але як тільки сказала правду, то отримала величезну підтримку. Ось пара цитат, які мені сподобалися (всі інші без контексту складно зрозуміти): "Девід - хороша людина. Але в нього є недоліки, як і у всіх нас. Наміри в нього добрі, але вчинки не завжди правильні. Як буває з кожною людиною" " - Якби я була на твоєму місці, я б убила себе тодішню (старша донька каже матері) - Не вбила б. Ти б зробила б все, що було у твоїх силах, і все б здолала, а потім, через декілька десятиліть, пішла б до своєї первісточки, щоб поласувати обідом та викурити цигарку. Ба більше, тебе приголомшило б те, якою розкішною жінкою вона стала".

Так, безумовно, книга може бути нуднувата. Але, як на мене, це властивість, яка притаманна майже всім родинним історіям і драмам. Розуміючи це - все одно почав читати. Читав не швидко, розтягуючи історію на кілька місяців. Мабуть, це і є для мене найефективнішим варіантом читати сімейні саги. Просто треба приготуватися до цього і читання пройде легко, залишивши приємний післясмак після закінчення цієї історії.

Ну яка ж це чудова книга! Якщо чесно, то я взагалі в захваті і мені це навіть трішки заважає в написанні добротного відгуку! Так, і таке буває: багато вражень, емоцій і страх, що ніяк не вдасться передати словами те, чого справді вартий цей роман. По-перше, це справжнісінька сімейна сага-історія, які я так люблю! Тут немає якихось химерних і кіношних драм, які наполегливо натякають, що ось-ось треба буде хустинку, адже скоро кульмінація і потім усі житимуть довго і щасливо. Сюжет плавний, але ні крапельки не нудний, герої дуже реалістичні, живі, що викликають злість, жалість, обурення і навіть бажання комусь навалювати за те, що він творить зі своїм життям. Є сімейні таємниці, є величезне кохання і такі ж величезні розчарування! По-друге, книга про сім'ю, де мама та тато народили та виростили чотирьох доньок. Це саме собою цікаво, правда? Адже в такій родині ніколи не було нудно і тихо. А потім ці доньки пішли у доросле життя і, начебто, мама з татом можуть видихнути. Але хіба хтось повірить у те, що на цьому участь батьків у житті дитини закінчується? По-третє, і це найголовніше, роман про те, що ми можемо шалено любити один одного, але це взагалі ніяк не скасовує наші недоліки, шорсткості характеру, стервозність, гостру мову, уразливість і бажання бути єдиною і неповторною для всіх і завжди. Будь-яку дівчинку, дівчину, жінку треба зрозуміти і пробачити одразу. Адже ми — це емоції, і лише потім холодний розум та раціоналізм. Прекрасно від першої до останньої літери. Блискучий дебют. Однозначно у топ року.

Книга "Так весело нам ще ніколи не було" від Клер Ломбардо — це сімейна сага родини Соренсонів. На мою думку, авторка майстерно переплітає долі сестер, показуючи їхні пошуки себе, радощі й розчарування, а також непрості стосунки з батьками. Ця історія захоплює з перших сторінок своєю щирістю та глибиною. Варто відмітити, що авторка вміє передати всю палітру емоцій: від сміху до сліз, від тепла до напруження. Вона змушує задуматися над тим, що ховається за фасадом ідеальної сімейної ідилії. Особливо вражає, як вона балансує між драмою та гумором, створюючи живих і справжніх персонажів. Це не просто роман про сім'ю — це роздуми про любов, прощення та цінність правди. Для тих, хто цінує глибокі та емоційні історії, ця книга стане справжнім відкриттям. Не знаю чому, але мені подобається всі книжки, які обирає видавництво РМ?