Мені сподобалось, я задоволена. Проковтнула книжку за вечір і розслабилась

Це тепла, життєва історія про пошук себе, прийняття змін і другий шанс на щастя. Авторка легко й щиро передає емоції героїв, тому їм швидко починаєш співпереживати. Сюжет розвивається плавно, без різких поворотів, але водночас тримає увагу й викликає інтерес до кожної наступної сторінки. Книга читається швидко, залишає після себе світлий настрій і змушує замислитися про те, як важливо бути відкритим до життя та людей навколо.

За останній час це найкраща, найлегша, наймиліша книга, яку я прочитала. Не злічити скільки разів я посміхалась разом з героями) Казочка? Може бути. Але мені ця казочка неймовірно сподобалась??

«Привіт, незнайомко» — це тиха, тепла історія про людей, які шукають не ідеальне кохання, а розуміння. Без гучних подій, зате з щирими емоціями. Книга читалася легко і залишила після себе багато думок. Герої тут живі, зі своїми сумнівами й страхами, тому їм легко повірити. Особливо сподобалось, як авторка говорить про те, як легко ми помиляємось у перших враженнях і як рідко дозволяємо комусь побачити нас справжніх. Вона нагадує, що справжня близькість починається з уважності й чесності до себе. ??✨️✨️

Гарна атмосферна книга, перші сторінки читалися важко. Сюжет очевидний, але це не псує загальне враження про книгу.

Цього літа я познайомилася з іншою книгою авторки – «Привіт, незнайомко» – і абсолютно в неї закохалася. Але до цієї підходити боялася, бо чула відгуки, що ця історія більш поверхнева, не така цікава і, взагалі, я сама дуже боялася, що вона виявиться не такою чудовою, як попередня, і я розчаруюся. І ось настала осінь — мені захотілося чогось спокійного, затишного, теплого, і я ризикнула. І яке ж це було чудове рішення! ?? Почнімо з того, що хоч і кажуть, що це “літня історія”, дії розгортаються наприкінці жовтня у Техасі. ?☀️ Теплому, яскравому (як і обкладинка книги), але все ж таки осінньому Техасі, описи якого абсолютно відповідали теплій та золотій осені у мене за вікном. Вже метч ✅ Перейдемо до сюжету. Якщо ви, як і я, боялися, що “ця книга не дотягне до рівня «Незнайомки», – спішу вас заспокоїти! Я підходила до «Охоронниці» з трохи заниженими очікуваннями, і це мені зіграло у великий плюс. Це легкий та затишний ромком з адекватними героями, цікавою сюжетною лінією, відсутністю сцен 18+ і навіть невеличким екшеном ? . Рідко коли книги можуть мене дійсно розсмішити, а тут я прямо сміялася. І плакала. І бісилася на антагоністів, бо Кетрін Сентер любить робити їх аж занадто дратівливими. Не знаю, чому деякі писали, що персонажі “поверхневі”. Я не очікувала від ромкому великої глибини, але герої цієї історії точно не “пусті”! Я розуміла драму кожного з них, у мене не виникало думки їх засуджувати, я розуміла, коли та чому між ними почала виникати симпатія. Мені було абсолютно комфортно. Єдине, за що я знижую оцінку, – це любов авторки до довгих діалогів між героями наприкінці, ніби переказуючи весь сюжет. Це вже було у «Незнайомці», і вдруге мені це вже набридає. Але це дрібний нюанс, який компенсується неймовірною післямовою авторки, наповненою такою любов’ю та щирістю до читача, що відчуваєш її майже фізично і готовий скуповувати всі її твори ? «Охоронниця» – це ромком здорової людини. Вона не така драматична, як «Привіт, незнайомко», але все одно наповнена глибиною, теплом, гумором та взаємоповагою одне до одного. Я читала і відчувала неймовірне тепло на душі, затишок, цікавість і внутрішній спокій. Тому я дуже-дуже-дуже раджу читати цю історію всім та зігрівати свої серця любов’ю ??? P.S. Тепер агресивно чекаю перекладу інших творів авторки! ? «Ти не можеш змусити людей тебе любити. Але ти здатен віддати світові любов, яку так хочеш мати сам. Ти можеш стати любов’ю, якої прагнеш. Це правильно. Бо дарувати любов людям — один і способів дарувати її собі.»

Ледь дочитала, головна героїня так погано прописана, постійно сама собі суперечить, її думка змінюється буквально через речення. Таке враження ніби авторці все одно на логіку і вона просто змінює ставлення головної героїні щодо одних і тих же речей задля продовження так званого розвитку подій. Однотипні постійні описи стану головної героїні прям бісили. Часом було враження ніби не все так погано, але ця думка швидко зникала. Загалом ідея хороша і не банальна, могла б вийти чудова книга, але реалізація погана. Поставила три зірки лише за витрачений на неї час та кінцівку.

Після прочитання залишається легкість та затишок, саме те чого й очікуєш від ромкому. Лайк за художницю і ветеринара, це мої два альтер его?. Головна героїня опиняється в ситуації, де їй довелось заново шукати себе, вчитись жити в нових обставинах життя, подивитись на нього під іншим кутом і помічати найважливіше. Це історія про те, як правильна людина і любов допомагає вилікувати найглибші рани, а також допомагає прийняти себе. Дуже хороша та атмосферна історія. Окремо хочу відмітити післямову автора, хоча зазвичай я їх пропускаю або читаю через речення, написане тут було цікавим і дійсно пізнавальним.