Кент Гаруф

Ніжна та щімка історія, яка доводить, що кохання можливе у будь-якому віці. Головне, не боятись зробити перший крок. 

Авторка дає голос обом своїм героям в книзі, історія висвітлена з кожної сторони. Це було надзвичайно сміливе рішення, як на мене, але письменниці це вдалось. 

Книга не має карколомного сюжету, але вона напрочуд чесна.  Чесна, в першу чергу, тим, що показує життя таким як воно є. Часом веселим та повним пригод, часом сірою буденністю, а буває - повним горем. Читаючи ти не приймаєш “теплу ванну”, певні сторінки можуть розбити вам серце, але потім воно обов’язково зцілиться. 

Книга за об’ємом не велика, але містить в собі життя двох героїв. 

Ця історія про другий шанс, межі прийнятної поведінки та почуття самотності зачепила моє серце💔

Головні герої, Едді та Луї — люди, які пізнали життя. Обоє після втрати своїх половинок відчувають почуття самотності, що не дає їм спокою.

Але в одну ніч, Едді зробила несподівану пропозицію Луї...

«Ми дуже довго жили одні. Он скільки років. Мені самотньо. Тобі, я думаю, теж. То я хочу спитати, може, ти приходитимеш до мене вночі, щоб спати зі мною. І розмовляти.»
Хіба не звучить інтригуюче?

"Наші душі вночі" залишиться з вами надовго після прочитання.
І неодмінно розчулить вас!

5/5❤️

Це ще одна книга про кохання, яка була написана чоловіком, і мені вона до вподоби 🤧

Затишна та комфортна книга для осіннього вечора. Підходить для відпочинку після більш важкої літератури. Життєва.

Не зачепив. Роман викладений в дуже стриманій, майже беземоційній формі. Автор аж надто відсторонено зобразив життя на схилі літ.

Після такої божевільної ночі та не менш буремного ранку хочеться хоч трохи позитиву. Тому я до вас з гарною книгою. Вона зовсім невеличка за обсягом, але спонукає до роздумів... Дякую @lady_with_notepad , що я її прочитала.

Він і вона... Прожито майже 3/4 життя, бо цим двом вже за 70. У кожного були свої помилки, за які вони або картають себе, або, навіть, карають. Їхні подружжя вже померли, діти виросли. І що залишилося? Самотність? Так .. Особливо уночі. Довгими, темними ночами так хочеться спілкування. І вони спробували.

"-А ти боїшся смерті?
- Не так, як раніше. Я почав вірити в життя після смерті. У повернення до свого істинного я, до духовної сутності. Ми тимчасово перебуваємо в цьому фізичному тілі, перш ніж повернутися до духовної сутності."

Як часто ми забуваємо, що наші батьки - самостійні люди, мають свої прагнення і бажання. Як часто помилки виховання дітей заважають їм стати щасливими і роблять їхнє оточення такими ж нещасними. Але ж і ти належиш до цього оточення. Коло замкнулося.

Щиро рекомендую для неспішного читання.

Історія, що визначає весь сенс життя без зайвого💕
Істрія стара як світ. Просто, дві людини похилого віку хотіли жити в своє задоволення.
Вони самотні й ночами їм дуже важко заснути. І ось Едді приходить до Луї з незвичайною пропозицією - проводити ночі разом. Вони розмовляли, згадували минуле, мріяли. Вони були щасливі. Але мешканці маленького містечка, як і сім'ї цих двох, були дуже стурбовані такою поведінкою двох дорослих людей.
Ці двоє намагалися пожити на втіху хоч маленький відрізок часу. Але скрізь пхаючі ніс люди, як завжди "Знають більше за інших" Діти мають свої інтереси, на жаль, неправильні.
Це так життєво. Так зворушливо 🤍 Вас точно не залишить байдужим ця книга 👍🏼
Цей роман було опубліковано посмертно. Грауф закінчив його незадовго до смерті. Помер він у 71 рік, у своїй оселі, в оточенні близьких, від хвороби легень.

Чудова та зворушлива історія. Легко та швидко читається. Але здавалося на перший погляд, історія перетворюється у філософську притчу. Бо варто бути собою, не слухати, що скажуть інші та забути про вік. У невеликому тексті автор підіймає важливі теми.

Рекомендую подивитися також екранізацію. Мені сподобалася і книжка, і фільм.

Це історія двох старших людей, які на заході своїх літ вирішили об'єднати свої самотності і ... ночувати разом. Вони відкинули умовності, на які втомилися зважати впродовж життя і почали робити те, що хотіли. Саме цікаве, що це були тендітні і витончені відносини. ❗️Далі мої враження та можуть бути спойлери ⤵️

І ці відносини псували тільки люди своїми брудними думками, довгими язиками і зашорованістю світогляду. Ви ніколи не задумувалися, якими чи будете в старості? А ця книга змусила мене уявити себе на місці героїні: стара жінка, вдова, син поїхав, мешкає одна у будинку. Хіба це не сумно?! Хіба вам не захотілося б якогось товариства чи просто людського тепла поряд? Старі люди мають почуття і не потрібно списувати їх з рахунків. Вони теж хочуть любити і відчувати любов! І це прекрасно, що вони знайшли одне одного. Мені врізалися у пам'ять слова головної героїні "Я вирішила не зважати на те, що подумають люди. Надто довго це робила - все життя". А справді як часто ми керуюсь ось цими "А що подумають люди?", "А так не годиться!" Але для того, щоб йти проти треба мати велику сміливість і стійкість. От Едді і не вистояла проти свого ж сина! Молодість жорстока, люди жорстокі. Вони не терплять, коли бачать, що хтось зміг стати насправді щасливим. Вірно кажуть, що співчувати може кожен, а щиро за тебе порадіти - тільки одиниці. Автор мистецьки в книзі з таким малим об'ємом простою мовою зміг показати конфлікт особистого і суспільного.

Мене зачепило і пройняло. Це галочка мені на майбутнє - не робити так як син Едді.

«Ночі - це найгірше. Тобі так не здається?»

Едді Мур та Луїс Вотерс живуть по сусідству вже понад сорок років. Їхні діти уже дорослі, а другий з подружжя давно помер. Вони самотні. Кожен по-своєму проживає свій День бабака. Проте ночі найдовші та найбільш нестерпні. Едді, не зважаючи на те, що вони раніше близько не спілкувались, робить екстравагантну пропозицію Луїсу. У неї виникла ідея спати разом, щоночі. За задумом він приходитиме до неї ввечері та після розмов вони будуть засинати. Це нове відчуття близькості має побороти самотність.

Отож, чи може людина в старшому віці бажати близькості? Чи морально/етично це? Чи вплине на когось таке рішення? Чи комусь є діло до двох старих, які наважились зробити щось для себе? Чи обов’язково проживати старість наодинці?

Це книжка, яка читається блискавично швидко. Майже вся побудована на діалогах, а водночас глибока.
Це книжка «і»: «Він вийшов і попрямував додому тротуаром повз сусідні будинки, й увійшов у дім, і зробив собі кави, і з’їв тост із яйцями, і вийшов надвір, і кілька годин попрацював у своєму саду, і повернувся на кухню, і підобідав, і пополудні міцно проспав дві години».
Такий спосіб написання виявився дуже органічним, заспокійливим, мрійливим. Читаючи, занурюєшся у будні цих двох людей, дізнаєшся про їхнє минуле, про родину та прив’язаності. Разом з ними проживаєш радість та відчуваєш біль.
Це книжка, де автор з такою легкістю описує не просту реальність, що може зненацька розбити серце.

Книжка отримала численні схвальні рецензії, а у 2017 році вийшла чудова екранізація з Джейн Фондою і Робертом Редфордом.

Маленька книжка про великі почуття

Отже головні герої Едді і Луїс літні люди, сусіди, які живуть через будинок один від одного. Вони обоє вдівці, яким набридло життя позбавлене щастя і емоцій.
І ось одного літнього вечора Едді запропонувала Луїсу... ночувати разом. Це не щось романтичне, а просто засинати разом і не відчувати такої лютої самотності, гомоніти про все на світі з людиною, яка тебе зрозуміє.
Вагаючись, Луїс прийняв пропозицію. І тут починається їх історія пізнання одне одного, обговорення, яким насправді були їхні шлюби. Як склалося їх життя після навчання, де народилися і якими були їх діти.

Їхні стосунки чомусь дуже "колишать" все місто, воно маленьке і всім є діло до літніх людей, яким набридло бути поодинці. Їх не схвалюють навіть власні діти. Чи залишать їх врешті решт в спокої?

Чудова історія.
Чудова книга.

Ця історія:
- про близькість
- про мудрість, яка з'являється в тому віці, коли вже особливо нема що втрачати
- про самотність
- про сім'ю та пізнання себе через призму сім'ї

Книга мініатюрна. На 150 стор. і більшість розділів це ніби уривки фільму. Тобто є якась подія, якийсь день, якась подорож...вона відбулась так і так...оце й усе.

Дуже яскраво описано ставлення оточення до усього "не такого" на їх думку. Моментами я була обурена словами родини та друзів🙄

Можливо мені, навіть, хотілось щоб автор трохи більше розкрив героїв, їх роздуми, переживання, їх минуле, теперішнє і майбутнє. Трішки засмутило закінчення, бо Едді для мене була впродовж усієї історії неймовірно сильною та стійкою. А в кінці так легко здалася, хоча мабуть це було правильне рішення.

Ця книга в ТОПі моїх найулюбленіших книг.

"Наші душі вночі" - ліричний роман, останній твір письменника Кента Гаруфа, який визнано "Найкращою книгою року" у США.
Сюжет розповідає нам про події, які відбуваються у містечку Голт (Колорадо) між двома літніми, самотніми людьми. Одного дня Едді Мур звертається до сусіда Луї Вотера з дуже дивною, на перший погляд, пропозицією... "Ми дуже довго жили одні. Он скільки років. Мені самотньо. Тобі, я думаю, теж. Тож я хочу спитати, може, ти приходитимеш до мене вночі, щоб спати зі мною. І розмовляти." Ця сумна і водночас світла історія про другий шанс, про те, що життя можна змінювати самим, про те, що щасливими бути ніколи не пізно...

Досі не можу осягнути того, як авторові вдалося в такому малому об'ємі тексту розповісти про стільки важливих речей. Лінія про стосунки батьків і дітей дуже повчальна, і може змусити в дечому переглянути своє відношення про звичний стан речей.

Спочатку читання може здатися, дещо сухим, але в тих простих діалогах заховано багато емоцій, ніжності та любові. "– Я думав, ми більше не будемо розмовляти.
– Мені це потрібно. Я не можу без цього. Це ще гірше, ніж було до того, як ми почали. – А Джин?
– А йому не треба знати. Ми можемо розмовляти по телефону вночі."

З нетерпінням чекаю на екранізацію, яку обіцяють наприкінці цього року з Джейн Фондою та Робертом Редфортом у головних ролях.
Дякую #книголав за неймовірне оформлення!