Кент Гаруф

Чудова та зворушлива історія. Легко та швидко читається. Але здавалося на перший погляд, історія перетворюється у філософську притчу. Бо варто бути собою, не слухати, що скажуть інші та забути про вік. У невеликому тексті автор підіймає важливі теми.

Рекомендую подивитися також екранізацію. Мені сподобалася і книжка, і фільм.

Це історія двох старших людей, які на заході своїх літ вирішили об'єднати свої самотності і ... ночувати разом. Вони відкинули умовності, на які втомилися зважати впродовж життя і почали робити те, що хотіли. Саме цікаве, що це були тендітні і витончені відносини. ❗️Далі мої враження та можуть бути спойлери ⤵️

І ці відносини псували тільки люди своїми брудними думками, довгими язиками і зашорованістю світогляду. Ви ніколи не задумувалися, якими чи будете в старості? А ця книга змусила мене уявити себе на місці героїні: стара жінка, вдова, син поїхав, мешкає одна у будинку. Хіба це не сумно?! Хіба вам не захотілося б якогось товариства чи просто людського тепла поряд? Старі люди мають почуття і не потрібно списувати їх з рахунків. Вони теж хочуть любити і відчувати любов! І це прекрасно, що вони знайшли одне одного. Мені врізалися у пам'ять слова головної героїні "Я вирішила не зважати на те, що подумають люди. Надто довго це робила - все життя". А справді як часто ми керуюсь ось цими "А що подумають люди?", "А так не годиться!" Але для того, щоб йти проти треба мати велику сміливість і стійкість. От Едді і не вистояла проти свого ж сина! Молодість жорстока, люди жорстокі. Вони не терплять, коли бачать, що хтось зміг стати насправді щасливим. Вірно кажуть, що співчувати може кожен, а щиро за тебе порадіти - тільки одиниці. Автор мистецьки в книзі з таким малим об'ємом простою мовою зміг показати конфлікт особистого і суспільного.

Мене зачепило і пройняло. Це галочка мені на майбутнє - не робити так як син Едді.

«Ночі - це найгірше. Тобі так не здається?»

Едді Мур та Луїс Вотерс живуть по сусідству вже понад сорок років. Їхні діти уже дорослі, а другий з подружжя давно помер. Вони самотні. Кожен по-своєму проживає свій День бабака. Проте ночі найдовші та найбільш нестерпні. Едді, не зважаючи на те, що вони раніше близько не спілкувались, робить екстравагантну пропозицію Луїсу. У неї виникла ідея спати разом, щоночі. За задумом він приходитиме до неї ввечері та після розмов вони будуть засинати. Це нове відчуття близькості має побороти самотність.

Отож, чи може людина в старшому віці бажати близькості? Чи морально/етично це? Чи вплине на когось таке рішення? Чи комусь є діло до двох старих, які наважились зробити щось для себе? Чи обов’язково проживати старість наодинці?

Це книжка, яка читається блискавично швидко. Майже вся побудована на діалогах, а водночас глибока.
Це книжка «і»: «Він вийшов і попрямував додому тротуаром повз сусідні будинки, й увійшов у дім, і зробив собі кави, і з’їв тост із яйцями, і вийшов надвір, і кілька годин попрацював у своєму саду, і повернувся на кухню, і підобідав, і пополудні міцно проспав дві години».
Такий спосіб написання виявився дуже органічним, заспокійливим, мрійливим. Читаючи, занурюєшся у будні цих двох людей, дізнаєшся про їхнє минуле, про родину та прив’язаності. Разом з ними проживаєш радість та відчуваєш біль.
Це книжка, де автор з такою легкістю описує не просту реальність, що може зненацька розбити серце.

Книжка отримала численні схвальні рецензії, а у 2017 році вийшла чудова екранізація з Джейн Фондою і Робертом Редфордом.

Маленька книжка про великі почуття

Отже головні герої Едді і Луїс літні люди, сусіди, які живуть через будинок один від одного. Вони обоє вдівці, яким набридло життя позбавлене щастя і емоцій.
І ось одного літнього вечора Едді запропонувала Луїсу... ночувати разом. Це не щось романтичне, а просто засинати разом і не відчувати такої лютої самотності, гомоніти про все на світі з людиною, яка тебе зрозуміє.
Вагаючись, Луїс прийняв пропозицію. І тут починається їх історія пізнання одне одного, обговорення, яким насправді були їхні шлюби. Як склалося їх життя після навчання, де народилися і якими були їх діти.

Їхні стосунки чомусь дуже "колишать" все місто, воно маленьке і всім є діло до літніх людей, яким набридло бути поодинці. Їх не схвалюють навіть власні діти. Чи залишать їх врешті решт в спокої?

Чудова історія.
Чудова книга.

Ця історія:
- про близькість
- про мудрість, яка з'являється в тому віці, коли вже особливо нема що втрачати
- про самотність
- про сім'ю та пізнання себе через призму сім'ї

Книга мініатюрна. На 150 стор. і більшість розділів це ніби уривки фільму. Тобто є якась подія, якийсь день, якась подорож...вона відбулась так і так...оце й усе.

Дуже яскраво описано ставлення оточення до усього "не такого" на їх думку. Моментами я була обурена словами родини та друзів🙄

Можливо мені, навіть, хотілось щоб автор трохи більше розкрив героїв, їх роздуми, переживання, їх минуле, теперішнє і майбутнє. Трішки засмутило закінчення, бо Едді для мене була впродовж усієї історії неймовірно сильною та стійкою. А в кінці так легко здалася, хоча мабуть це було правильне рішення.

Ця книга в ТОПі моїх найулюбленіших книг.

"Наші душі вночі" - ліричний роман, останній твір письменника Кента Гаруфа, який визнано "Найкращою книгою року" у США.
Сюжет розповідає нам про події, які відбуваються у містечку Голт (Колорадо) між двома літніми, самотніми людьми. Одного дня Едді Мур звертається до сусіда Луї Вотера з дуже дивною, на перший погляд, пропозицією... "Ми дуже довго жили одні. Он скільки років. Мені самотньо. Тобі, я думаю, теж. Тож я хочу спитати, може, ти приходитимеш до мене вночі, щоб спати зі мною. І розмовляти." Ця сумна і водночас світла історія про другий шанс, про те, що життя можна змінювати самим, про те, що щасливими бути ніколи не пізно...

Досі не можу осягнути того, як авторові вдалося в такому малому об'ємі тексту розповісти про стільки важливих речей. Лінія про стосунки батьків і дітей дуже повчальна, і може змусити в дечому переглянути своє відношення про звичний стан речей.

Спочатку читання може здатися, дещо сухим, але в тих простих діалогах заховано багато емоцій, ніжності та любові. "– Я думав, ми більше не будемо розмовляти.
– Мені це потрібно. Я не можу без цього. Це ще гірше, ніж було до того, як ми почали. – А Джин?
– А йому не треба знати. Ми можемо розмовляти по телефону вночі."

З нетерпінням чекаю на екранізацію, яку обіцяють наприкінці цього року з Джейн Фондою та Робертом Редфортом у головних ролях.
Дякую #книголав за неймовірне оформлення!