Кейт Ґрей

Початок був інтригуючий — дві пари: Софія і Марк та Ерін з Джеймі; медовий місяць на райському острові й нещасний випадок чи вбивство. Події розвивалися повільно, постійне обговорення того, що сталося й пошук істини. Багато описів були нудними і зайвими, а про приємний відпочинок декілька сторінок. Під кінець стало цікавіше, фінал все витягнув. Очікувався детектив на фоні романтики й гарної місцевості, але виявилося не так, історія на один раз.

Анонім

Медовий місяць - час відпочинку, кохання і розслаблення. Якщо цей місяць провести на Балі, це додаткова насолода для молодого подружжя. Дорогий готель, смачна їжа, басейн і релакс - все це складова вдалого відпочинку. Дві пари з Лондона - Ерін і Джеймі та Сара і Марк зустрічаються на відпочинку і вирішують провести останній вечір на Балі разом. Однак, саме цього вечора на скелях поблизу готелю вбивають чоловіка і протягом всієї історії ми намагаємось зрозуміти: що ж сталося? Медовий місяць закінчився, але пригоди головних героїв - ні. Інтриги, змагання, розслідування, буденність, азартні ігри - це лише маленька частинка всіх пригод. Сара розслідує вбивство невідомого чоловіка. Ерін впадає в депресію і не вірить сама собі. Марк провокує сварки в сім’ї лиш для того, щоб Сара не побачила головного. Джеймі веде спостереження за всім і водночас веде свою гру. Історія має свої недоліки: самокопання Ерін дратує; Сара надто на інтузіазмі; проблеми з Рупертом (бандитом) розсмоктуються якось самі по собі. Однак не дивлячись на все це - мені сподобалось. Фінал логічний і для мене навіть дуже прогнозований. Історія буде цікава любителям трилерів: напружено, тривожно, присутня загадка та інтрига.

Анонім

Дуже якісний психологічний трилер 🔥 У центрі сюжету дві подружні пари. Кожна з них має ідеальний "фасад", за яким ховає чималі скелети. Це і психічні розлади і різні залежності. Чоловіки мають таємниці від дружин і навпаки. Останній вечір медового місяця на Балі завершується нещасним випадком. Але "нещасним" тільки на перший погляд 🤫 Розповідь ведеться від імені дружин — Софії та Ерін. Діалоги живі, герої не картонні. Сюжет без провисань. Мабуть, від часів "Служниці" я не відчувала такого напруження від історії та захоплення закрученим сюжетом. Був момент, коли в мене "мурахи побігли по шкірі" від страху за одну з героїнь. Знаєте, оцей ефект "бум" і ти підпригуєш на місці разом з героїнею 🫣 Авторка так плутала карти, що ближче до фіналу я вже відчувала розгубленість і злість від того, що ніяк не могла зрозуміти хто у цій історії насправді поганий. Мене "кидало" від героя до героя. Авторка водила мене за ніс до останньої сторінки. Це той випадок, коли після фінальної крапки з'являється ще один поворот, який ламає, з такою важкістю побудований, логічний ланцюжок подій 🙈

Анонім