Карен МакКвесчин

З цієї книги, напевне, вийшов би непоганий детективний серіал для Netflix (принаймні, така думка не покидала мене, поки я її читала). Я люблю книги, після яких ще довго ходиш і думаєш: «А що б я зробила на місці героїв?» Ця історія саме така. Шерон, звичайна жінка на пенсії, дивиться на місячне затемнення й випадково помічає у сусідському вікні маленьку дівчинку. Дівчинку, про яку ніхто не говорить і якої наче не існує (її ніколи не видно на подвір'ї, вона не ходить до школи, а власники будинку стверджують, що мають лише одну дитину — сина). Шерон могла б відвернутися й сказати собі: «Мені здалося» (чесно, більшість так і зробили б). Та вона не змогла пройти повз. Мене це зачепило: як часто ми в житті «не помічаємо» те, що турбує, бо не хочемо брати відповідальність? А хтось у цей момент чекає, що його нарешті побачать. У книзі є ще Нікі — дівчина, яка сама виросла без стабільності й знає, що таке залишатися «нічийною». Разом вони починають розслідувати історію маленької Мії. І суть книги навіть не у загадках, а в простому усвідомленні: небезпечно бути байдужим. Що я винесла для себе: 📎 Не проходити повз. Іноді це болісно й може змінити твій звичний світ, але відвернутися — ще гірше. 📎 Система може зламатися. Соцслужби, правила, папери — це все добре, але в критичний момент тебе рятує жива людина, яка скаже: «Я вірю тобі». 📎 Родина — це не завжди кров. У книжці дуже відчутно, як зв’язок може будуватися не на ДНК, а на щирій турботі. 📎 Фасади обманюють. Те, що виглядає ідеально зовні, може бути пеклом всередині. І нам варто пам’ятати про це, перш ніж заздрити чужим «картинкам». 📎 Інтуїція — наш компас. Якщо серце каже «щось тут не так», краще перевірити, ніж потім шкодувати. Я зловила себе на думці, що ця книжка про надію. Про те, що одна уважна людина може змінити чиюсь історію. І що найсильніша магія у світі — це звичайна людська небайдужість.

Анонім

Добра казочка для дорослих, проста і передбачувана як фільми із 80-90х. Написано добре загалом, але не моя чашка чаю

Анонім

Приємний трилер від якого не чекаєш на кожному кроці підступу, а просто читаєш. Читається він неймовірно легко, але не через інтригу чи загадковість подій, а через манеру письма автора, швидше за все🖌 В книзі чудово прописані персонажі і їхні дії. Ти ніби з кожним з них стаєш вже рідний❤️ ⠀ Чи часто ви звертаєте увагу на своїх сусідів? Однієї січневої ночі головна героїня Шерон вийшла помилуватись місяцевим затемненням, але натомість вона помітила у вікні сусідів маленьку дівчинку, яка мила посуд. Однак у цій родині не було дітей такого віку, тоді хто це? Та чому дитина миє посуд вночі? Ці запитання не давали спати Шерон, аж поки до неї не приїхала жити вісімнадцятирічна сирітка. Відтоді вони починають розслідувати це разом🙌🏼 Але все не так просто, адже родина сусідів заможна та впливова, а соціальні служби не мають намірів втручатись... ⠀ Подолавши перші кілька розділів, мабуть, ви вже зможете трішки здогадатися що буде відбуватися далі. Але ви все одно не зможете припинити її читати 🙈 Я її проковтнула за два дні і залишилась з приємним осадом. Тому рекомендую і вам ❤️

Анонім