На мою думку, це не ромком, а романтична проза. Я б навіть сказала, що тут центральна лінія не любовна, а сюжетна — розробка шоломів із нейростимуляцією для астронавтів. А ще тут про науку, жінок у STEM, мізогінію, сексизм, вплив соціальних мереж і медіа на основні положення наукових процесів, Марію Кюрі, а також про котиків? Я не згодна, що Леві — ідеальний чоловік, але він беззаперечно прекрасний. Він веган, проходив терапію, має кота, за яким доглядає, а також бореться за рівність прав у науці серед жінок і чоловіків. Бі — теж чудова жінка — наполеглива, дещо травмована, весела дівчинка, веганка, обожнює котів. Хіба це не чудове поєднання? Ще й яке! Ця книга подарувала мені декілька дуже приємних вечорів, а також купу цікавих думок для роздумів. Деякі моменти мені було важко читати. Я навіть завела окремий колір стікерів для позначення мізогінних моментів. Якщо брати емоційну складову, то «Гіпотеза кохання» мене зачепила більше. Але якщо брати сюжетну складову та кількість і глибину піднятих важливих соціальних питань — ця книга однозначно сильніша? Алі Гейзвелвуд у кожній своїй книзі в оболонку ромкому вкладає стільки важливих і болючих речей, що це підкорює моє серце! Дуже хочу прочитати й інші її книги ?