"Найважливіше - встати зранку". І почати нову подорож (і не завжди фізичну). В малесенькій книзі, що має трохи більше 200 сторінок стільки вражень, натхнення та насолоди, стільки цікавої та комфортної для сприйняття інформації. Прекрасна книга для будь-якого віку і, так, в ній є ілюстрації/фото..) "В мандрівці людина не думає" - вона насолоджується та відчуває, проживає кожну мить без зайвого поспіху та забуває всі хвилювання, по-новому приймає себе і знаходить себе нового. Просте і легке максимально велично та мудро. Точно захочеться залишити книгу на ще одне перечитування.

Non-fiction - це не зовсім моє, а психологічний - то й поготів. Втім, саме ця книжечка підкупила мене. По-перше,вона написана скандинавським автором, а по-друге, шукачем пригод, що підкорив північний полюс, південний полюс та Еверест. До речі, ви знали, що ця гора вважається третім земним полюсом??? До більшості своїх філософських висновків Каґґе прийшов саме під час експедицій. У книзі він розмірковує про щастя, відвагу, мету, вибір, силу наших звичок, нудьгу, самотність, невдачі та поразки, тишу, мінімалізм та ін. Наводить приклади із життя відомих дослідників, підкорювачів полюсів і таких же шукачів пригод, як і він сам. Книга наповнена багатьма фотографіями, що робить її ще цікавішою. Роздуми Ерлінґа Каґґе у більшості близькі й мені, але я вважаю, що кожна людина через свій досвід, через набиті гулі і підкорені власні "вершини" має до них прийти. Цим істинам неможливо навчитися із книг, але можна осягнути і впорядкувати. Найбільше мені запам'яталася фраза, що підкоривши три земні полюси, автор досі у процесі підкорення четвертого. І ви не повірите, це - батьківство! Маючи трьох доньок-підліток, Каґґе стверджує, що ця вершина для нього найважча і він взагалі на впевнений, чи зможе її підкорити. Адже це той шлях, де ти постійно вчишся і твоїх знань і навичок ніколи не вистачає...

«Змінювати СВІЙ світ буває трохи прикро й трохи ризиковано. Але опустити руки й взагалі нічого не робити, навіть не намагатися збагнути, яким чудовим може виявитися життя, буває ще більш ризиковано». Щоб дати зрозуміти, чим є ця книжка, я почну з того чим вона не є. Це не підручник, там немає нічого про шкільні предмети чи рекомендації про включення чогось у шкільну програму. Це не книжка-похвала собі. Це не філософський трактат про важливість спілкування з природою для відновлення ресурсів. Для мене це книжка-комфорт, книжка-медитація. Так, Ерлінґ Каґґе пройшов Північний полюс, Південний полюс на самоті, зійшов на Еверест, мандрував через Атлантику на вітрильнику. А ще він має власне видавництво, колекціонує твори мистецтва, має трьох дітей, яких любить і про яких піклується. Ця маленька книжечка - про основне, що допомагає бути йому тим, ким він хоче і так, як він хоче. Так він і надихає інших. Тут сконцентровані прості, хоч і очевидні, але подекуди полишені істини. У прагненні до «величі» чи «щастя» можна забути, чи навіть не обдумати те, що йде мова про ВЛАСНУ велич, СВОЄ щастя. «Реалізація потенціалу» - це не обов’язково про абсолютну унікальність, пошук карколомних пригод чи обкладинки журналів, це і щоденні маленькі перемоги, гідне сімейне життя, професійний добробут. Те, що робить кожного щасливим і величним по-своєму і для себе. Це також і те, що ми можемо зробити за межами дрейфування у зоні комфорту, ставлячи вищі за очевидне цілі, не боячись ризикнути. Тут і роздуми про комфортність самотності в міру, про важливість зупинитись вчасно, про те, що відступ, який потребує ще більше мужності аніж впертий рух вперед, - це не завжди поразка.