Неймовірна книга! Емоційна, щемлива, правдива… зараз важко читати таку літературу, але тут все описано так влучно і якісно, що проживаєш ці всі страшні перші дні і події повномасштабного вторгнення разом із героями книги…раджу!

Книги про сьогочасну війну дуже важко читати, бо ще не поставлена крапка або хоча б три крапки у реальному житті. То ж згадувати початок війни, складнощі першого року та жахи окупації є ще тим завданням із зірочкою. Але книга сумського автора мене знайшла у Німеччині, то хто я така, щоб її не прочитати? Про що? В основу історії лягли реальні події з життя однієї гостомельської родини. Двоє, за п'ятдесят, людей, що спромоглися купити невелику квартиру і доглядають за мамою, яка переважно веде рослинне існування, але інколи промовляє пророчі слова. Наш головний герой, майстер на усі руки, хоч і стверджує, що людина не емпатична, переживає не лише за себе, родину та людей, але й за величний літак, що став символом України. І коли дізнався, що його перед початком війни перевезли в Україну, що зумовило можливість його знищення, був у розпачі. Але розпач - розпачем, а жити хочеться. То ж ми будемо свідками думок та дій, перебування за двома стінами, у підвалі, спілкування з окупантами та надлюдськими зусиллями вибратися з пекла. Вибратися зі сплячою мамою та тягарем на серці. "Однак Ден щомиті переконувався, що людина швидко адаптується майже до всіх апокаліпсисів: і навколо, і всередині себе." Адаптується, але не забуває...Правдива історія з чудовою назвою, що не дає нам забути, що Мрії не знищенні. Книга прочиталася не важко, бо головний герой вражає своєю стриманістю, найстрашніші події передані автором лаконічно, без надриву, не переобтяжено емоціями. Чи це гарно для художнього твору? Спірне питання. Але це дуже полегшило читання книги у той час, коли щодень чуєш вибухи за вікном.

Можна знищити навіть найбільший літак у світі. Але неможливо знищити мрію людини. Роман розповідає про повномасштабне вторгнення, окупацію та життя родини з Гостомеля, про їх розбиті мрії та плани, які знищені руснею, як і легендарний літак "Мрія", який дуже любив головний герой. Головні герої Діна, Ден та його паралізована мама. Машина знищена під обстрілами, а багатоповерхівку, де їхня квартира зайняли окупанти. В підвал, де вони переховуються вже навідувалася русня, телефони відібрані і розтрощенні, як і їхнє життя... Вони намагаються виїхати, треба встигнути на евакуаційні автобуси, але у них лежача мама і ніяких засобів на чому її перевезти, але вони долають перешкоди і всі свої сумніви. Я слава богу не знаю, що таке окупація. Тому читаючи захоплювалася мужністю, силою духу головних героїв (а ці герої є кожен українець, який пережив та побував в окупації) пережили страшні речі, але не втрачали надії, як і головні герої знайти вихід, вижити та опинитися на території під українським прапором. Війна не оминула жодної української родини, на жаль багато українців побували в окупації і бачили страшні речі, жили в тяжких умовах, але не падали духом і шукали вихід, мали надію та незламність. На жаль багато хто її не пережив. Кожен проходить це випробування по-різному. Рекомендую кожному українцю і не тільки прочитати "Мрію"

Книга стала останньою прочитаю у 2024 році. Попри те, що читаю я нешвидко, я її проковтнула. Вона дійсно класна. Можливо додалось і те, що у мене є досвід читання Євгена Положія, плюс ми знайомі, але він дійсно класно пише. І вміє писати про війну. Причому і про військових, і про цивільних під час війни. Начебто звичайна родина з Гостомеля. Доросла родина — він і вона, а також його паралізована мама. Вони доглядають за нею. І «Мрія», яку дуже любить головний герой. Починається масштабне вторгнення, окупація Київщини. Я знаю, що таке окупація. Тому можу оцінити описи російських військових. Вони дуже лаконічні, правдиві і з чітко означеними потрібними деталями. Одна лише сцена розбивання телефонів в укритті чого вартує.... Мені в цій книзі сподобалось все: від легкості опису складної і болючої теми, до власне сюжету. Непередбачені для людини, яка не в курсі, що відбувалось на Київщині, повороти не дають відірватись від чтива. Фінал, як на мене, прогнозований, хоча абсолютно логічний. Хороша книжка. Рекомендую.

Якось в нас із Рафаловичем співпало — почитати одну й ту саму книгу (а це "Мрія" Євгена Положія) на початку місяця. А потім ми ще й однакові оцінки на Goodreads поставили. А потім я почитала його відгук і зрозуміла, що _зараз буде батл_ готова з ним посперечатися в дечому. Ну, наприклад, він пише, що надто швидко герой опанує майстерність розрізняти, де наша артилерія, а де ППО. Але я десь так само і пам'ятаю, що буквально за пару днів вже бум! і БДИЩ! чітко розрізнялися. Або каже, що книжка легка й терапевтична і годиться для звірки досвідів. А я б не назвала її легкою, вона відсторонена радше. А от в пункті щодо передачі мови русні ми з Рафаловичем повністю зійшлися: трішки крінж читати «"ходіть звідси", - сказав він російською». Пишіть тою мовою, як сказав, і робіть у зносках знизу сторінки переклад, як це й робиться з будь-якою іноземною мовою. І щодо закладених начебто алюзій на узагальнену мрію в назві також погоджуюся із "Перехресними стежками" — нема там алюзій. Можливо, автор щось і хотів, але в нього не вийшло. Ну а головну мою претензію пробує розвіяти сам Положій у післямові. Мовляв, реальна людина, історія евакуації родини якого з Гостомеля й описана в романі "Мрія", був найжорсткішим фактчекером рукопису і вимагав писати без художніх перебільшень чи вигадок. Вибачте, але не вірю. Так, я в курсі, що життя набагато непередбачуваніше за наше уявлення про нього, і все одно не вірю. Але хай там як. А! Найголовніше ж! Де шукати відгук, із яким я сперечаюся? Шукайте на "Перехресних стежках"