Євген Положій

Можна знищити навіть найбільший літак у світі.
Але неможливо знищити мрію людини.

Роман розповідає про повномасштабне вторгнення, окупацію та життя родини з Гостомеля, про їх розбиті мрії та плани, які знищені руснею, як і легендарний літак "Мрія", який дуже любив головний герой. Головні герої Діна, Ден та його паралізована мама.

Машина знищена під обстрілами, а багатоповерхівку, де їхня квартира зайняли окупанти. В підвал, де вони переховуються вже навідувалася русня, телефони відібрані і розтрощенні, як і їхнє життя... Вони намагаються виїхати, треба встигнути на евакуаційні автобуси, але у них лежача мама і ніяких засобів на чому її перевезти, але вони долають перешкоди і всі свої сумніви.

Я слава богу не знаю, що таке окупація. Тому читаючи захоплювалася мужністю, силою духу головних героїв (а ці герої є кожен українець, який пережив та побував в окупації) пережили страшні речі, але не втрачали надії, як і головні герої знайти вихід, вижити та опинитися на території під українським прапором.

Війна не оминула жодної української родини, на жаль багато українців побували в окупації і бачили страшні речі, жили в тяжких умовах, але не падали духом і шукали вихід, мали надію та незламність. На жаль багато хто її не пережив. Кожен проходить це випробування по-різному.

Рекомендую кожному українцю і не тільки прочитати "Мрію"

Книга стала останньою прочитаю у 2024 році. Попри те, що читаю я нешвидко, я її проковтнула. Вона дійсно класна. Можливо додалось і те, що у мене є досвід читання Євгена Положія, плюс ми знайомі, але він дійсно класно пише. І вміє писати про війну. Причому і про військових, і про цивільних під час війни.

Начебто звичайна родина з Гостомеля. Доросла родина — він і вона, а також його паралізована мама. Вони доглядають за нею. І «Мрія», яку дуже любить головний герой. Починається масштабне вторгнення, окупація Київщини.

Я знаю, що таке окупація. Тому можу оцінити описи російських військових. Вони дуже лаконічні, правдиві і з чітко означеними потрібними деталями. Одна лише сцена розбивання телефонів в укритті чого вартує....

Мені в цій книзі сподобалось все: від легкості опису складної і болючої теми, до власне сюжету. Непередбачені для людини, яка не в курсі, що відбувалось на Київщині, повороти не дають відірватись від чтива.

Фінал, як на мене, прогнозований, хоча абсолютно логічний. Хороша книжка. Рекомендую.

Якось в нас із Рафаловичем співпало — почитати одну й ту саму книгу (а це "Мрія" Євгена Положія) на початку місяця. А потім ми ще й однакові оцінки на Goodreads поставили.

А потім я почитала його відгук і зрозуміла, що _зараз буде батл_ готова з ним посперечатися в дечому.

Ну, наприклад, він пише, що надто швидко герой опанує майстерність розрізняти, де наша артилерія, а де ППО. Але я десь так само і пам'ятаю, що буквально за пару днів вже бум! і БДИЩ! чітко розрізнялися.

Або каже, що книжка легка й терапевтична і годиться для звірки досвідів. А я б не назвала її легкою, вона відсторонена радше.

А от в пункті щодо передачі мови русні ми з Рафаловичем повністю зійшлися: трішки крінж читати «"ходіть звідси", - сказав він російською». Пишіть тою мовою, як сказав, і робіть у зносках знизу сторінки переклад, як це й робиться з будь-якою іноземною мовою.

І щодо закладених начебто алюзій на узагальнену мрію в назві також погоджуюся із "Перехресними стежками" — нема там алюзій. Можливо, автор щось і хотів, але в нього не вийшло.

Ну а головну мою претензію пробує розвіяти сам Положій у післямові. Мовляв, реальна людина, історія евакуації родини якого з Гостомеля й описана в романі "Мрія", був найжорсткішим фактчекером рукопису і вимагав писати без художніх перебільшень чи вигадок.

Вибачте, але не вірю. Так, я в курсі, що життя набагато непередбачуваніше за наше уявлення про нього, і все одно не вірю.

Але хай там як.

А! Найголовніше ж! Де шукати відгук, із яким я сперечаюся? Шукайте на "Перехресних стежках"