Вау, вау і ще раз вау, мене дуже зацікавило та зачепило! Тринадцятирічна Ваня не знає, хто її батько. Вона навіть не знає, який він має вигляд. Це питання мучить її все життя, аж ось вона отримує запрошення на виставку «Картини батька». Там Ваня натрапляє на полотно, яке зворушує її до глибини душі. За мить відбувається дещо магічне: картина затягує дівчину всередину себе, до країни Імаго. У новому місці Ваня зустрічає акробата Таро. Від нього віє батьківською турботою, про яку дівчина завжди мріяла. Але навіть в Імаго є правила: Ваня мусить покидати картину щоразу, коли гонг б’є тричі. Що станеться опісля, якщо дівчина залишиться? Ваня розгадає таємниці Імаго лише тоді, коли зрозуміє, що повʼязує картину з її реальним світом.

Непогано, цікаво, якісно, емоційно. Мені сподобалося Знову і знову він з’являється в оточенні Ребекки — таємничий Луціан, який не має ні минулого, ні спогадів. Єдиний сенс його життя — Ребекка, про яку він мріє неспинно. Дівчина теж із першого погляду відчуває до нього потяг, що не може пояснити. Але перш ніж вони встигають дізнатися про причину цієї пристрасті, їх розлучають. Обох огортає нестерпний біль, який можна порівняти з почуттям, коли втрачаєш близьку, кохану людину. Воно неокрає та особливе. І тільки знову здобувши одне одного, вони можуть жити.

Книга читається як сон, у який трохи страшно, але хочеться повернутися. Це історія про те, як мистецтво може стати пасткою і водночас шляхом до правди. Трохи магії, трохи болю дорослішання — і дуже багато щирості. Тряс лапками від захвату

Відомий німецький режисер запрошує 12 підлітків взяти участь у створенні його нового фільму. Сценарію немає, їхати треба аж на далекий острів біля берегів Бразилії. У групі і актори, і танцівники, і учасники різноманітних шоу. Акторів фільму заселяють у дві окремі вілли (для хлопців і дівчат), а по всьому острову розставлені камери, щоб спостерігати за ними. У перший вечір герої книги дізнаються про гру, у яку будуть грати. Правила гри такі: вони тягнуть картки (жеребкування) і стають або вбивцею (одна людина з 12), або жертвами (решта 11 людей). Завдання вбивці — схопити жертву за руку й відвести в таємний сховок, звідки її заберуть й відвезуть додому. Виграє або вбивця, якщо зловить всіх жертв, або жертва, яка зможе здогадатися, хто вбивця. Декілька днів усе йде за планом. Здається, що це ідеальна робота — жити на острові, купатися в океані, їсти смачну їжу, тусити з однолітками. Та одного дня учасники гри виявляють, що одного з них убили по-справжньому, і тут починається справжнє детективне розслідування сповнене підозр, зіставлення фактів та пошуку відповідей. Я не могла відірватися від книги, бо вона одночасно і легко читається, і має гарно закручений сюжет. Спершу може здатися, що нічого незрозуміло і навколо відбуваються якісь речі, які взагалі між собою не пов'язані, але в кінці розумієш — я так і знала! Це моє перше знайомство з Ізабель Абеді, але вже відчуваю, що за нагоди куплю й прочитаю інші її книги. Рекомендую "Ізолу" всім хто любить детективні історії, а також young adult.

«Луціан» — це не просто підліткове фентезі, це дуже емоційна й атмосферна історія. Багато читачів відзначають, що книжка нагадує щось між «Сутінками», але без тупих драм, і більш психологічно глибока. Абеді класно передає відчуття підліткової закоханості, тривоги, пошуку себе. Луціан як персонаж — загадковий, чарівний, і при цьому не картонний.

Легенька, літня підліткова історія, з крапинкою трилера. Різнопланові персонажі, кожен має загадки та секрети, а те, що мало бути невинним фільмом, грою зрештою вийшло з-під контролю та обернулося психологічною драмою. Особливо сподобалося, як авторка поєднала трилерну динаміку з глибокими людськими історіями — страх, надія, довіра і маніпуляції переплітаються в стрімкій грі за виживання. Ця книга показує, що емоції та психологія персонажів так само важливі як і події. Не скажу, що вона пройняла мене повністю, але деякі моменти дійсно переживала разом з героями. Підійде більше для людей, які захоплюються легенькими підлітковими трилерами, які не змушуватимуть глибоко задумуватися та розмірковувати про події, ніж любителям серйозних трилерів, детективів.

На жаль, не мій автор. Або справа саме в цій книзі? В будь-якому випадку поки не планую пробувати ще інші книги. Надто стрімка підліткова історія з крупинкою трилеру. Ніби не вистачило ще загалом сторінок 100...чогось. Якихось описів, деталей, взаємодій. Першу половину тексту я сумнівалась, чи не переплутала взагалі жанр, коли купувала. Чи це справді трилер. Я абсолютно не відчувала ніякої напруженості, моторошності, ’’гостросюжетності’’, а в моменти, коли здавалось от-от!...мене обламували. Це все скидалось на історію про групу підлітків, що просто веселяться на острові, ще й з нотками романтики. Сюжет просувається дуже стрімко. Надто стрімко! Я не встигала ні атмосферою перейнятися, ні персонажами. Інколи хотілось запитати ’’а для чого ти взагалі був?’’.. Хоч нам і розповідали про персонажів, але це ніби не мало сенсу... Подолавши десь 2/3 книги, почалось трішки цікавіше, такий собі ’’двіж’’. Але знову ж таки все відбувалось настільки стрімко, що я просто не встигала відчути якісь емоції. У висновку, кінцівка зовсім не зачепила і навіть розчарувала.

Ця серія стала для мене ковтком теплого повітря — чимось таким простим і душевним, що хочеться загорнутися в ковдру й читати без поспіху. Лола — як подруга з дитинства: трохи наївна, дуже щира, і завжди з ідеєю, яка може перевернути звичний день з ніг на голову. Її історії — це не просто пригоди, це маленькі нагадування, що світ ще може бути добрим. Читалося легко, без напруги, але з усмішкою. Були, звісно, епізоди, які мені здалися менш цікавими — хотілося більше глибини або несподіванок. Проте це не зіпсувало загального враження. Навпаки — серія залишила після себе ту саму емоцію, коли закриваєш останню сторінку й думаєш: «Оце було приємно». Це книжки, які не прагнуть шокувати — вони просто поруч. Як теплий вечір, як щира розмова, як перше закохане серце. Якщо шукаєш щось, що дасть видихнути — ця серія стане гарним вибором.