«Українська демонологія» — це унікальна збірка, яка дозволяє побачити українську міфологію та вірування в усій їхній глибині й різноманітності. Три класичні погляди — Антоновича, Гнатюка та Нечуя-Левицького — доповнюють один одного, створюючи цілісну картину потойбічного світу українців: від документів відьомських процесів до народних уявлень про чортів, русалок, домовиків і багатьох інших істот. Книга цінна не лише як джерело знань, а і як культурний артефакт, що передає дух епохи, коли магія була частиною повсякденного світосприйняття.

«Українська демонологія» — це захопливе занурення у темний і водночас поетичний світ народних уявлень про потойбічне. Книга поєднує наукову ґрунтовність із живою силою фольклору, показуючи, як страхи, віра й уява формували світогляд українців. Праці Антоновича, Гнатюка та Нечуя-Левицького доповнюють одна одну, створюючи цілісну картину демонічного світу — від судових процесів над відьмами до образів русалок і вовкулаків. Це цінне й атмосферне читання для всіх, хто цікавиться українською міфологією та культурною пам’яттю

Для тих, хто хоче зазирнути в таємничо-темний, але ду-у-уже цікавий бік нашої культури.

Жодної секунди не сумнівалась, чи потрібна мені ця книжка. Збираю все, що є по українській міфології, а тут ще й неймовірні ілюстрації! Праці Гнатюка, Антоновича та Нечуй Левицького в одній книжці це скарб!

вау! це дуже класна книжка для всіх, хто цікавиться українським фольклором! дуже раджу!

Перед Вами книга, яка відкриває читачеві маловідомий і водночас захопливий бік української культури. Вона знайомить із народними уявленнями про демонів, духів і містичних істот, у яких наші предки вірили століттями. Через ці образи розкривається світогляд українців, їхні страхи, надії та спроби пояснити незрозуміле у навколишньому світі. У книзі зібрані праці та записи Івана Нечуя-Левицького, Володимира Антоновича та Володимира Гнатюка. Вони не просто описували демонологічних істот, а намагалися зрозуміти їхнє походження та роль у народній традиції. Завдяки цьому текст виглядає живим і читається із захопленням, адже спирається на фольклор, перекази та спостереження з реального життя людей. В мене залишилось гарне враження, оскільки це чудовий приклад продуманої й цілісної книги, яка буде цікава як любителям містики, так і тим, хто хоче глибше пізнати українську культурну спадщину. Рекомендую)

Попри свій поважний вік, «Хмари» звучать так, ніби їх написано сьогодні: про імперію, що нищить українську ідентичність через мову, церкву, освіту й повсякденність. Про молодих людей, які шукають себе. Про те, як надія проривається крізь тиск колоніальної дійсності. Це повість про Україну під російським гнітом— і про тих, хто не хоче мовчати. Київ у книзі не тло, а живий організм: із Лаврою, Подолом, Могилянкою, студентськими суперечками про національність, свободу, емансипацію. Місто стає ареною боротьби ідентичностей, а кожен опис — як кінокадр. Нечуй-Левицький пише так, що хочеться робити закладки, щоб повертатися. Автор проводить нас через кілька хвиль української інтелігенції XIX століття. Спочатку — Василь Дашкович: зачарований українством, але згодом зламаний імперським побутом і власною втомою. Його донька виростає вже цілком відірваною від мови й коріння. Це болюче, але впізнаване. У центрі ж твору згодом опиняється Павло Радюк — юнак із гарячим серцем, розірваний між двома жінками: — Галею, щирою селянською дівчиною, вкоріненою в землю й традицію — Ольгою Дашкович, витонченою панночкою міського «вищого світу» Та цей любовний трикутник — набагато більше, ніж романтика. Це вибір між забуттям і пам’яттю. Між тим, ким хочеш здаватись, і тим, ким є. Нечуй-Левицький з болючою точністю показує механіку русифікації: Академія, що колись була осердям українського духу, перетворюється на інструмент імперської політики; мова стирається; церква стає знаряддям контролю; студенти з Росії вільно прибувають у Київ, тоді як українців відправляють у глиб імперії. Одна з найбільших цінностей «Хмар» — те, що це рідкісний міський роман у нашій класиці. Київ у 1830–1870-х – це кипіння чужих мов, звичок, впливів. Росіяни, болгари, греки — всі мають свої манери, і на цьому тлі українці дивним чином зберігають демократичність і людяність. Нечуй-Левицький також надзвичайно сучасно пише про стосунки між чоловіком і жінкою. Тут є досить виразні, хоч і не декларативні, феміністичні штрихи: герой шукає не покірну «рабиню», а партнерку з душею. Для XIX століття — дуже сміливо. Коли читаєш «Хмари» у XXI столітті — дивуєшся, наскільки багато питань залишилися тими самими: освіта, урбанізація, культурний розрив між містом і селом, російські наративи, що не міняються десятиліттями. І так, навіть антиросійський сарказм у Нечуя звучить до болю знайомо. Це книжка, яку хочеться давати тим, хто каже «Украіна — ето Россія». Або книжкою.

Книга заслуговує на увагу за свою художню довершеність, глибокий психологізм та здатність поєднувати смішне і трагічне. Це книга, яку варто прочитати кожному, щоб оцінити майстерність Нечуя-Левицького та глибше зрозуміти українську ментальність і її виклики.