Я відчувала, що ця книга не мій жанр ще на етапі прочитання анотації. Але мені стало цікаво, тому вирішила ризикнути. На жаль, це все-таки не моя книга. Дуже меланхолійна збірка оповідань про, загублених у житті і стосунках, молодих людей, які проводять свій час разом. Мені особисто не вистачало дій чи логічних закінчень цих історій. Проте, деякі оповідання зі збірки мене все ж чимось зачепили. Найбільше мені сподобалася розповідь, що дала назву усій збірці "Нічого, крім привидів". Молоді хлопець та дівчина вирішили проїхати всю Америку від сходу до заходу і назад. Вони їдуть через пустелю і зупиняються в невеликому містечку. Один чудернацький вечір в цьому містечку змінить їх життя та допоможе розібратися в власних стосунках.

Завершу цей день відгуком на ще одну книгу, а саме на роман «Вдома» Юдіт Германн? Незвичний та відвертий – саме такі слова першими приходять на думку, коли я аналізую цю книгу. Вона про те, що важливо знайти своє місце в житті, свій дім. Книга про історії, про важливість пам'яті та те, що не можна забувати. Це історія про жінку після розлучення, яка переїжджає у портове селище та починає працювати у кнайпі свого брата. Вона оселяється у старому будинку на околиці, боїться залишатися наодинці із собою та багато думає про своє життя. Книга цікава та змушує задуматися про свої відчуття щодо приналежності до людей та дому. Окрема вдячність видавництву за цю обкладинку. Вона неймовірна? • Він пішов уперед, я – слідом за ним, і поки ми обходили дім, мені пригадалася скринька фокусника. Цей спогад був далеким і невиразним, немов уві сні. Я нарешті збагнула, що саме мені нагадала ця пастка – місто, самотність, дні, коли мені ще не виповнилося тридцяти. Спеку на балконі, заправку, фокусника і момент, коли я вляглася у його скриню, а він розрізав мене навпіл. • — Життя стає дедалі повільнішим, ти згідна? — каже Мімі. — Мені здається, що воно сповільнюється і сповільнюється. І це трохи неприємно. Але так отримуєш більше часу і можливість зрозуміти, що ти маєш, опинитися з цим наодинці. Тоді ти краще усвідомлюєш, що саме тобі потрібно, а без чого ти можеш обійтися. • — Я така молода, а він питає мене так, наче це він юний. І знаєш що? Я йому кажу, що це все не має жодного значення. Кажу, що існує лише те, що відбувається з тобою тут і тепер, тож кожне пояснення, яке ти собі вигадуєш, не існує до того, поки ти його не сформулюєш. Ви вважаєте, що тримаєте в пам'яті та уяві якусь бібліотеку, колекцію спогадів і картин, які перетворюють вас на тих, ким ви є. Ви вважаєте, що саме ці спогади є причинами того, що вам подобаються або не подобаються певні речі. Але ця бібліотека – просто вигадка. • — Знаєш, — каже Арільд, – іноді життя веде тебе постійно в одному і тому ж напрямку. І це так одноманітно, що не помічаєш, коли збиваєшся з дороги.