Гейзел Прайор

«Пінгвіни кличуть» – це не просто продовження книги “Туди, де пінгвіни”. Це як очікувати милу історію про пригоди, а натомість отримати справжнє емоційне турне – від сміху до сліз, від захоплення до глибоких роздумів.

Ця книга – як повернення додому після довгої подорожі. Ти відкриваєш її, і ось воно: знайомі улюблені герої, той самий магічний затишок, який робить читання справжнім святом. Але водночас тут ще більше динаміки, ще більше пригод, і звичайно – ще більше пінгвінів).

Це книга про другі шанси, про людей (і не тільки людей), про те, що життя може повернути в будь-який бік, і навіть якщо здається, що все котиться не туди – можливо, це просто новий маршрут.

📖 Мої емоції під час читання:
🐧 Ооо, знову пінгвіни!
🌍 Антарктида й теплі береги? Дайте мені квиток, я хочу ТУДИ!
😂 Ха-ха, ця книга чудово піднімає настрій!
💛 Герої… вони такі живі, такі справжні!
✨ Закінчила. Мені терміново потрібен власний пінгвін!) 🐧

І ще – оформлення! Це видання (як і першу частину) хочеться не просто читати, а розглядати годинами. І це оформлення ідеально вписується в загальний настрій книги.

Чи варто читати? Без питань ТАК! Рекомендую всім, хто хоче хоч на трохи вирватися з рутини. Бо
дочитавши відчуваєш дивну суміш радості, натхнення і бажання помчати кудись за пригодами. Або хоча б у зоопарк, подивитися на пінгвінів. 🐧

Дуже і ще раз дуже недооцінена книга в нашому іфнопросторі.
Це затишна зимова історія і тут є пінгвіни!

Отже, літня жінка з пристойним багатством залишилися на старості років сама і вирішила знайти свого єдиного родича, який її мягко кажучи розчарував. Що робити в такі моменти? Звісно їхати до науковців на станцію, де вони досліджують пінгвінів. Ось тут і починається саме цікаве, але не буде спойлерити, прочитайте і оцініть.

Ця книга – як гаряче какао в холодний день. Але не те, що ти п’єш удома під ковдрою, а те, яке довелося гріти в руках десь посеред Антарктиди, поки на тебе дивиться група пінгвінів із питанням: «Ну і як ти сюди взагалі потрапив?»

Вона про пригоди, про другий шанс, про пінгвінів (що важливо!), але найбільше – про людей. Тих, кого ти, можливо, спершу не дуже розумієш, але хто врешті-решт стає тобі близьким. Тих, хто не здається навіть тоді, коли все каже, що пора б уже. І тих, хто знаходить себе там, де цього зовсім не очікував.

Ця історія одночасно смішна і зворушлива, як момент, коли ти оступився на кризі, але замість того, щоб впасти, ловиш баланс і робиш вигляд, що це було задумано. Вона змушує сміятися, переживати, іноді навіть сердитися на персонажів, а потім – міцно їх обіймати в своїх думках.

Це саме той випадок, коли книга залишає після себе слід – теплий, добрий і, можливо, навіть із бажанням негайно купити квиток у якусь дику далечінь (або хоча б у зоопарк).

Якщо вам хочеться пригод, тепла і трошки дивної, але дуже справжньої історії – це саме те, що треба. 🐧

Дуже мила й затишна книга 🥹 моментами сумна й щемка і все-таки чудова!

Сподобалося те, як за відносно короткий час герої розкрилися та виросли

Перше враження
Я не чекала від книги нічого особливого. Чесно кажучи, немає в ній нічого геніального, але історія зачепила мене.

Головна героїня одразу викликала симпатію. Я чудово її розумію, а дізнавшись більше про її життя, почала ще більше захоплюватися нею. Її доля змушує переживати цілу гаму емоцій — від співчуття до справжнього захоплення її силою духу.

Що сподобалося:
📌 Стосунки Вероніки — її взаємодія з онуком, з вченими та, звісно ж, з пінгвінами. Вона спостерігає за цими милими створіннями, і вони буквально стають її порятунком, як у фізичному, так і в емоційному сенсі.

📌 Спогади про минуле — її історія кохання, стосунки із сином, трагедія, що змінила її життя. Це читається важко, тому що стає зрозуміло, наскільки жорстокими були деякі звичаї того часу і скільки доль вони зламали.

📌 Тварини у книзі — будь-яка книга, де настільки важливу роль відіграють тварини, вже викликає особливий інтерес.

Що могло бути краще:
Можливо, історія не завжди виглядає правдоподібною. Деякі моменти здавалися надто ідеальними чи надто драматичними. Але, на мою думку, це не робить її гіршою. Навпаки, саме такі художні перебільшення додають книзі особливої атмосфери.

Загалом, ця книга залишає по собі тепле відчуття. Вона не переверне світ, але точно змусить замислитися про життя, минуле та те, як часто порятунок приходить із зовсім несподіваного боку.

Легка, атмосферна і цікава, зимова, не затягнута історія. Цю книгу можна читати навіть якщо ви вже забули події першої частини.

+Несподівані сюжетні повороти, які справді здивували.

+Швидший темп розвитку подій, що тримає в напрузі.

+Збільшена увага до теми впливу людини на навколишнє середовище і проблеми екології.

+Персонажі розвиваються. Я просто не можу не відзначити, як змінилися головні герої, особливо Вероніка і Патрік. Те, що колись проявлялося у вигляді інфантильності, впертості чи самозакоханості, згодом перетворилося на дорослішання, здатність контролювати своє его, турботу про інших та непохитну силу волі.

Для мене ця дилогія стала справжнім способом розслабитися, відключити всі думки і просто зануритися у світ емоцій. Тепер шукаю щось подібне.

Затишна історія, яка відкривається по новому після 150 сторінки книги. Раджу до прочитання всім

8/10

Дочитала цю книжку тоді, коли здавалось, що взагалі не можу нічого читати.
Вона легка, атмосферна і цікава, досить повільна, але не затягнута. І так, вона сподобалась мені так само, як і перша частина дилогії (може, навіть трошки більше).

Що мені сподобалось?
⏺те, що цю книжку можна сміливо читати навіть тоді, коли ви вже забули, що було в першій частині (я ще все пам'ятаю, але я була дуже вдячна авторці, що вона дуже коротко нагадувала про основні події першої книги - імена, сімейні зв'язки, сюжетні повороти і т.д.)
⏺декілька насправді неочікуваних сюжетних поворотів
⏺більш динамічний розвиток подій
⏺більше уваги приділяється висвітленню проблеми впливу людей на природу та питанню охорони навколишнього середовища
⏺розвиток героїв (мені дуже сподобалось, як вони виросли - особливо Вероніка і Патрік. Там, де були інфантильність, впертість, самозакоханість чи ненадійність, ми побачили дорослішання, приборкання гордині, турботу про інших та надзвичайну силу духу)
⏺фінал (я дуже задоволена🌚).

Для мене ця дилогія - це можливість відключити всі думки на декілька годин і просто відчувати.

Тепер мені потрібно знайти щось схоже.

Яку ж чудову історію подарувала нам Гейзел Прайор. Історію про прощення, про відкритість до інших, про усвідомлення того, що ми ніколи не зможемо зрозуміти, через що пройшла або проходить інша людина, якщо вона сама не поділиться своєю історією. Історію про зростання та прагнення стати кращими. Історію про те, що ми, люди, робимо з нашим світом, і лише про деякі з жахливих наслідків цього.

Загалом обидві книги — це дуже «душевні» історії, але не варто думати, що в них немає емоційних потрясінь. І якщо ви думаєте, що неможливо розплакатися через вигаданих пінгвінів, то ви дуже помиляєтесь.

Це саме ті книги, які можна рекомендувати всім, не замислюючись про жанри. Я дуже рада, що їх прочитала, і обов’язково візьмуся за інші твори авторки.

Вероніка Мак-Кріді - 86-річна старенька, досить заможна маю сказати, яка проживає на узбережжі моря в Шотландії, немає жодного родича, лише молода Айлін працює в неї, ну і садівник є на додачу - Айлін час від часу робить прибирання і допомагає бабусі з будинком. Одного дня Вероніці до рук потрапляє стара скринька, в якій зберігаються всі її спогади з юних літ, відкривши цю скриньку старенька раптом вирішила перевірити, чи немає в неї родичів в світі, адже її маєток чималий, а віддавати його державі після своєї смерті вона не хоче. Завдяки пошуку, ретельно звіривши всю інформацію, вона знаходить свого начебто внука і пише йому листа з наміром зустрітись найближчим часом.

Патрік - 27-річний хлопець, в якого місячна затяжна депресія, через розставання з дівчиною, яка кинула його заради іншого. Цей кадр майже ніде не працює, випиває, немає власного помешкання, бо до цього вони з колишньою мешкали в її квартирі, і ще він повертається до своїх старих звичок — курити травку, адже він вперто впевнений, що йому відразу стане краще. У Патріка є хороший друг Ґев, у якого він один день в неділю ремонтує велосипеди в магазині, і саме він знаходить нове житло для Патріка. Новина про бабусю неабияк здивувала Патріка, адже він і з батьком не мав зв'язку ще з дитинства, а втім, він вирішує таки побачитись з старенькою.

Зустріч цих двох не викликала захвату в жодного з них, ну і Вероніка потрапила в той період, коли Патрік страждав від втрати коханої і таким чином мав не кращий вигляд і стан. Вони обоє вирішують більше не мати нічого спільного одне з одним, Вероніка разом з тим твердо вирішує передати свої статки вченим, які займаються вивченням життя пінгвінів.

Патрік поступово оговтується і вирішує все ж таки налагодити стосунки з бабусею, адже для нього вона теж єдина рідна людина в цілому світі, проте його спроби були невдалими.

Вероніка вирішує поїхати у подорож на острів Медальйон, де і знаходиться станція науковців, які працюють з пінгвінами. Назва острова є досить символічною для героїні, адже в тій самій скриньці Вероніка зберігає срібний медальйон, в якому є частинка найрідніших для неї людей.

Друга половина книги, де власне і йдеться про пригоди Вероніки в Антарктиці, як з часом попри впертощі її полюблять всі троє науковців, як вона відкриється єдиній дівчині серед них і розповість свою трагічну історію життя і як вона втратила всіх, кого любила, навіть єдиного сина. А момент, коли Вероніка вмовила Террі врятувати маленьке пінгвіненя і вигодувати його, як вона його пригортала, як колись свого маленького синочка 💔💔

Ну і звісно, з Патріком вони теж знайдуть спільну мову, він навіть примчиться в Антарктику, коли з Веронікою станеться нещасний випадок на березі і вона захворіє, і разом з усіма буде її доглядати, і так саме, як і його бабуся закохається в це місце і пінгвінів. І ще він вкраде серце єдиної жінки в команді науковців, навіть більше — він виявиться класним членом їхньої команди — готуватиме їм смачнющу їжу (адже це хобі Патріка), полагодить генератор і навіть почне допомагати з пінгвінами.

І маю сказати, що про хитрий хід Вероніки я здогадалась : вона докладе всіх зусиль, щоб закохана парочка була разом 🥰🥰

Ця історія про те, що навіть люди у віці, все життя проживши наодинці, врешті можуть відкрити своє серце і впустити туди близьких людей, не думаючи, що їх хочуть ошукати чи прибрати їхні статки до рук; про вміння розмовляти, слухати, дати можливість і ще один шанс, і ні в якому разі не судити людину по першому враженню 🙌🙌

❄️зворушлива історія
❄️зимова атмосфера
❄️знайдена сім'я
❄️маленький пінгвінчик, який вкраде ваше серденько

Вероніка врятувала пінгвіна, а він зцілив її від травм минулого🐧
Не хочу багато писати, але ця книга увійшла у мій топ прочитаного. Герої живі, іноді бісять, іноді ти їм співпереживаєш. Чарівна історія, яка нікого не залишить байдужим. Вероніка і Джованні💔 Я чомусь до останнього сподівалася на різдвяне диво, але уви.

Подарував книгу жінці, вона в захваті, від себе-книга дуже гарна