Гейзел Прайор

Вероніка, самотня 86-річна жінка, живе у великому маєтку, відчуваючи, як її життя оповите рутиною. Вона прагне змін, бажаючи не просто покращити світ, а й наповнити власне життя сенсом.
Несподівано для себе вона знаходить онука, про існування якого ніколи не знала, але їхні стосунки не складаються. Тоді Вероніка вирішує, що настав час для кардинальних змін, і готується до незвичайного подорожі — в Антарктику.

🐧 Чому саме туди? Вероніка, вражена передачею про пінгвінів, дізнається про їхнє вимирання і вирішує врятувати цих чудових створінь. Нехтуючи застереженнями науковців, вона вирушає в тритижневу експедицію в царство снігу та криги.

💰 Вероніка пропонує науковцям щедре фінансування, але перш ніж вкласти гроші, вона хоче побачити все на власні очі. За маскою відчуженої літньої жінки ховається добре серце, яке вона не готова відкрити.

🩵 В Антарктиці Вероніка рятує осиротіле пінгвіненя, поселяє його на науковій станції та намагається налагодити стосунки з онуком. Вона знаходить нових друзів і, звісно ж, прагне врятувати пінгвінів.

🌞 Ця історія — про те, як ніколи не пізно змінити своє життя, відкрити серце для нових можливостей і зробити світ кращим.

"Пінгвіни кличуть" - це продовження книги "Туди, де пігвіни".

🐧Тут ті ж герої, а ще - історія двох закоханих в Антарктиду, трішки божевільна і наполеглива бабуся, життєлюбна дівчинка, яка бореться з раком, багато мандрів, багато проблем у стосунках та дуже багато розповідей про моїх улюблених пташок.

🐧Насправді, сюжетно ця книга не така динамічна, як перша, але тут акцентовано на проблеми екологічного характеру: про вплив сміття на навколишнє середовище, як страждають живі створіння від пластику, багатенько пізнавальних текстів про види та спосіб життя пінгвінів.
🐧Звичайно, що в кінці всі happy.

🐧Як самостійну книгу читати не рекомендую, лише як продовження.

🐧Непогано, але перша історія сподобалась більше.

Неймовірно тепла і зворушлива історія (крім епілогу, епілог я б спалила). А яке ж оформлення ❤️‍🔥❤️‍🔥❤️‍🔥 Одна з моїх улюблених книг, обожнюю всім серденьком

Вероніці МакКріді – 85, і вона звикла жити за власними правилами. Вона не любить галас, відчинені двері та людей, які говорять щось безглузде. Її світ складається з чітко встановлених звичок, дорогого чаю (і тільки дарджилінгу, бо решта – просто бурда!) та впевненості, що тільки вона знає, як має бути.
Вероніка дізнається, що в неї є онук. Патрік – розхристаний і ненадійний хлопець, який не має жодних амбіцій, перебивається тимчасовою роботою і часом балується травичкою. Їхня перша зустріч не дає Вероніці підстав вважати його гідним спадкоємцем. Тому Вероніка вирішує залишити своє багатство вченим, які досліджують пінгвінів в Антарктиді, і вирушає туди, аби з'ясувати, чи вони заслуговують на її підтримку.

Але за цим сюжетом ховається набагато більше. У щоденниках Вероніки відкривається її минуле – болісне і складне, з втраченими шансами та таємницями, які вона приховувала навіть від себе. Поки Вероніка підкорює лід і намагається врятувати маленького пінгвіна Піпа, Патрік читає ці щоденники і починає розуміти, ким була його бабуся насправді.

«Туди, де пінгвіни» – зворушлива історія про другий шанс і пошуки сенсу життя.
Це книжка, яка огортає теплом, як улюблений плед. Вона смішна, зворушлива, іноді серйозна, але завжди надзвичайно комфортна. Якщо хочеться чогось затишного, мудрого і трішки незвичного, «Туди, де пінгвіни» – ідеальний вибір. І, чесно, хто може не полюбити книжку з пінгвінами?

Друга частина пригод бабусі Вероніки, але це досить самостійна, треба сказати.

Прочитала я книгу легко та швидко – в машині, а потім ще на природі. Вона читається, навіть якщо навколо шумно. Для відпустки найкраще читання.

Якщо говорити про те, що вона нагадала мені, то скажу, що частково "Друге життя Уве", частково "Службу доставки книг". Ще можна пригадати кілька історій, у яких головні персонажі - життєлюбні дідусі та бабусі, які в команді з дітьми творять добрі справи і якось покращують життя своє та оточуючих людей.

Ніякої особливої драматичності тут немає. У книги по-справжньому літній вайб, незважаючи на таку засніжену обкладинку.

Роман мініатюрний, в ньому близько 370 сторінок. Зручно носити із собою. Є гумор, є якісь фрази для роздумів від нашого літнього персонажа. І ще є тема екології, мені вона теж цікава. Книжку рекомендую як самостійне читання.

Ви ексцентрична бабуся вісімдесяти шести років, живете одна і спілкуєтеся в основному з помічницею по господарству – і цій безглуздій панянці постійно доводиться нагадувати тримати двері зачиненими.

Грошей у вас кури не клюють, тому ви можете дозволити собі будь-які безумства.

Ви щойно розшукали онука – неохайного лоботряса років тридцяти, який точно не заслуговує і на частку вашого величезного стану у спадок. Що ж вам робити? Ще питаєте. Їдьте до Антарктиди.

На засніженому острові троє ентузіастів вивчають поселення пінгвінів, рятуючи від вимирання. Можливо, саме вони варті ваших мільйонів? Але в цьому потрібно переконатися особисто – пожити у суворих умовах, обмежуючи себе навіть у улюбленому чаї. (Я прочитала, що дарджилінг, який постійно п'є Вероніка, називають «чайне шампанське» - ну все, тепер мені теж треба!)

Винести мозок мешканцям станції і врятувати пінгвіня-сироту. Та чи мало ще справ у необтяженій сім'єю та проблемами старенької!

Бабуся Вероніка не така проста – і якщо дочитаєте до її щоденників, то не скаржтеся, що очі щипає. Милі й не дуже бабусі пережили багато, і скільки на це знадобилося сил, душі та неймовірної витримки, виправдовує їхні чудасії. Мила казка. Якщо дива й існують, то у таких книжках.

«Пінгвіни кличуть» – це не просто продовження книги “Туди, де пінгвіни”. Це як очікувати милу історію про пригоди, а натомість отримати справжнє емоційне турне – від сміху до сліз, від захоплення до глибоких роздумів.

Ця книга – як повернення додому після довгої подорожі. Ти відкриваєш її, і ось воно: знайомі улюблені герої, той самий магічний затишок, який робить читання справжнім святом. Але водночас тут ще більше динаміки, ще більше пригод, і звичайно – ще більше пінгвінів).

Це книга про другі шанси, про людей (і не тільки людей), про те, що життя може повернути в будь-який бік, і навіть якщо здається, що все котиться не туди – можливо, це просто новий маршрут.

📖 Мої емоції під час читання:
🐧 Ооо, знову пінгвіни!
🌍 Антарктида й теплі береги? Дайте мені квиток, я хочу ТУДИ!
😂 Ха-ха, ця книга чудово піднімає настрій!
💛 Герої… вони такі живі, такі справжні!
✨ Закінчила. Мені терміново потрібен власний пінгвін!) 🐧

І ще – оформлення! Це видання (як і першу частину) хочеться не просто читати, а розглядати годинами. І це оформлення ідеально вписується в загальний настрій книги.

Чи варто читати? Без питань ТАК! Рекомендую всім, хто хоче хоч на трохи вирватися з рутини. Бо
дочитавши відчуваєш дивну суміш радості, натхнення і бажання помчати кудись за пригодами. Або хоча б у зоопарк, подивитися на пінгвінів. 🐧

Дуже і ще раз дуже недооцінена книга в нашому іфнопросторі.
Це затишна зимова історія і тут є пінгвіни!

Отже, літня жінка з пристойним багатством залишилися на старості років сама і вирішила знайти свого єдиного родича, який її мягко кажучи розчарував. Що робити в такі моменти? Звісно їхати до науковців на станцію, де вони досліджують пінгвінів. Ось тут і починається саме цікаве, але не буде спойлерити, прочитайте і оцініть.

Ця книга – як гаряче какао в холодний день. Але не те, що ти п’єш удома під ковдрою, а те, яке довелося гріти в руках десь посеред Антарктиди, поки на тебе дивиться група пінгвінів із питанням: «Ну і як ти сюди взагалі потрапив?»

Вона про пригоди, про другий шанс, про пінгвінів (що важливо!), але найбільше – про людей. Тих, кого ти, можливо, спершу не дуже розумієш, але хто врешті-решт стає тобі близьким. Тих, хто не здається навіть тоді, коли все каже, що пора б уже. І тих, хто знаходить себе там, де цього зовсім не очікував.

Ця історія одночасно смішна і зворушлива, як момент, коли ти оступився на кризі, але замість того, щоб впасти, ловиш баланс і робиш вигляд, що це було задумано. Вона змушує сміятися, переживати, іноді навіть сердитися на персонажів, а потім – міцно їх обіймати в своїх думках.

Це саме той випадок, коли книга залишає після себе слід – теплий, добрий і, можливо, навіть із бажанням негайно купити квиток у якусь дику далечінь (або хоча б у зоопарк).

Якщо вам хочеться пригод, тепла і трошки дивної, але дуже справжньої історії – це саме те, що треба. 🐧

Дуже мила й затишна книга 🥹 моментами сумна й щемка і все-таки чудова!

Сподобалося те, як за відносно короткий час герої розкрилися та виросли

Перше враження
Я не чекала від книги нічого особливого. Чесно кажучи, немає в ній нічого геніального, але історія зачепила мене.

Головна героїня одразу викликала симпатію. Я чудово її розумію, а дізнавшись більше про її життя, почала ще більше захоплюватися нею. Її доля змушує переживати цілу гаму емоцій — від співчуття до справжнього захоплення її силою духу.

Що сподобалося:
📌 Стосунки Вероніки — її взаємодія з онуком, з вченими та, звісно ж, з пінгвінами. Вона спостерігає за цими милими створіннями, і вони буквально стають її порятунком, як у фізичному, так і в емоційному сенсі.

📌 Спогади про минуле — її історія кохання, стосунки із сином, трагедія, що змінила її життя. Це читається важко, тому що стає зрозуміло, наскільки жорстокими були деякі звичаї того часу і скільки доль вони зламали.

📌 Тварини у книзі — будь-яка книга, де настільки важливу роль відіграють тварини, вже викликає особливий інтерес.

Що могло бути краще:
Можливо, історія не завжди виглядає правдоподібною. Деякі моменти здавалися надто ідеальними чи надто драматичними. Але, на мою думку, це не робить її гіршою. Навпаки, саме такі художні перебільшення додають книзі особливої атмосфери.

Загалом, ця книга залишає по собі тепле відчуття. Вона не переверне світ, але точно змусить замислитися про життя, минуле та те, як часто порятунок приходить із зовсім несподіваного боку.

Легка, атмосферна і цікава, зимова, не затягнута історія. Цю книгу можна читати навіть якщо ви вже забули події першої частини.

+Несподівані сюжетні повороти, які справді здивували.

+Швидший темп розвитку подій, що тримає в напрузі.

+Збільшена увага до теми впливу людини на навколишнє середовище і проблеми екології.

+Персонажі розвиваються. Я просто не можу не відзначити, як змінилися головні герої, особливо Вероніка і Патрік. Те, що колись проявлялося у вигляді інфантильності, впертості чи самозакоханості, згодом перетворилося на дорослішання, здатність контролювати своє его, турботу про інших та непохитну силу волі.

Для мене ця дилогія стала справжнім способом розслабитися, відключити всі думки і просто зануритися у світ емоцій. Тепер шукаю щось подібне.