Це мій перший дарк роман, а потім пішло-поїхало. Начиталлась відгуків на цю серію книг, відгуки різні як і думки про неї. Скажу так: ця книга взяла в себе дуже багато граней нашого світу: насильство, рабство, ігри на виживання (це з другої частини), продаж дітей, вбивства, нездорові стосунки, які влаштовували двох і тд. Не дивіться на цю книгу під призмою 18+і сексу, вона набагато глибша, ніж здається. Що ще сказати, мені сподобалось 🤌🤣

Прочитала другу частину про Аделіну... і ділюся думками. Знаєте, якщо перша книга була «грою в хованки», то «Полювання» — це вже про реальне пекло, дисоціацію та виживання на межі розпаду особистості. Перше, що впадає у вічі — дисоціація. Коли Аделіна в полоні, її «немає вдома». Мозок просто вимикає чутливість, щоб тіло вижило. Це найпотужніший захист. У терапії ми часто бачимо таке у людей після травм: вони ніби «за склом», живі, але не відчувають себе. Зейд. Тут він остаточно закріплює образ «Рятівника-Агресора». Парадокс у тому, що для травмованої Аделіни він стає єдиним безпечним островом. Це найнебезпечніша пастка: коли твій особистий сталкер — єдиний, хто може захистити тебе від зовнішнього зла. Сексологічний розріз: чому після пережитого вона хоче «жорсткості» від Зейда? Це спроба рекламації. Вона хоче повернути собі контроль над болем. «Якщо я сама цього прошу і мені це подобається, значить, я більше не безпорадна жертва». У книзі це подано дуже еротизовано, але психологічно — це шлях по лезу. Важливо розуміти: Зейд не «вилікувався» любов’ю. Він як був соціопатом, так і залишився. Його одержимість просто змінила вектор на порятунок. У реальному житті такий «захисник» — це золота клітка, з якої неможливо піти, бо «він же мене врятував». Такі книги — це наш легальний спосіб зазирнути у власну «тінь» і промацати страхи. Це захопливо читати, але жахливо проживати. У здорових стосунках безпека будується на довірі, а не на спільному посттравматичному синдромі.

Напевно, всі вже прочитали «Переслідування Аделіни», а я якось довго відкладала. І, чесно кажучи, дарма, бо книга була проковтнута буквально за 5 днів. 😅 Але як тільки я закрила останню сторінку, мій внутрішній психолог-сексолог просто «вибив двері з ноги». Розберімося, що це було: кохання чи клінічний кейс? 👇 Чому це так затягує? З точки зору психології, книга б’є в саму «тіньову» сторону нашої сексуальності. Зейд — це не просто сталкер, це втілення архетипу «надхижака», який дає жінці відчуття абсолютної, навіть небезпечної важливості. «Він переверне світ, щоб знайти мене» — це база для закриття дефіциту уваги, але в дуже радикальній обгортці. Адреналіновий секс: коктейль, на який легко підсісти. У книзі страх і збудження йдуть рука об руку. Біологічно це працює просто: викид кортизолу (гормону стресу) мозок часто плутає з сильним сексуальним потягом. Саме тому сцени в книзі здаються такими «гарячими» — вони побудовані на фізіологічному шоці. Згода (Consent) — де вона? Тут ми входимо на територію CNC (Consensual Non-Consent). У фантазіях це може бути дуже збудливим, бо знімає з жінки «відповідальність» за її бажання. Але важливо розділяти: читати про це в ліжку з чаєм — безпечно, а шукати таку динаміку в реальності — прямий шлях до аб’юзивних стосунків. Зейд — краш чи тривожний дзвіночок? 🚩 Як спеціаліст, я бачу в ньому класичну «темну тріаду»: нарцисизм, психопатія, макіавеллізм. Він не рятує Аделіну, він привласнює її. Це еротично на папері, бо ми знаємо, що це вигадка. У житті такий тип чоловіка — це тотальний контроль і знищення вашої особистості. Мій вердикт: Книга — вогонь для дослідження своїх фантазій, але небезпечна як орієнтир для стосунків. Читати, кайфувати від напруги, але залишати Зейда в книжковій шафі.

Хороший даркроман, але для мене надто затягнутий. Багато безглуздих розмов. Йшла мені книга дуже важко, читала маленькими шматками, але історія цікава.

Одна з перших прочитаних книг, однозначно вона або заходить, або не заходить зовсім, але на 100% можу сказати, що ця історія в топі улюблених)

Полювання на Аделіну Х.Д.Каралтон Друга частина Полювання на Аделіну залишила в мене значно слабше враження, ніж перша. І, на жаль, це той випадок, коли продовження не посилило історію, а радше розмило її. Почну з головного — книга дуже розтягнута. Якщо в першій частині здавалося, що сексуального контенту вже забагато, то тут я змушена взяти свої слова назад: у другій частині його надмірно багато, і він переходить межу не просто естетики, а здорового глузду. Сцени на кшталт мастурбації з ножем після пережитого сексуального насильства або таврування старих шрамів коханої людини виглядають не просто збочено — у мене навіть не знайшлося коректного слова, щоб це описати. Це не провокація заради сенсу, а шок заради шоку. Так, авторка вказує тригери, і це, безумовно, плюс. Але саме для другої частини попередження виглядає недостатнім: воно не відображає повною мірою той рівень жорсткості та психологічного тиску, який чекає читача далі. З мінусів, які особливо боліли: - Другорядні персонажі не розкриті. Історія матері та батька Аделіни лишилася поверхневою. Дей і Джей — друзі Зейда та Аделіни — виглядають картонно, без глибини й логіки. - Мотивація головного антагоніста здалася мені відверто слабкою. Я очікувала чогось масштабнішого, системного, ідеологічного — натомість отримала доволі примітивне пояснення. При цьому я не можу сказати, що книга повністю провальна. Перша третина (умовно — сюжетна лінія сексуального рабства) написана дуже влучно й тривожно. Опис життя дівчат, насильства, контролю та безвиході був болісно реалістичним. У свій час я дивилася серіали й документальні фільми про секс-трафік, і ці сцени дійсно корелюються з реальністю. Читати це важко, але саме тут текст працює чесно й сильно. Проте фінальний висновок для мене невтішний. Я не можу рекомендувати цю частину. Її важко читати, важко усвідомлювати, і після неї залишається відчуття внутрішньої порожнечі. Попри серйозну тематику, інтелектуальне навантаження мінімальне. Книга багато шокує, але майже не дає простору для осмислення. Серйозна тема — слабка реалізація. І для мене цього виявилося недостатньо.

це найкраща книга, яку я колись читала! і перша, і друга частини неймовірні

Я починала цю книгу з дуже чітким упередженням. Я очікувала суцільний позиційний треш. Була впевнена, що сюжету там або не буде зовсім, або він буде настільки умовний, що про нього навіть не захочеться згадувати. Плюс — я була переконана, що сексуальні сцени мені взагалі не зайдуть, тим більше з урахуванням того, що сама авторка прямо попереджає: ця книга далеко не для всіх, і те, що в ній відбувається, далеко не ок. Саме тому, коли «Переслідування Аделіни» було мегапопулярним у 2023 році, я просто повісила на неї ярлик «не моє» і спокійно пішла повз. Але останнім часом я все частіше про неї думала — і в підсумку отримала цю книгу в подарунок на Різдво, 26 грудня. І що я можу сказати — мені сподобалось. Не без нюансів, але сподобалось. Перше, що я реально оцінила, — застереження авторки. Воно чесне. Це не декоративний дисклеймер. Ця книга — один великий тригер, особливо для людей з ПТСР, пов’язаним із кіднепінгом, сексуальним насильством, наркотиками, психологічним тиском і контролем. Це не романтична історія. Ти не сприймаєш головних героїв як нормальну пару і одразу не віриш у «правильний» фінал. Але при цьому — тобі все одно цікаво читати. Єдине, що мене трошки тригернуло, — не сама наявність 18+ сцен, а їхня довжина. Я не можу сказати, що я великий фанат надмірно розтягнутих сексуальних епізодів. Місцями їх було реально забагато. Але водночас деякі сцени були справді влучні: — сцена з ременем, — сцена в машині, — сцена їхнього першого сексу. Окремо хочеться згадати 18+ сцену в дзеркальній кімнаті — любителям адалт-літератури має сподобатися. У книзі дуже багато крінж-цитат. Взагалі вся книжка достатньо крінжова. Але цей крінж збалансований. Він не псує історію, якщо не сприймати її надто серйозно. Навпаки, в якийсь момент ти ловиш себе на тому, що тобі навіть весело — таке собі читання порно з сюжетом. І найбільше мене здивувало — сюжет реально є. Він цікавий. Проте розкриття та розвиток стосунків між Аделіною та Зейдом затягнуте, мені б хотілося більше саме сюжетної частини, більше подій і розвитку за межами їхньої динаміки. Книга закінчується відкритим фіналом, і це той випадок, коли ти автоматично хочеш взяти до рук другу частину. Про «Переслідування Аделіни» коротко: Це не одна з найкращих книг у моєму житті і точно не універсальна рекомендація. — сюжету мені було замало. Він є і він цікавий, але його розвиток губиться на фоні інших елементів. — сексуальні сцени надто довгі. Не їхня наявність проблема, а саме затягнутість — у якийсь момент вони починають переважувати історію, замість працювати на неї.