Не сподобалось геть. Головні герої хворі на голову люди, яким потрібно лікування. Перша половина книги ще нічого, а інша просто жах. Садизм, насильство, самовозвеличення, а кінцівка просто 🙈🙈

Після Ґудзиків ця книга повернула мені любов до дарк романів. Це не щось неймовірне, але доволі непогана книга, яка гарно написана. Деякі сцени, звичайно, хотілось би забути, саме тому оцінка не 10. Але книгу прочитала буквально за 2 підходи)

Це мій перший дарк роман, а потім пішло-поїхало. Начиталлась відгуків на цю серію книг, відгуки різні як і думки про неї. Скажу так: ця книга взяла в себе дуже багато граней нашого світу: насильство, рабство, ігри на виживання (це з другої частини), продаж дітей, вбивства, нездорові стосунки, які влаштовували двох і тд. Не дивіться на цю книгу під призмою 18+і сексу, вона набагато глибша, ніж здається. Що ще сказати, мені сподобалось 🤌🤣

Прочитала другу частину про Аделіну... і ділюся думками. Знаєте, якщо перша книга була «грою в хованки», то «Полювання» — це вже про реальне пекло, дисоціацію та виживання на межі розпаду особистості. Перше, що впадає у вічі — дисоціація. Коли Аделіна в полоні, її «немає вдома». Мозок просто вимикає чутливість, щоб тіло вижило. Це найпотужніший захист. У терапії ми часто бачимо таке у людей після травм: вони ніби «за склом», живі, але не відчувають себе. Зейд. Тут він остаточно закріплює образ «Рятівника-Агресора». Парадокс у тому, що для травмованої Аделіни він стає єдиним безпечним островом. Це найнебезпечніша пастка: коли твій особистий сталкер — єдиний, хто може захистити тебе від зовнішнього зла. Сексологічний розріз: чому після пережитого вона хоче «жорсткості» від Зейда? Це спроба рекламації. Вона хоче повернути собі контроль над болем. «Якщо я сама цього прошу і мені це подобається, значить, я більше не безпорадна жертва». У книзі це подано дуже еротизовано, але психологічно — це шлях по лезу. Важливо розуміти: Зейд не «вилікувався» любов’ю. Він як був соціопатом, так і залишився. Його одержимість просто змінила вектор на порятунок. У реальному житті такий «захисник» — це золота клітка, з якої неможливо піти, бо «він же мене врятував». Такі книги — це наш легальний спосіб зазирнути у власну «тінь» і промацати страхи. Це захопливо читати, але жахливо проживати. У здорових стосунках безпека будується на довірі, а не на спільному посттравматичному синдромі.

Напевно, всі вже прочитали «Переслідування Аделіни», а я якось довго відкладала. І, чесно кажучи, дарма, бо книга була проковтнута буквально за 5 днів. 😅 Але як тільки я закрила останню сторінку, мій внутрішній психолог-сексолог просто «вибив двері з ноги». Розберімося, що це було: кохання чи клінічний кейс? 👇 Чому це так затягує? З точки зору психології, книга б’є в саму «тіньову» сторону нашої сексуальності. Зейд — це не просто сталкер, це втілення архетипу «надхижака», який дає жінці відчуття абсолютної, навіть небезпечної важливості. «Він переверне світ, щоб знайти мене» — це база для закриття дефіциту уваги, але в дуже радикальній обгортці. Адреналіновий секс: коктейль, на який легко підсісти. У книзі страх і збудження йдуть рука об руку. Біологічно це працює просто: викид кортизолу (гормону стресу) мозок часто плутає з сильним сексуальним потягом. Саме тому сцени в книзі здаються такими «гарячими» — вони побудовані на фізіологічному шоці. Згода (Consent) — де вона? Тут ми входимо на територію CNC (Consensual Non-Consent). У фантазіях це може бути дуже збудливим, бо знімає з жінки «відповідальність» за її бажання. Але важливо розділяти: читати про це в ліжку з чаєм — безпечно, а шукати таку динаміку в реальності — прямий шлях до аб’юзивних стосунків. Зейд — краш чи тривожний дзвіночок? 🚩 Як спеціаліст, я бачу в ньому класичну «темну тріаду»: нарцисизм, психопатія, макіавеллізм. Він не рятує Аделіну, він привласнює її. Це еротично на папері, бо ми знаємо, що це вигадка. У житті такий тип чоловіка — це тотальний контроль і знищення вашої особистості. Мій вердикт: Книга — вогонь для дослідження своїх фантазій, але небезпечна як орієнтир для стосунків. Читати, кайфувати від напруги, але залишати Зейда в книжковій шафі.

Хороший даркроман, але для мене надто затягнутий. Багато безглуздих розмов. Йшла мені книга дуже важко, читала маленькими шматками, але історія цікава.

Одна з перших прочитаних книг, однозначно вона або заходить, або не заходить зовсім, але на 100% можу сказати, що ця історія в топі улюблених)

Полювання на Аделіну Х.Д.Каралтон Друга частина Полювання на Аделіну залишила в мене значно слабше враження, ніж перша. І, на жаль, це той випадок, коли продовження не посилило історію, а радше розмило її. Почну з головного — книга дуже розтягнута. Якщо в першій частині здавалося, що сексуального контенту вже забагато, то тут я змушена взяти свої слова назад: у другій частині його надмірно багато, і він переходить межу не просто естетики, а здорового глузду. Сцени на кшталт мастурбації з ножем після пережитого сексуального насильства або таврування старих шрамів коханої людини виглядають не просто збочено — у мене навіть не знайшлося коректного слова, щоб це описати. Це не провокація заради сенсу, а шок заради шоку. Так, авторка вказує тригери, і це, безумовно, плюс. Але саме для другої частини попередження виглядає недостатнім: воно не відображає повною мірою той рівень жорсткості та психологічного тиску, який чекає читача далі. З мінусів, які особливо боліли: - Другорядні персонажі не розкриті. Історія матері та батька Аделіни лишилася поверхневою. Дей і Джей — друзі Зейда та Аделіни — виглядають картонно, без глибини й логіки. - Мотивація головного антагоніста здалася мені відверто слабкою. Я очікувала чогось масштабнішого, системного, ідеологічного — натомість отримала доволі примітивне пояснення. При цьому я не можу сказати, що книга повністю провальна. Перша третина (умовно — сюжетна лінія сексуального рабства) написана дуже влучно й тривожно. Опис життя дівчат, насильства, контролю та безвиході був болісно реалістичним. У свій час я дивилася серіали й документальні фільми про секс-трафік, і ці сцени дійсно корелюються з реальністю. Читати це важко, але саме тут текст працює чесно й сильно. Проте фінальний висновок для мене невтішний. Я не можу рекомендувати цю частину. Її важко читати, важко усвідомлювати, і після неї залишається відчуття внутрішньої порожнечі. Попри серйозну тематику, інтелектуальне навантаження мінімальне. Книга багато шокує, але майже не дає простору для осмислення. Серйозна тема — слабка реалізація. І для мене цього виявилося недостатньо.