У дитинстві я безмежно любила історію «Чарівника Смарагдового міста» — перечитувала її знову й знову, знаючи напам’ять кожен момент. Тоді я й не здогадувалася, що ця історія — вкрадена й «адаптована» версія американської казки Лаймена Френка Баума «Чарівник країни Оз». Це відкриття змусило мене подивитися на улюблену казку по-новому. Тож коли я дізналася про роман, який обіцяє дорослу, глибоку й зовсім не казкову версію знайомого з дитинства світу, — я не змогла пройти повз. У Ґреґорі Маґвайра Зла Відьма Заходу має ім’я — Ельфаба. І вона, насправді, зовсім не зла, а більш самотня та нещасна. Автор дарує їй біографію, але багато питань залишає без відповідей: чому її шкіра зелена? Чому все таки вода для неї стає такою загрозою? «Мені здається, що і проповідники, і вчителі можуть вважатися хорошими, лише якщо вони вміють ставити запитання, що примушують тебе думати.» © Це могла б бути неймовірна історія — дорослий погляд на знайомий світ. Ідея показати події з точки зору «зла» — справді сильна, але реалізація виявилася на мій погляд надто темною, надто політичною й подекуди бридкою. До того ж, події стрибають, залишаючи між ними багато питань і мало відповідей. Я щиро хотіла полюбити цю книгу, але, на жаль, вона виявилася не моєю. Чи читатиму продовження? Важко відповісти. Але, мабуть, я просто хотіла іншої історії — не настільки безнадійної й холодної.

У дитинстві я безмежно любила історію «Чарівника Смарагдового міста» — перечитувала її знову й знову, знаючи напам’ять кожен момент. Тоді я й не здогадувалася, що ця історія — вкрадена й «адаптована» версія американської казки Лаймена Френка Баума «Чарівник країни Оз». Це відкриття змусило мене подивитися на улюблену казку по-новому. Тож коли я дізналася про роман, який обіцяє дорослу, глибоку й зовсім не казкову версію знайомого з дитинства світу, — я не змогла пройти повз. У Ґреґорі Маґвайра Зла Відьма Заходу має ім’я — Ельфаба. І вона, насправді, зовсім не зла, а більш самотня та нещасна. Автор дарує їй біографію, але багато питань залишає без відповідей: чому її шкіра зелена? Чому все таки вода для неї стає такою загрозою? «Мені здається, що і проповідники, і вчителі можуть вважатися хорошими, лише якщо вони вміють ставити запитання, що примушують тебе думати.» © Це могла б бути неймовірна історія — дорослий погляд на знайомий світ. Ідея показати події з точки зору «зла» — справді сильна, але реалізація виявилася на мій погляд надто темною, надто політичною й подекуди бридкою. До того ж, події стрибають, залишаючи між ними багато питань і мало відповідей. Я щиро хотіла полюбити цю книгу, але, на жаль, вона виявилася не моєю. Чи читатиму продовження? Важко відповісти. Але, мабуть, я просто хотіла іншої історії — не настільки безнадійної й холодної.

#марафонкнигомам Wicked. Життя та часи Злої Відьми їз Заходу" Всі ми читали казку про Доброті "Чарівник з країни Оз" і пам'ятаємо злу відьму з мавпами. І всі ми раділи коли вона розтанула, але чому вона така була, чому вона зла чи може добра, чи може добро бути злим? Саме про цю відьму розповідає книга "Wicked. Життя та часи Злої Відьми їз Заходу". Цей роман ж переосмислення класичної казки, де немає тільки добрих або злих персонажів, і герої не завжди є такими які здаються при першій зустрічі. Тут ми бачимо  Ельфабу — дівчину з зеленою шкірою, вона відрізняється від інших і тому здається що вона інша не така як всі  Але яка вона справді чи вона така як про неї говорять? Це не просто фентезі, це щось більше, щось глибше, це про стереотипи, про боротьбу за своє місце в світі, це просто те що якщо хтось відрізняється, це не означає що він поганий, це про те що зовнішність не головне, що не потрібно судити інших тільки за колір шкіри, а за те що всередині. Це не просто книга про відьму це книга про нас, про наші страхи, про наш пошук свого місця, про наші мрії, це книга про людську душу. Її треба прочитати, щоб знати якщо ти інший це не значить що ти гірший.

?«Видатна була родина, а видатність і занепадає також видатно» Дуже складно влучно розповісти про «Wicked» Маґвайра. Книга мені сподобалась, але я також прекрасно розумію, чому у більшості вона може викликати абсолютно протилежну реакцію. В ній є цілій ряд об‘єктивних нелоліків, через які я також поставила не найвищу оцінку. Але одна з головних вад книги, на диво, виявилася якраз тим, що мене в ній причарувало. Перше і головне, що треба розуміти про цю книгу – вона буде в усьому відрізнятися від своїх адаптацій в кіно і на сцені. Починаючи від сюжету і закінчуючи загальною атмосферою і головним фокусом. Я обожнюю коли і книга, і адаптації хороші, але асолютно різні. І це саме такий випадок. Багато людей скаже, що адаптації взяли сирий хаотичний матеріал книги і зробили з них повноцінну, міцну, логічну історію з приємними персонажами - і будуть праві. Але також адаптації зробили більш типову, звиклу історію, і те, що пропонує оригінальна версія, навіть попри свою безперечну сирість, видалося мені оригіналтнішим і свіжішим. Як часто і дуже влучно зазначають, мюзікл і фільм - це скоріш дизнеївська казка, коли оригінальна книга нагадує версії казок. Атмосфера в ній темна, відверта, навіть жорстока, текст досить сухий, а гумор – чорний. Ельфаба у Маґвайра – не чарівна зелена дівчинка, а дійсно дитина, яку легко сплутати з монстром: вона має гострі зуби і при народженні відкусила одній з бабів пальця; вона тусила з лісним монстром, а першим її словом було «жахіття». Більше того, доросла Ельфі також дуже неприємна людина в першу чергу через своє ставлення до близьких і оточуючих. Вона наче піклується про загальне добро і права тварин, але постійно робе боляче найближчим людям. Головна відмінність і головний «недолік» оригінальної історії – друга її половина не розвивається, а стагнує, або навіть знічується. Там, де у будь-якій «хорошій» історії мала б бути боротьба з системою, у Маґвайра – відступ і втеча. Ельфаба ламається, замикається, фіксується на внутрішньому, особистому і перестає цікавитися подіями світу Оз. А з тим, дійсно перетворюється на Злу Відьму – жінку, яка зневажає оточуючих, яка дивиться всередину частіше, ніж назовні, яка зациклюється і керується тільки цими своїми обсесіями. У сучасному світі, де кожний намагається стати головним героєм свого життя, Ельфі – освіжаючий контраст, бо вона активно прагне уникнути цього. Саме в цьому для мене головна унікальність твору, яка цілком зрозуміло відвертає від історії багатьох, але мене, навпаки, хоч і здивувала, але потішила. Ця книга радше про внутрішню екзистенційну кризу, ніж про супротив системі. Але вона не романтизує цю зацикленість на собі, а попереджає, до чого така зацикленість може призвести. Так, історія Злої Відьми Заходу від Маґвайра сира, хаотична, не зібрана до купи, all over the place. Вона хапається за купу тем, як от авторитаризм, релігія, права людини, природа зла, що таке є та душа, – і покидає всі їх без відповідей. Але це скоріш ugly beauty, ніж вада і недолік.